Шел Сільверстейн: хто він такий і з чим його їдять

Шел Сільверстейн. Фото з сайту wikipedia.org
Шел Сільверстейн. Фото з сайту wikipedia.org

Донедавна в Україні, гадаю, небагатьом було відомо, хто такий Шел Сільверстейн. Тоді як на його батьківщині, у Сполучених Штатах, про дядька Шелбі (як він сам любив себе називати) знають, напевне, всі і ледь не кожен школяр може процитувати напам’ять бодай один із його віршів. На сьогодні твори для дітей Шела Сільверстейна знайшли палких прихильників у багатьох країнах світу і були перекладені на понад 20 мов. То хто ж він такий, цей загадковий дядько Шелбі?

Обдарований численними талантами, Шел Сільверстейн (Sheldon Alan ‘Shel’ Silverstein; 1930-1999) залишив незабутній слід у різних жанрах та галузях мистецтва. Він відомий як композитор і музикант, поет і карикатурист, сценарист і драматург. Його знають передусім як автора ним же ілюстрованих оповідань «Щедре дерево» («The Giving Tree») та «Лафкадіо – лев, який не злякався мисливців» («Lafcadio: The Lion Who Shot Back»), що стали бестселерами у США, а також інших дитячих книжок, які в свій час отримали численні нагороди, серед них престижну премію «Вибір дітей» Міжнародної асоціації читачів. Окрім того, він прославився як автор оригінальних пісень та віртуозних малюнків – кумедних, глибоких та зворушливих водночас.

Шел Сільверстейн народився і виріс у Чикаго. Писати й малювати він почав ще в підлітковому віці, і хоч сам називав своїм першим натхненником Ела Кеппа (Al Capp), проте жоден із карикатуристів не мав значного впливу на нього. Це дозволило Шелу виробити свій неповторний стиль, який не сплутаєш ні з чиїм.

Творчі та кар’єрні пошуки Сільверстейна відбувалися в доволі незвичних напрямах: він вступив до Чиказького художнього інституту (Art Institute of Chicago), але провчився там лише рік; служив у армії в Кореї, малюючи при цьому карикатури та комікси для тихоокеанської філії газети «Stars and Stripes»; після демобілізації працював карикатуристом у різних виданнях (підробляючи тим, що продавав хот-доги у парках біля стадіонів). 1957 року Сільверстейн став карикатуристом часопису «Playboy». Одна з його робіт для «Playboy» згодом переросла у самостійну книгу, що вийшла під назвою «Uncle Shelby’s ABZ Book» (1961) – це така собі абетка для дорослих. І звісно, варто згадати про музичну творчість Шела – його пісні у виконанні знаних гуртів та музикантів стали хітами та завоювали престижні нагороди.

Що ж підштовхнуло Шела Сільверстейна писати для дітей? Сам він казав, що ніколи не мав наміру віршувати чи малювати дитячі книжки. Та сталося так, що його товариш, Томі Унґерер наполіг на тому, щоб зустрітися з Урсулою Нордстром, редактором видавництва «Harper & Row» (нині «HarperCollins»). Удвох вони переконали Шела творити для дітей. Так з’явилися його книги «Щедре дерево» («The Giving Tree»), «Півтори жирафи» («A Giraffe and a Half»), «Лафкадіо – лев, який не злякався мисливців» («Lafcadio: the Lion Who Shot Back»), а також «Де закінчується тротуар» («Where the Sidewalk Ends»), «Світло на горищі» («A Light in the Attic») та чимало інших дитячих книжок. Із них в українських перекладах на сьогодні вийшли дві: «Лафкадіо – лев, який не злякався мисливців» (Сільверстейн Шел. Лафкадіо – лев, який не злякався мисливців (Переклад Олекси Негребецького). – Львів: Добра читальня, 2009), повість, яку сам Сільверстейн вважав своєю улюбленою, і «Де закінчується тротуар» (Сільверстейн Шел. Де закінчується тротуар. – Тернопіль: Богдан, 2011. Над перекладом цієї збірки працювало шестеро перекладачів – Володимир Чернишенко, Галина Михайловська, Тарас В’єнц, Галина Ільницька, Зоряна Лісевич і Наталя Безсонова) – одна з найвідоміших збірок його віршів та малюнків.

Перше, що спадає на гадку після прочитання «Лафкадіо», – це не просто весела історія для дітей, а притча про вибір життєвого шляху і суть щастя. Йдеться у ній про лева, який не лише не злякався мисливців, але й сам навчився на них полювати. Він зробився таким управним снайпером, що згодом в джунглях не залишилося жодної людини, «і всі леви стали гладкі й щасливі. І всі вони мали гарні килимки з мисливців». Та одного дня у джунглі прийшов директор цирку і запросив напрочуд талановитого звіра до Америки. Нове життя припало левові до душі – і хоч його часом відмовлялися селити в готель, стригти в перукарні чи годувати в ресторані – досить було лише заревти, як усі обслуговували його якнайретельніше і, звісно, безкоштовно.

Так наш лев став Лафкадіо Великим – славетною зіркою цирку і міліонером. Він навчився роздавати автографи, носити костюми з білими сорочками, танцювати і грати у гольф. «І він став світським левом. І написав автобіографію. І всі її купили. І він став літературним левом. І весь одяг він шив на замовлення – тільки так! І він став модним левом». Від лева у ньому залишалося дедалі менше, і Лафкадіо чимраз більше уподібнювався до людини. Та чи став він людиною? І чи зробився щасливим? Про це ви дізнаєтеся, коли прочитаєте книгу самі.

Я не маю жодних сумнівів, що історія про Лафкадіо та чудові ілюстрації Шела не залишать вас байдужими. Так само, як і дотепні, іронічні та глибокі вірші зі збірки «Де закінчується тротуар», які цього року було вперше перекладено і видано українською.

Тут одразу ж варто звернути увагу на те, що Сільверстейн ніколи не вивчав поезії інших дитячих авторів. Це, либонь, стало щасливим випадком для його творчості, бо звільнило його від страху впливу („an anxiety of influence”, якщо скористатися терміном Гарольда Блума) і дозволило виробити власний своєрідний стиль, розслаблений, дещо розхристаний, часом із використанням сленгу та елементів розмовного мовлення. До більшості своїх віршів він малював ілюстрації, а деякі з них ще й виконував як пісні або читав у супроводі гітари.

Ілюстрації у збірках віршів Сільверстейна відіграють дуже важливу роль: ці прості лінійні малюнки та розташування слів на сторінці часто побудовані так, щоб доповнювати одні одних. Деякі малюнки містять додаткову інформацію, потрібну для розуміння вірша, і всі вони є невід’ємною частиною сільверстейнівського творіння. Варто згадати хоча б страшенно кумедну візуальну поезію, як от вірш, написаний на шиї жирафи, що біжить, чи на носі у міс Бетсі Боннет, чи навіть на стовбурі дерева, та ще й догори дриґом.

На перший погляд вірші Шела Сільверстейна можуть видатися простими та легкими для сприйняття, бо у них є дуже багато від англійських дитячих пісеньок (nursery rhymes), з дитинства знайомих віршиків та лічилок чи від керолівської гри слів. Сільверстейнівська поезія, доволі невибаглива версифікаційно, тяжіє до розмовності, легко надається до читання вголос чи у музичному супроводі. Проте у всіх його дитячих та не зовсім дитячих творах читається прихований зміст. У збірці «Світло на горище» («A Light in the Attic») є вірш, який зацитую у перекладі Тараса В’єнца:
Думав, чуб хвилястий в мене.
Як зістриг, дивлюсь: дива!
Пасма рівні – на раменах,
А хвиляста …голова!

Шел Сільверстейн. Фото з сайту vilka.by
Шел Сільверстейн. Фото з сайту vilka.by

І справді, Сільверстейн був людиною, в голові якої роїлися дуже непрямолінійні думки. Саме тому його вірші цікаві дітям, так само, як і дорослим. Вони поєднують і гумор, часом щирий та добрий, а часом задерикуватий і капосний, ба навіть провокаційний, у стилі Тома Соєра, і тонку іронію, і комічний абсурд, і філософську ліричність, і ненав’язливу повчальність. З веселою невимушеністю він може писати про буденне й магічне, смішне і наболіле. Власне кажучи, автор не ставить собі за пряму мету смішити, повчати чи глузувати – він просто запрошує нас зібратися біля вогню, щоб поговорити про життя.

Вірш, що відкриває збірку «Де закінчується тротуар», так і зветься – «Запрошення»:
Заходь сюди, химернику,
Бажань та мрій майстернику,
Мастаче забаганок і вигадок творцю…

У цих рядках автор веде щирий і безпосередній діалог із читачами, готовими без побоювань та упереджень зануритися у світ несподіванок та дотепів, – світ, де звичні речі змальовані під неймовірним кутом зору, де під натиском сміху тануть дитячі страхи; світ, де мешкають чудернацькі істоти й нічого не буває однозначним. «Запрошення» натякає на те, що автор прагнув досягнути всією своєю поезією – спонукати дітей думати, мріяти і уявляти.

У вірші «Де закінчується тротуар», що дав назву всій збірці, йдеться саме про силу уяви. Шел запрошує зазирнути нас туди,
Де закінчується тротуар,
Уривається вулиць кільце,
Там ріка шумить в осоках,
Сонце червінню барвить шлях,
Студить крила місячний птах
Вітром з м’ятою і чебрецем, –
саме там починається світ уяви і закінчується реальність, «дими та асфальтовий згар». І дорогу в цей світ вкажуть лише діти, бо вони наділені незрівнянною уявою. У цьому вірші автор заохочує кожного з нас, незалежно від віку, хоч іноді відходити від буденності і занурюватися в світ фантазії.

Сільверстейн однак не оминає реальності навіть у її найбуденніших проявах: вірш «Вісімнадцять видів морозива» доводить, як автор із повсякденних інгредієнтів здатний замісити страшенно комічну і драматичну історію, вибудовуючи напруження перелічуванням різноманітних видів морозива, які кульками рясніють на величезному ріжкові, щоб наприкінці виявити, що вся ця смакота «лежить он (хлип) на доріжці». Сільверстейн також не цурається таких «непристойних» тем, як колупання у носі, смоктання пальця, плювання на перехожих із 26-го поверху або пропонує безжальний погляд на тих, хто забагато хвалиться, не любить митися чи розмовляє з напханим ротом.

Із властивою дитячим віршам простотою автор зачіпає також вельми не прості проблеми – він говорить про дружбу, самопожертву, сімейні стосунки, про дитячі комплекси та страхи. У його творах дотепність та відвертість, іронія і трагічність стоять зовсім поруч. Недарма в одному з віршів він розповідає про Край Щасливих, де немає сумних, кожен робить, що хоче, і свято ніколи не вщуха. Є, однак, один-однісінький недолік – там геть нудно!

Втім, про що б Шел Сільверстейн не писав, він надає перевагу сміхові над повчанням, уникає зверхності і навіть пародіює виховний тон, що ним дорослі іноді звертаються до дітей. В одному з віршів він складає перелік милих, чемних, увічливих, приємних висловлювань, щоб завершити його словами: «Якщо ти знаєш бодай ще пару, запхай їх, прошу, собі в носяру!». У «Мама і Бог» малий герой ставить під сумнів слова мами, що забороняє їсти пальцями, горлати, стрибати по калюжах – навіщо ж тоді Бог дав нам руки, голос і дощик? – і наприкінці робить висновок, що «хтось помиляється з двох – чи то мама, чи Бог». У вірші про Руді Фелша, що «відригує краще за всіх», герой добре знає, як це гидко і вульгарно, проте щоночі молиться, щоб той навчив, «як він це робить».

Якщо Сільверстейн і пропонує читачеві урок, то у гумористичній чи абсурдній формі. Він розповідає про Синтію Сильвію Мері Маквір, яка «зроду сміття не носила надвір», доки у ньому не тоне весь штат і вона сама; про хлопчика Джимі, який забагато дивиться телебачення і врешті-решт сам перетворюється на телевізор; про Саймона-старигана, що виростив діамантовий сад, де все, навіть бур’яни, коштовне, та при цьому «мріє тужливо про грушку звичайну». Вірш «Перетягування обіймів» закликає обіймати друзів замість перетягувати канати; «Жодної різниці» вчить толерантності; «Слухай Небуди» спонукає до творчих пошуків та самореалізації.

Отож, кожен може знайти у Сільверстейна щось для себе – неповторний, химерний і несподіваний, він відкриває читачеві безліч можливостей для творчої гри та сміху. Його вірші дозволяють дітям на хвильку побути дорослими, а дорослим пізнати не завжди простий погляд дитини. Та понад усе приваблює його щирість і відданість у стосунках із читачами, що їм він щедро дарував свої твори. Метафорою такої творчої самовіддачі є «страва», яку Шел готує для нас у вірші «Страва з мене»:
Хотів щось зварити для вас, але як?
Нема ні квасолі, ні бульби, однак
Я зараз візьму і залізу в баняк
Й побачу, чи вийде що з мене, ось так.
Сипну дрібку солі і перчику трохи
І буду щасливо сидіти в окропі,
Радіти й варитись, кипіти й співати,
І ще час від часу себе куштувати.
А потім візьму оцю ложку чудову,
Себе розмішаю – і страва готова.
Несіть тарілки,
Ласуни й ненажери,
Бувайте здорові – смачної вечері!

Тепер й український читач має змогу «скуштувати» Шела Сільверстейна, та ще й у чудових перекладах. Я щиро переконана, що його свіжа, оригінальна поезія та проза смакуватиме і дітям, і їхнім батькам, даруючи веселі, приємні і вдячні хвилини.