Солунські враження (Прогулянки з Орфеєм)

Салоніки. Верхнє місто
Салоніки. Верхнє місто

Передовсім згадуються книгарні, цукерні і коти поміж руїн.

Цього травня мені пощастило поїхати на місячне стажування до університету імені Аристотеля міста Салоніки (Солунь). Місяць – надто мало, аби мати завершене враження про місто, не те що про країну. Проте цього часу достатньо, аби з’явилися враження, варті того, щоб ними поділитися з людьми, схильними до читання та естетичних прогулянок. Вони дуже фрагментарні, розмаїті і, можливо, не створять надто цілісної картини. Проте, сподіваюся, послугують ще одним маленьким приводом для більшого зацікавлення сучасною Грецією і її літературою, бо поки що тенденція до повного ігнорування всього, що було після падіння Візантії, продовжується і навіть процвітає. Отож запрошую читача в невелику прогулянку — із задоволенням і без моралі, якщо перефразувати класика.

Кирило і Мефодій
Святі рівноапостольні Кирило і Мефодій народилися в Солуні в ІХ столітті. Маймо цей факт напохваті, може, він створить відповідний настрій старовини.

Вулиці
До більшості вулиць більше б пасувало слово «вулички», вони тихі, вузенькі, із незчисленними балконами й лоджіями, до яких мають особливу пристрасть у середземноморських містах. Проте кілька вулиць западають у пам’ять – проспекти Гунарі і Аристотеля. Проте перший починається старовинною Ротондою, а другий – агорою, і обидва закінчуються перспективою на море. Вулиця Егнатія нічим не примітна, проте вона проходить там само, де дві тисячі років тому проходила однойменна давньоримська дорога балканського значення.

 

Ротонда
Ротонда

Споруди
У місті залишилося багато старовинних руїн і повністю збережених споруд пізньоантичного і візантійського часу. Найдавніша з них – Ротонда, збудована 306 року. Будівля справді колосальна, із банею заввишки 30 м і стінами завтовшки 6 м. Спершу вона була храмом Зевса, потім християнською церквою, з ХVІ ст. – мечеттю (подібної долі зазнали всі старовинні церкви Салонік), а з поч. ХХ ст. – знову православною церквою св. Георгія. У Ротонді справді мали ходити ще юні Кирило і Мефодій, адже коли вони жили в Салоніках, то цій споруді вже було більше 500 років.

Крім різноманітних менших церков, вартою уваги є Свята Софія, збудована в 690-730 роках (тобто й тут винахідники кирилиці могли ходити). В 1970-их роках Салоніки постраждали від сильних землетрусів, під час яких руйнувань зазнали й дві згадані будівлі. Ротонду відбудували лише нещодавно і не цілком остаточно, а Св. Софія має дуже підновлений вигляд, особливо всередині.

Руїни
Із найцікавіших руїн у Салоніках можна згадати старовинну агору, руїни візантійського палацу і так зване «Семивежжя» (Ептапіргос), залишки укріплень у межах мурів верхнього міста. Головним атрибутом багатьох руїн, на які перехожим можна лише дивитися згори, проходячи вулицями, є відгодовані коти. Вони явно почуваються візантійськими вельможами, поїдаючи рибу і віскас із мозаїчних середньовічних підлог.

Книгарні
Книгарень у Салоніках дуже багато. Більше тільки цукерень. За час навіть короткого перебування одразу з’являються фаворити. Дуже по-естетськи виглядає мережа книгарень «Янос», у якій окрім книг, можна купити гарні чашки і блокноти з еклюзивними портретами Артюра Рембо чи Марселя Пруста. Одна з найбільших книгарень «Яноса» розташована на бульварі Аристотеля. У більшість книгарень було просто гарно заходити, навіть не купуючи нічого, порпатися в пилюці і вишуковувати різні дивовижі, на кшталт повного перекладу «Улісса» Джойса, який грецькою, що не має шиплячих, звучить по-дитячому шепеляво «Дзеймс Дзойс». Попри цю шепелявість, греки вже 20 років мають свого «Улісса», якого вони, звісно, переклали просто «Одіссеєм», що цілком правильно.

У центральних кварталах ледве не на кожній вуличці можна знайти невелику букіністичну крамницю. Деякі дарують сюрпризи – як, наприклад,  одна крамниця біля Ротонди: мініатюрна, схожа на нішу в стіні;  вузенькі сходи ведуть у глибину підвалу, де стосами лежать книги різноманітними європейськими мовами і повно пилюки – все за законами жанру.

Дуже гарні книгарні салонікського видавництва «Вардья», себто «Вахта». Так називається один із найкрасивіших грецьких романів ХХ століття, який написаний у 1950-их Нікосом Каввадіасом. Це єдиний роман письменника, який відомий більше своїми поетичними збірками. Із 1944 р. до 1974 р. він безперервно плавав на кораблях як радист. А потім зійшов на сушу і помер.

Два сторіччя
Якраз минулого року було сторіччя від дня народження Каввадіаса (1910-1975). Народився він у грецькій сім’ї, що мешкала в Манжурії, а потім повернулася до Греції. Проте географію життя Каввадіса важко описати через мандрівну біографію моряка. Його вірші, доволі прості формально і непретензійні за змістом, дуже мальовничо передають життя на вантажних кораблях, розбишацькі будні портових міст, розваги, радощі й печалі матросів на палубі, у трюмі і на суші. Зазвичай ліричний герой говорить голосом юнги, загалом незлостивого й наївного, проте, як то кажуть, «среда заела», і він нагрішив. Класична ситуація: раптовий шторм, усі скоро підуть на дно, і юнга вирішує висповідатися. Сповідується він довго, строф на 20, і читач багато чого дізнається про те, що де вкрав у портах від Іспанії до Сінгапуру ліричний герой. Це звучить приблизно так (фрагмент із вірша «Юнга на палубі в час погибелі» в моєму перекладі):
Хоч сповнилось мені лиш дев’ятнадцять років,
та бачив я немало і суші, і морів.
Душа моя ще чиста, господи, й дитяча,
хоч помилявсь багато я й багато я грішив.

Пробач мені… Так сталось, що я, у дошку п’яний
(і зроблене тоді мене тепер вража!),
боронячи арабку, що гола танцювала,
в Алжирі засадив комусь у бік ножа.

Пробач мені… А якось в Санте-Фе надвечір,
коли я обіймався з якоюсь із повій,
я гроші в неї вкрав, заховані в панчосі,
які вона в роботі збирала претяжкій. Etc.

Загалом виглядає якщо не надто поетично, то вже романтично – неймовірно. Звісно, цим жартівливим пасажем я зовсім не вичерпав тематику віршів Каввадіаса. До того ж, його роман – це справді добрий модерністський текст, що подекуди переходить у чудову поезію в прозі.

Тепер зазвичай у Греції твори Каввадіаса видаються з ілюстраціями художника-класика Янніса Царухіса (1910 -1989) – йому 2010 р. також виповнилося б сто). У нас так само шанобливо, як греки до Царухіса, ставляться, можливо, лише до Сергія Якутовича чи Івана Марчука. Царухіс  не плавав морем багато, проте цілком поділяв глибоке (пропущеним крізь доволі несподівану призму еротизму) зацікавлення Каввадіаса моряками та їхнім дозвіллям, як і дозвіллям прикордонників, солдатів та іншого робучого люду. Йому вдалося поєднати в дуже химерний і гарний синтез стилістику візантійського іконопису, портретів із Фаюму – і фривольно потрактоване буденне життя перелічених раніше людей. Останні роки він прожив у Парижі, з чим його не можна не привітати, в оточенні двох юних і патлатих хіпі, які слугували йому моделями для багатьох пізніх картин, а помирати повернувся до Афін.

Цукерні
У Салоніках є кілька давніх кондитерських фірм, які досі лідирують серед цукерень. Це передовсім Теркенліс і Бле. Але про них краще не згадувати, це надто великі муки для смакових сентиментів. Тому краще скажемо кілька слів про

Університет
У Салоніках розташований найбільший на території Балкан Університет імені Аристотеля. Назва скромна й коротка, а університетський кампус величезний і розташований одразу біля старого міста. Марно говорити про чудові бібліотеки, в яких можна знайти усіх грецьких авторів чи не всіма мовами (рай еллініста має виглядати саме так), а ось про університетську їдальню варто згадати, бо вона безкоштовна для всіх охочих поїсти, навіть для людей не з університету.

Музеї
У Салоніках мені найбільше сподобалися два музеї – Візантійської культури та Археологічний. Особливо Археологічний, який не дуже багатий своїми фондами, проте довкола нього – чудові алеї старовинних саркофагів, прикрашених барельєфами. Річ у тому, що колись, у дохристиянські часи, величезна територія, що охоплює весь теперішній університетський кампус та інші прилеглі квартали, була відведена для поховань – адже тоді вона була за межами міста, а в місті давні греки мерців не ховали. Отож у середині ХХ ст. грецькі саркофаги були розкопані під час будівництва археологічного музею і тепер стоять на тих же місцях, що й дві тисячі років тому. З-поміж усіх найкрасивішу і найбагатшу оздобу мають два саркофаги ІІІ-ІV ст. до н.е., на одному з яких зображено Орфея.

 

Орфей із Салонік
Орфей із Салонік

Дервені
Із Орфеєм і його вченням пов’язана одна з найцікавіших археологічних знахідок ХХ ст. у Греції – так званий «Папірус Дервені», себто із місцини поблизу Салонік, де було знайдено великий комплекс поховань. Річ у тім, що переважна більшість папірусних фрагментів, що дійшли до наших днів, завдячують своєю збереженістю сухому кліматові Єгипту. Цей же папірус – єдиний, знайдений на території Греції. Єдиний – і найстаріший з усіх збережених, бо датується ІV ст. до н.е. (єгипетські папіруси зазвичай належать до епохи еллінізму).

Його зміст – це коментарі до орфічної космогонії, текст дуже поетичний за суттю. В оригінальному космогонічному тексті Орфей ходить потойбіччям і пояснює співрозмовнику весь благоустрій Аїда. Одне слово, прогулянки з Орфеєм.

Якщо невелика прогулянка зацікавила читача, він може продовжити її самостійно – через тексти, які тут згадано. Адже кожна подорож по-справжньому починається лише після повернення додому.

Усі фото автора