Лексис богемное правильния синтагма

Лесь Белей
Лесь Белей

Вірники української літератури станіславського патріархату дочекалися нової книги свого Патріарха. Усі вже знають, що називається вона «Лексикон інтимних міст», складається з есе про 111 міст і почали її продавати 11.11.11 об 11:11.

Концепція – чітка й продумана до деталей. У цьому Андрухович нагадує Мілорада Павіча, про що сам зізнається у передмові. Як і Павіч, Андрухович вибрав чіткий фрейм для текстів, що дає змогу читати їх у нелінійному порядку. Як і Павич, він вибрав жанр словника.

Міста автор підібрав досить завбачливо, з думкою про майбутні переклади. На кожну літеру української абетки припадає хоча б одне місто, а при перекладі на латинографічні мови цей ефект зберігається. Андрухович перейменував Прип’ять на «місто Ікс» і так вирішив проблему міста на латинське Х. Тільки з м’яким знаком нічого не вдалося придумати.

Есе досить вдало переплетені. Алфавітне розташування кидає читача з країни у країну. Прикметно, що Андрухович рішуче вийшов зі свого центральноєвропейського світу. Тому в книзі є навіть Ґаудалахара, яка Францу-Йосипу й не снилася. Автор проводить паралелі і відсилає читача до інших есе. Часами Патріарх вдається до інтро-інтертекстуальності, тобто цитує самого себе, пояснює контекст написання власних творів (коли вони поєднувалися з конкретними урбаністичними ландшафтами) і цим доповнює тему, розпочату ще у «Таємниці».

Попри свій чіткий фрейм і задеклароване у передмові прагнення «пережити міста («гео» і «біо») як єдину і нерозривну цілість. Тобто змішати їх так, щоб не було видно, де проходить межа, де закінчується одне й починається друге…» «Лексикон» справляє враження досить неоднорідної книжки. По-перше, есе різної довжини: від одного абзацика до розбудованих есе з підрозділами. По-друге, есе різняться за рівнем авторської експресії. Є кілька кульмінаційних пасажів, тобто деякі міста таки інтимніші для автора за інші. Звичайно, найінтимніші і найкраще виписані міста, як на мене, – це Львів, Нью-Йорк, Москва та Венеція.

Есе у «Лексиконі» досить приватні. Патріарх, як видається, щиро ділиться своїми бойовими переживаннями: про спілкування, п’янки і любові. Тому складається враження, ніби центром цієї книги є не міста, а сам автор. Це не автор відвідує міста, а міста відвідують життя автора. Деякі міста потрапили у життя автора за сприятливих обставин, як Вроцлав, деякі – ні, як, наприклад, Вінниця. Так їх і відтворено в книзі.

Природно, що у читачів можуть бути й інші досвіди пізнання описаних міст. Наприклад, не у всіх украли щось настільки цінне у київському метро, щоб стверджувати ніби тут «орудують найкращі кишенькові злодії Європи».

«Лексикон» – це приклад есеїстики, що тяжіє до поетизму, місцями нехтуючи висвітленням культурно-історичних контекстів описуваних міст. І цим мені дуже нагадує поетичну збірку. Тому читач, мені здається, не зможе її сприйняти цілісно. Як і в поетичній збірці, у кожного будуть серед інтимних міст свої улюблені місця.