Аби в дорослому віці зберегти почуття свободи

Мігель де Сервантес Сааведра. Вигадливий Дон Кіхот Ламанчський / Пер. Б. Лети. – Київ: Країна мрій, 2011
Мігель де Сервантес Сааведра. Вигадливий Дон Кіхот Ламанчський / Пер. Б. Лети. – Київ: Країна мрій, 2011

Від редакції. Адаптація дорослої літературної класики для потреб дитячого читання стає фактом українського книговидання. Щойно ми представляли дитячу версію «Ромео і Джульєтти», як О.Пронкевич відреагував на появу славетного «Дон Кіхота», переказаного для найменших читачів.

Дехто з коментаторів на читацькому форумі рішуче протестує проти адаптацій. І дарма! Якби вони не мали сенсу, то навряд чи видавці займалися б подібними проектами. Тому доцільніше полемізувати не «в принципі», а довкола рівня конкретних видань.

Перше ознайомлення з класикою нерідко має вирішальні наслідки для її осмислення. Адже первинне враження назавжди формує (або деформує) читацьке уявлення. Творцям нового дитячого «Дон Кіхота», який з’явився цьогоріч, вдалося посіяти зерно зацікавленості великим твором, а це дає надію на те, що з часом, при дорослому читанні, історію ідальго буде сприйнято без стереотипів  і штампів.

Дитячі адаптації класики значно більше, ніж сама класика, виявляються залежними від кон’юнктури. Вони, як правило, з’являються на світ як частини глобальних педагогічних проектів, мета яких — моральне, патріотичне, мовне або інше виховання юних читачів. Тому класика, адаптована до рівня дитячого сприйняття, є завжди культурно вмотивованим свідченням упереджень або вимог, що висуваються тим чи іншим часом.

Спостереження за пригодами сучасного «дитячого Дон Кіхота» в таких країнах, як Іспанія та США, є чи не найяскравішими ілюстраціями цієї закономірності. Сьогодення вимагає від людини бути динамічною, креативною, толерантною, сміливою, неповторною. Якщо такі ідеали має прищеплювати дитяча література, то Дон Кіхот, як її герой, суттєво змінюється: нині він не романтичний мрійник або мудрець, подібний до Христа, а веселий грайливий дивак, який обґрунтовує своїми витівками право «неслухняної» нестандартної дитини на самовиявлення. Дитяча продукція з донкіхотської тематики каже юному читачеві: «Будь таким, як Дон Кіхот! Вивільняй увагу! Твори і реалізовуй свою мрію!»

Схожа зміна в дитячому світосприйнятті зачепила й маленьких українців, що, очевидно, спричинило потребу переписати «дитячого Дон Кіхота» українською. Парадоксально, але факт: повної доступної і зрозумілої українській дитині адаптації «Дон Кіхота» в нас досі не було. Проект, здійснений видавництвом «Країни мрій», заповнює цю лакуну. Це вільний переклад (точніше — переказ за іспанським оригіналом) першого тому, з якого випущено ті елементи композиції, що гальмують оповідь. На перший план тут висуваються пригодницький та любовний елементи історії, завдяки чому відчитується розважальна, комічна, гумористична стихія, закладена Сервантесом.

У цьому плані можна порівняти «Дон Кіхот» «Країни мрій» (показово, що видавництво з такою назвою випускає книжку про найбільшого у світі мрійника) з донкіхотськими витівками персонажів із дитячої кінокартини «Пригоди Петрова і Васечкіна». Там піонерська Дульсінея (Маша Старцева) приносить хлопцям грубий жовтий том і каже: «Ось вам гра на все життя!» Хлопчики відкривають книгу — і читають назву: «Дон Кіхот Ламанчський». Наступного дня вони втікають із піонерського табору, виявляючи неслухняність, і наслідують роман, щоб розкрити найдорожче в собі – власне «я». Нова українська дитяча адаптація Б. Лети, звичайно, ближча до оригіналу, ніж фільм, але в обох творах збережено один із найважливіших елементів роману Сервантеса – дух відкритої пригоди.

Ще однією позитивною рисою українського дитячого «Дон Кіхота» є те, що переклад залишає достатньо простору для сприйняття роману Сервантеса як складного витвору словесного мистецтва. Хоча Б.Лета, відповідно до вікових обмежень читачів, вилучає паратекстуальні елементи (пролог, поетичні присвяти), згадки про різних авторів історії Дон Кіхота, вставні новели про безрозсудно-цікавого (розділи 33 – 34) і про алжирського невільника (розділи 39 – 41), значно скорочує деякі розмови (про жанр рицарського роману (розділ 32), про вченість та військову справу (розділи 38)), книга залишається складним у жанровому вимірі текстом, у якому присутні елементи «рицарського», «пасторального», «інтелектуального», «психологічного» романів. Вона зберігає зерно – уявлення про те, що «Дон Кіхот» ламає звичні жанрові канони, – вона проросте, коли читач стане дорослим.

Ще одним чинником, що ускладнює сприйняття сучасною українською дитячою аудиторією історії Дон Кіхота та його джури, є … українська мова попередніх проектів такого типу. Текст І.Франка, по-перше, поетичний, а по-друге, архаїчний, оскільки побачив світ понад сто років тому. Скорочений переклад М.Іванова також далекий від тієї мови, якою розмовляють нині. Повний переклад роману, виконаний М. Лукашем і А.Перепадею, становить певну проблему для читача, оскільки переобтяжений лінгвістичним експериментуванням. Я розумію «єретичність» моїх слів і визнаю переклад М.Лукаша-А.Перепаді шедевром мовної творчості, але чимало школярів і студентів, особливо на Півдні або Сході, вимушені його читати з допомогою тлумачного словника.

Б.Лета в мовному плані намагається «осучаснити» «Дон Кіхота». Це помітно навіть із назви: у Лукаша-Перепаді – «Премудрий гідальго», у  Лети – «Вигадливий ідальго» Для наближення тексту до українського дитячого читача перекладач використовує низку перекладацьких стратегій:

1) скорочення тексту: випускаються зайві подробиці — детальні описи їжі, одягу, побуту, описи рухів, імена тощо;

2) осучаснення лексики: «душенина» Лукаша-Перепаді стає у Лети «невибагливою їжею»,  «ключниця» – «економкою», «небога» – «племінницею», «парох» – «священиком» та ін.;

3) зменшення випадків «одомашнення»: це стосується назв побутових речей, вибору слів; Лета переважно використовує нейтральну літературну мову з відносно незначною кількістю діалектизмів чи архаїзмів, що запроваджуються в обіг обережно і з обов’язковим роз’ясненням;

4) спрощення синтаксису.

Наведу приклад повного речення, щоб читач склав повне уявлення про те, як Б.Лета перекладає (переказує) текст Сервантеса. У Лукаша-Перепаді читаємо: «Душенина на щодень (частіше яловичина, ніж баранина), на вечерю здебільшого салатка м’ясна, суботами «біте-різане» (тобто яєшня з салом), п’ятницями сочевиця, неділями ще якесь голуб’ятко на додачу,   –  все це поглинало три чверті його прибутків». У Лети  від цього залишається: «Приблизна третина його статків ішла на невибагливу їжу, нерідко без м’яса, у тому числі на вихідних». Не вважаємо за недолік такі трансформації і скорочення оригінального тексту, адже, по-перше, дух першотвору збережено, і, по-друге, йдеться все ж таки про дитячу адаптацію великої книги, а не про переклад, призначений для академічного видання.

Отже, «Дон Кіхот» «Країни мрій» – цікава книга, максимально наближена до сучасної української дитини. Перед нами квест, пригода, гра, крізь які треба пройти кожному, аби в дорослому віці зберегти почуття свободи.