Марина Левицька закликає українців любити одне одного (ФОТО)

13 жовтня в київській книгарні «Є» під егідою «ЛітАкценту» відбулася зустріч зі знаменитою англійською письменницею, яка має українське коріння та часто пише на українську тематику, Мариною Левицькою.

"За Мариною Левицькою ми «полювали» давно..."

«Ми давно хотіли зустрітися з пані Мариною, в нас на сайті виходили рецензії на її книжки, аж ось нарешті завдяки Міжнародній організації з міграції зустріч відбулася, – розпочав вечір Володимир Панченко. – Книжки Марини Левицької нині мають величезний успіх, і не лише в англомовних країнах, а й в усьому світі. Скажімо, «Коротку історію тракторів по-українськи» переклали вже на 36 мов, проте українського перекладу досі немає. Пані Марино, чим би ви це пояснили?»
«Для мене це розчарування, і я не зовсім розумію, чому так сталося. Тим більше, коли я отримувала замовлення на переклад із Китаю, Фінляндії, Італії, Індонезії… Може, дехто з українців думає, що я їм нічого нового не здатна розповісти про їхню країну? Але ж мої книжки – це не історія країни, це особисті історії…»

"Коротка історія тракторів по-українськи" в авторському читанні

Загалом, під час зустрічі регулярно виникало відчуття своєрідного «перетягування канатів» між письменницею з одного боку та більшістю аудиторії й модератором з іншого. Левицька підкреслювала, що писала універсальні, загальнолюдські книжки, а слухачі постійно намагалися розпитати саме про український компонент її письма, українську ідентичність тощо.

Марина Левицька народилася в таборах DP, її батьки виїхали з України в часи Другої світової. Виглядає вона напрочуд молодо і весело. Українською розмовляє ледь-ледь, і то на суржику з англійським акцентом («бо мої батьки були зі Сходу»), розуміє лише найпростіші речі, тож майже постійно говорить англійською (на вечорі був присутній перекладач).

Уперше Марина Левицька побувала в Україні у 2005 році.
«Це був надзвичайно зворушливий момент! Я ніби повернулася в дитинство – мова, характерні жарти, пісні. Все здавалося мені тут знайомим. А ще, знаєте, раніше мені здавалося, що то лише моя мама розмовляє з котами, а тут в Україні я помітила, що люди так само з ними говорять, і тоді я зрозуміла: так, це моя країна!»
Своє враження, безумовно, справила на неї й тодішня «постреволюційна» атмосфера.
«У Києві я побачила динамічних, західно-орієнтованих молодих людей, а в Луганську мені відкрилася дещо інша країна – бідніша, прив’язана до Росії. Але, я гадаю, українці повинні навчитися любити одне одного такими, якими вони є. Саме це надихнуло мене на створення книжки «Два фургони», з її любов’ю двох молодих людей із різних регіонів».

Сюрприз від "ЛітАкценту": перекладацькі імпровізації Олекси Негребецького

Від самого початку зустрічі Володимир Панченко обіцяв присутнім сюрприз. Цим сюрпризом виявився «імпровізований», як було сказано, переклад уривку з десятого розділу «Тракторів», виконаний Олексою Негребецьким.
«Один мій приятель, – сказав перекладач, – повернувся з мандрівки Південно-Східною Азією. І там, здається, десь у лаоській глибинці він сфотографував букіністичну крамницю. У ній якимось дивом виявилась одна книга про українські музеї та одна книжка Марини Левицької. Ось як я познайомився з цією авторкою, і, звісно, вирішив її прочитати».

Кавалок «Тракторів» в українському перекладі виявився гумористичним, жвавим, динамічним. Не дивно, що такий текст міг мати успіх, і знову дивно, що його досі не перекладено українською. Самій Левицькій переклад сподобався. «Це справжній український гумор!» – підсумувала вона.

Схоже, невдовзі "Трактори..." читатимуть і українською

Читання Негребецького, звичайно, повернуло до теми перекладів. Професорка Києво-Могилянської академії Лариса Масенко запитала письменницю про російський переклад, який свого часу викликав багато нарікань. Схоже, що там дуже спотворено мову головного героя.

Марина Левицька погодилася, що в російському перекладі мову «огрубили». «Насправді, в оригіналі він говорить неправильною англійською, часто такою, як її вчили в СРСР. А взагалі такі речі перекладати тяжко, я це розумію. Один китайський перекладач сказав мені: «Погану англійську ми перекладемо китайською з шанхайським акцентом». Утім, сьогоднішня українська версія мені здається абсолютно вдалою, з неправильною, але й не надто грубою мовою» – висловила свою думку авторка «Тракторів».

Професорка Києво-Могилянської академії Лариса Масенко вважає російський переклад книжки невдалим

Обговорювали під час зустрічі й третю книжку Марини Левицької «Ми всі зроблені з клею». Одна з гостей заходу сказала: «У цьому творі через, здавалося б, елементарні долі простих людей проглядає дуже глибоке розуміння людських стосунків». Також вона наголосила на важливості того, що в цій книжці показано небезпеку ісламофобії, яка нині зростає в усіх європейських країнах. Це дало привід Левицькій висловитися про міграцію як таку.

«Я приїхала до Києва не лише на зустріч із вами, а й на конференцію Міжнародної організації з міграції. Як розумієте, це важлива для мене тема. Мені доводилося чути чимало нарікань на мігрантів. Свого часу я відчувала певний дискомфорт із приводу того, що я іноземка, і в Англії, – наприклад, у школі. Потім я бачила, як почався потік приїжджих із Азії, з Карибського басейну, і багато хто боявся, що ці люди зруйнують традиційне життя Англії, принесуть сюди свою злочинність і так далі. Та все ж я вважаю мігрантів необхідними. Адже населення Європи старіє, а, скажімо, українці ще й виїздять на Захід. Новоприбулі люди завжди активні, динамічні, вони завжди піднімають економіку тієї країни, до якої приїхали. До речі, українці в Англії належать до найбільш «непомітних» громад: вони легко адаптуються, добре знають мову, візуально не вирізняються, а їхні імена легко переплутати з іменами інших народів.

Перший переклад "Короткої історії тракторів по-українськи" — українською

На питання про реакцію української діаспори в Англії на її книжки, Левицька відповіла, що покоління її батьків уже майже відійшло, її покоління сприйняло книжку переважно добре, а молодих українців вона надто мало знає. Хоча, загалом, звісно, є різні відгуки: і добрі, і несхвальні. Доводилося чути, що варто було б показати українців «більш героїчними».

«Ваші українці або заробітчани з інших країн виглядають дуже натурально. Де ви брали інформацію про них?», – запитав у письменниці критик Олександр Михед.

«Окрім того, що мої батьки з України, в мене були й інші джерела інформації. Приміром, якось мені трапилася книжка про українців у Великій Британії. А потім я жила в містечку Кент і дорогою додому в приміських поїздах дуже часто зустрічала людей з України та інших країв Східної Європи, розпитувала їх про життя або просто слухала. З китайцями я познайомилася в університеті, в якому викладаю. Африканські медсестри доглядали мого батька в будинку для старих людей…»

Літературний вечір завершився, Марина Левицька пішла ближче ознайомлюватися з умитою дощем столицею країни своїх батьків. А нам залишається сподіватися, що її старі й нові книжки таки з’являться і в нас, в українському перекладі й що ми більше не дивуватимемося, побачивши їх десь у закордонних книгарнях, як дивувався приятель Олекси Негребецького в Лаосі, і як дивувався я в берлінському аеропорті три роки тому.

 

Фото Ірини Троскот та Ольги Купріян.

Олег Коцарев

Народився 1981 року в Харкові. Автор книжок поезії "Корокте і довге", "ЦІЛОДОБОВО!" (спільно з Горобчуком і Коробчуком), "Мій перший ніж", "Збіг обставин під Яготином" та збірки оповідань "Неймовірна Історія Правління Хлорофітума Першого".