Гільйотина як найкращий засіб від лупи

Щороку в середині вересня моя френд-стрічка чітко поділяється надвоє: ті, хто пакує валізи до Харкова – і ті, хто вирушає до Львова. Настрій однаково піднесений, плани збігаються до дрібниць: вирватися з буденності, побачити друзів, поспілкуватися про літературу і не тільки, посидіти в кав’ярнях, себто феєрично гарно провести час. За чотири дні всі повертаються додому і починають ділитися враженнями. Харківські гості зазвичай задоволені на всі сто. Львівські, хоч як це дивно, – не на всі.

Що відбувається цими вересневими днями у Львові, читачам «ЛітАкценту» нагадувати не треба, але я все ж таки рекомендую, коли раптом хтось пропустив, прочитати блог Андрія Любки «Львівський Літфест». Потрібне перезавантаження», який, власне, спонукав мене до написання цієї відповіді. Бо основна ідея Андрія: мовляв, треба розвести Львівський форум видавців та Літературний фестиваль у часі, оскільки інакше виникає забагато організаційних накладок і відвідувачі нікуди не встигають, – трапляється мені вже не вперше. І надто дивує, що вона знаходить неабияку підтримку в, так би мовити, широких творчих масах.

Але я відволіклася, бо хотіла ж про Харків. Про це, можливо, не всі тут знають: у Харкові точнісінько в той самий час відбувається конвент фантастики «Зоряний міст». Теж міжнародна літературна подія – із дискусіями та круглими столами, доповідями й семінарами, зустрічами з письменниками, а також бенкетами, феєрверками, гучним врученням фантастичних премій, – втім, це не головне. Про головне пізніше.

Отже, щороку перед українськими письменниками-фантастами (і читачами теж) постає екзистенційний вибір: куди їхати? Вирішити його адекватно спроможні лише подружжя Дяченків, які кілька років поспіль сідали у вересні на різні поїзди. Щороку ж організаторів «Зоряного моста» дуже і дуже прохають зусебіч посунути конвент бодай на тиждень, але вони непохитні: хай краще посувається Львівський форум.

Комусь тут смішно? Мені теж.

Однак організатори «ЗМ» мають підстави триматися саме цих вересневих днів: на просторах СНД (і не тільки) фантастичних конвентів, подібних до харківського, відбувається дуже багато, чи не щомісяця. «Графік» щільний, то навіщо ж створювати проблеми колегам, та й відвідувачам, які живуть від конвента до конвента?

Тут мав бути розлогий відступ для непосвячених про те, що вони являють собою, оті конвенти (англійською слово «convent», до речі, означає «франкмасонське зібрання»), хто туди їздить, що на них відбувається і в чому, власне, кайф – але для літакцентівської, теж специфічної, публіки можно сформулювати коротко.

Конвенти – це ті ж фести. Абсолютно. Один в один.

Останніми роками різноманітних фестів в Україні з’явилося чимало, тільки ледачий не писав про цей феномен докладно. Наявний прошарок творчої молоді, яка живе від фесту до фесту (завсідники фантастичних конвентів теж колись були всуціль юними та зухвалими). Оскільки рух ще молодий, постійно виникають ідеї зробити в якомусь місті ще один фест, бо саме там його не вистачає (хоча і фантасти тим грішать, є ще порох у порохівницях, та й нове покоління підійшло). І вже зовсім елегійно римуються відгуки відвідувачів конвентів і фестів у блогах: було класно, зустрілися з чудовими X, Y та Z, гарно посиділи (фото додаються), море вражень, хто тут не був, тому не збагнути! І далі: не віриться, що минуло тільки три-чотири дні, як важко тепер повертатися до сірих буднів, до роботи, до людей, котрі не розуміють…

На фестах, як і на конвентах, головне – аж ніяк не офіційна програма, не творчі заходи, не нагороди і не запрошені зірки. Головне, і це вам скаже кожен завсідник таких подій, – спілкування. З людьми, подібними до тебе, які розуміють, із ситуативними (бо ж бачитеся максимум кілька разів на рік) друзями. Всередині своєї тусовки.

Тусовочний за своєю природою захід може бути гучним і велелюдним чи камерним, добре або не дуже організованим, фінансуватися за різними схемами тощо. Спільне одне: месидж такого заходу спрямований усередину, на франкмасонське зібрання учасників, власне, на тусовку. Тусовочна свідомість витворює цікавий феномен: потрапивши в її поле, людина випадає з реального часу й простору, насолоджуючись не так самою мистецькою подією, як атмосферою, спілкуванням, тусовкою як такою. Це своєрідний наркотик, потім хочеться ще і ще, але річ навіть не в тім. Тусовочна свідомість специфічно наводить фокус: завсідники фестів і конвентів переконані, що ті події, в яких вони беруть участь, – важливі й самоцінні, на відміну від усього, що залишається поза їх межами. Саме тому цілком задоволені постфактум відвідувачі «Зоряного мосту»: вони отримали те, чого прагнули, не менше й не більше.

А у Львові – ще й Форум видавців.

Парадоксально, але і небажання «Зоряного мосту» розійтися у часі з Форумом, і бажання багатьох учасників Літфесту, навпаки, відокремитися від книжкового ярмарку, є проявами тієї ж самої тусовочної свідомості, що не дає змоги адекватно оцінити масштаби подій. За всієї поваги до «ЗМ» – цей захід перебуває із Форумом видавців у дуже різних вагових категоріях. За всієї поваги до Львівського літфесту – без Форуму він перетвориться на один із пересічних фестів, яких багато.

А Львівський форум видавців, хоч як це прикро, у нас досі один. Це єдина переконлива точка перетину українського літературного середовища, яке дедалі безнадійніше набуває тусовочних рис, – із реальністю. Месидж Форуму спрямований назовні. Тільки тут (решта випадків, на жаль, спорадичні) українські письменники, нарешті, бачать натовпи читачів, а книжки зустрічаються з грошима, і це відбувається у справді промисловому масштабі. На Форум таки йдуть і їдуть за книжками: тільки дуже наївна людина може стверджувати, ніби проблему книгорозповсюдження у нас вирішено. Форум видавців є чи не єдиним потужним інформаційним приводом, здатним звернути увагу непрофільних ЗМІ на книжкову галузь. Про Форум говорять не лише у блогах, а і в новинах (про фести й конвенти теж говорять, визнаю – іноді). Так чи інак, це подія з реального світу. Той світ далеко не такий комфортний і затишний, як герметичний тусовочний простір, він може чимось не подобатися і навіть дратувати – але це реальність, панове. Наразі вона саме така.

Ідея проводити під час Форуму літературний фестиваль була дуже доречною, щоб не сказати геніальною. Адже якщо на Форумі творчі люди зустрічаються з реальністю, то на суміщеному з ним Літфесті вже реальність має, нарешті, змогу познайомитися з ними поближче. Пересічні відвідувачі не бачать жодної межі поміж цими подіями й справді, як пише Любка, «їдуть на Форум», відвідуючи мистецькі акції Літфесту – що цілком нормально. І, до речі, спільна програмка, що нею я користувалася цьогоріч, була найбільш зручною за кілька років. Єдине — не вистачало притомної карти центру Львова, але то таке.

«Але то таке» я можу сказати про всі дрібні організаційні невідповідності, що трапилися особисто мені. Звичайно, накладки завжди були і є, тут я багато в чому згодна з попереднім доповідачем: на етапі створення особистих графіків учасників, мабуть, можна простежити, щоб людині не довелося перебувати водночас у двох місцях (мені не довелося, а що поставили два авторські вечори – так то навіть приємно); локації подій аж надто розкидані містом і далеко не всі придатні для мистецьких заходів (конференц-зал ЛОІППО – точно непридатний!.. а ось «Дім легенд» на Староєврейській — просто супер); потрапити скрізь неможливо… але чи ви справді дуже хотіли потрапити? Взагалі-то я чудово уявляю, як воно – сидячи десь у «Синій пляшці» чи «Смачній плітці» в гарній компанії, дивитися на програмку, покреслену маркером, і скрушно хитати головою: сюди ми вже не встигли, туди не встигаємо теж… може, ще по каві?

І Літфесту, і Форуму є куди рости і як працювати над помилками, але, чесне слово, гільйотина – занадто радикальний засіб боротьби з лупою. Спробуйте для початку якийсь добрий шампунь.