Сто одинадцять міст і один Андрухович (ФОТО)

Червоний диван і «Лексикон»
Червоний диван і «Лексикон»

Останнім часом в українській літературі, здається, означилася нова тенденція: наприкінці (або майже наприкінці) року вітчизняні письменники-«важковаговики» ощасливлюють читача матеріалізацією своїх грандіозних і, до того ж, давно обіцяних книжкових задумів. Наприкінці 2009-го була Оксана Забужко з «Музеєм покинутих секретів». Під фінал 2010-го – Ліна Костенко із «Записками українського самашедшого». І ось — у передостанній місяць 2011-го свою найбільшу за обсягом (принаймні поки що) книгу урочисто явив світові Патріарх «Бу-Ба-Бу».

Схоже, Юрій Андрухович презентацією задоволений
Схоже, Юрій Андрухович презентацією задоволений

Власне, появу «Лексикону інтимних міст» Юрій Андрухович анонсував іще кілька років тому, періодично нагадуючи про свій задум окремими есеями в різних виданнях і виступами на літературних фестивалях. А вже десь із рік було відомо, що книжку про вибрані 111 міс(ць)т уперше буде презентовано саме 11.11.11.

Очікування на новий оpus magnum Андруховича поступово почало нагадувати передноворічний синдром: «До знаменної миті залишилося стільки-то часу…».

І з кожним днем дистанція, звісно, ставала все коротшою.

Олександр Бойченко: «Нашу публіку доведеться розносити по домах...»
Олександр Бойченко: «Нашу публіку доведеться розносити по домах...»

За одинадцять тижнів до фіналу (чи то насправді старту, як сказав би «Патріарх») на «Фейсбуці» розпочався конкурс на відгадування міст за цитатами з майбутньої книжки. За його результатами згодом мали вручити одинадцять нагород одинадцяти найпроникливішим учасникам (тут, щоправда, стався невеликий числовий збій, бо одне з міст так і залишилося нерозгаданим).

Юрій Андрухович: «Усі міста поволі розмиваються...»
Юрій Андрухович: «Усі міста поволі розмиваються...»

А нумерологічне піар-дійство й далі набирало обертів: пізніше стало відомо, що першу книжку автор підпише точно об 11:11 за київським часом, а в усіх книгарнях «Лексикон» коштуватиме рівно 111 гривень. Видавці  – міжнародний поетичний фестиваль «Meridian Czernowitz» – під’юджували публіку все новими деталями (зображенням обкладинки, інтерв’ю з автором тощо), а перша коротка рецензія на книжку з’явилася в мережі ще більш ніж за тиждень до її офіційної появи.
І ось нарешті 11 листопада.

Знаменитий інтелектуал Марк Бєлорусець
Знаменитий інтелектуал Марк Бєлорусець

Відбувши ранкову автограф-сесію на «Медвіні», а також вечірню в «Майстер-класі» (що через надмір охочих тривала майже на півгодини довше, ніж планувалося), Юрій Андрухович вийшов на головну сцену культурно-освітнього центру, аби презентувати «Лексикон інтимних міст» перед повним залом глядачів. (Ті ж, хто з різних причин не зміг приїхати, мали нагоду споглядати все дійство в режимі онлайн-трансляції на кількох сайтах.)

Почну з кінця – а власне, з підсумку: все відбулося справді дуже гарно, мило й невимушено. І, певно, не в останню чергу завдяки Олександрові Бойченку, який виконував функції модератора і, як і завжди, тішив публіку своїм неймовірним почуттям гумору і невичерпними жартами.

Юрій Винничук
Юрій Винничук

Дотепності, як відомо, ніколи не бракувало й «бубабістському» Патріархові, тож презентація переважно відбувалася в режимі віртуозного словесного пінґ-понґу, на який публіка реагувала приязно. Скажімо, на зізнання Бойченка, що той, мовляв, уже багато років не може читати романів, Андрухович зауважив, що в нього проблема трохи інша: вже багато років він не може їх писати.

Подякувавши всім причетним за матеріалізацію своєї «нереальної фантазії», що стала можливою завдяки фестивалеві «Meridian Czernowitz» і здійсненій ним, як Андрухович висловився, «померанцевій революції», автор майже відразу перейшов до читання.

Андрій Бондар
Андрій Бондар

І, треба сказати, читав він цього вечора багато, охопивши чималий географічний діапазон: від української екзотики (Цюрупинськ) до екзотики європейської (швецький Истад – єдине знайдене автором місто на цю рідкісну літеру, не беручи до уваги смт. «Иникчанскій» у Якутії, до якого він так і не доїхав); від рідного, хоч і далекого, Берліна, до майже завжди чужого, хоч і значно ближчого, Києва (про виняток – далі); від португальського Лісабона до польського Любліна; від мало кому відомого італійського Сан-Джованні-Вальдарно до всім знаного швейцарського Цюриха.

Жодним чином не можна оминути ще одне добре відоме (але невже й справді інтимне?) місто Андруховича, саму назву якого публіка зустріла бурхливими оплесками, – Єнакієве. Зрештою, «есей» про нього є таким компактним і водночас вичерпним, що важко втриматися від спокуси й не навести його повністю: «Пам’ятаю ту зовсім коротку мить істини: десь на шляху поміж Донецьком і Луганськом усі ми водночас і вголос читаємо з дорожного знаку слово “Єнекієве”. Після цього багатозначно переглядаємося і більше ніхто нічого не каже».

Софія Андрухович
Софія Андрухович

Зауважу, що цим текстом «політика» на вечорі аж ніяк не вичерпалася. І хоча, як не важко здогадатися, йшлося щоразу про речі назагал не надто веселі й вже точно не світлі, один уривок із великого тексту про Київ (із яким у письменника склалися доволі непрості стосунки) зворушив, здається, багатьох у залі. Маю на увазі фраґмент про Київ «помаранчевий» – період, що, поза сумнівом, був апогеєм любові автора до української столиці. Що ж іще міг Юрій Андрухович прочитати перед киянами, аби підкорити їх остаточно?

На запитання Бойченка про «історію постання задуму» автор розповів, що вперше ідея «Лексикону» з’явилася ще 2005 року – в період, коли частиною його буденного життя стали т.зв. «Lesereisen», письменницькі тури, – звична для європейських літераторів практика доволі тривалих (переважно кількатижневих) безперервних мандрів різними містами з презентацією власних книжок.

Андрій Любка
Андрій Любка

Вислухавши зізнання свого німецького колеги про всі позірні переваги такого способу життя (можливість спокійно й забезпечено існувати, навіть не думаючи про потребу заробляння грошей), від нього ж він почув і про головний недолік подібних мандрівок: за якийсь час усі міста поволі «розмиваються, накладаються одне на одне», аж невдовзі вже важко розрізнити, «де був сон, а де реальність».

Так Андрухович і вирішив скласти власний перелік відвіданих міст і поглянути, чи з цього можна зробити, ні, не кілька оповідань, – окрему книжку. Зрештою, зауважив він, «будь-який літературний текст є спробою зафіксувати те, що вислизає з нашої пам’яті, поступово розмивається в ній, і все-таки надати цьому якоїсь тривкості».

Щоправда, спершу йому йшлося про короткі, «в межах однієї сторіночки», тексти про  побачені міста, а саме видання бачилося «такою собі захалявною книжечкою на сто сторінок». Утім, задум поступово змінювався (перший текст було написано ще восени 2006-го), тексти розросталися (найбільші з них, про «найважливіші міста», Сашко Бойченко назвав «чи то великими оповіданнями, чи то маленькими повістинами»), і так сталося, що в листопаді 2011-го читачеві презентували вже зовсім не «захалявну книжечку», а великий, майже на п’ятсот сторінок, том. Гарно виданий і цікаво ілюстрований. І, судячи з уже прочитаного та почутого, дуже розмаїтий за вмістом.

Власне, що тут іще можна додати? Хіба те, що дует Андрухович–Бойченко відпрацювали вечір на всі сто. І, здається, задоволеними залишилися й ті, хто був на сцені, й ті, хто сидів у залі.

До наступної зустрічі?
До наступної зустрічі?

Пригадуючи історію спільних виступів (перший із них відбувся ще дванадцять років тому), Сашко Бойченко звернув увагу Андруховича й на те, як помолодшала їхня публіка: «Тоді в залі сиділи люди віку десь між мною і тобою. Потім вони ставали старші, разом із нами… В якийсь момент це зависло, і раптом – покотилося в інший бік. Тому якщо ми з тобою повиступаємо ще років п’ятнадцять, то нашу публіку доведеться розносити по домах».

Цього ж вечора, на щастя, розносити нікого не довелося. Задоволені читачі йшли додому самі, з чималенькими «Лексиконами…» в руках, аби вже на самоті продовжити мандрівку інтимними містами Юрія Андруховича. Містами, які після цього, мабуть, будуть інтимними вже не лише для нього.

Усі фото Макса Руденка