Прицюцюватий переклад із «російського»
- 13 Січ 2012 11:18
- 4,929
- 148 коментарів
Юрій Винничук
Для чого існують літературні редактори, як ви гадаєте? Очевидно, для того, аби свіжим оком поглянути на авторський текст і виловити якомога більше бздур. Про літредактора, який запропонує переставити якісь епізоди місцями, а щось викинути чи, наприклад, поглибити невиразний образ другорядного персонажа, залишається лише мріяти. Такі літредактори давно вимерли, як динозаври. Вони перетворилися на коректорів. Тому коли вони виловлюють «мух», ми й за це їм вдячні.
Щодо мене, то я жодної своєї книжки не видав без втручання літредактора. Однак не можу сказати, що це порятувало бодай одну якусь книжку від бздур. Очевидно, уважні коректори, які не встигли стати літредакторами, вимерли теж. Тому на книжках дуже рідко вдасться знайти ім’я коректора, зате обов’язково буде ім’я літературного редактора.
Попри те, що теперішні літредактори, незважаючи на свій юний вік, підсліпуваті, розсіяні й неуважні, іншої ради нема – без свіжого ока не обійтися. Переважно це юні філологині. Посліпавши над рукописами рік-два-три, вони виходять заміж і зникають, аби звільнити місце для таких самих дівок на виданні. Є видавництва, які беруть літредакторів на випробувальний термін, себто дають їм один-два рукописи вичитати, звичайно, задарма, а потім кажуть: вибачайте, ви нам не підходите.
Нікому б не хотілося стати жертвою такої перелітної пташки, але ще гірше, коли ти стаєш жертвою дами, яка вважає себе фахівцем і має вбудованого у мозок редакторського бзика. Ну, не може вона пройти повз абзац, аби хоча б одне слово та не змінити.
Якось і я став жертвою такої особи. Не буду називати ані книжки, ані видавництва, але якщо та дама упізнає себе, то нехай би усвідомила, що коли я після неї читав рукописа, то ладен був її убити, почвертувати і розвісити на всіх стовпах міста Києва в науку усім зарозумілим перестарілим ідіоткам.
Ось кілька висловів, які я зумів виловити після того «редагування», і якими вони були перед ним: «цілкова двадцятка» (тут і далі в дужках, як було – «двадцять крон»), «за здачею» («за рештою»), «наловчився» («призвичаївся»), «покоївка» («швендя-покоївка»), «з мисиком волосся» («з копичкою волосся»), «ромашками» («злотоцвітом»), «окорок» («окіст»), «скумекав» («помітив»), «прямокутник» («простокутник»), «млинарського колеса» («млинового колеса»), «лопоті» в млиновому колесі («лопаті»), «повзали навкарачки» («колінькували»), «борзо» («хутенько»), «зборище» («галайстра»), «суп» («зупа»), «наклюкавшись» («надудлившись»), «оточена кріпосною стіною» («оточена муром»), «дюжина» («тузинь»), «вертель» («рожен»), «на повороті» («на закруті»), «в Брно» («в Брні»), собача зграя «грає весілля» («цюпцяється»), «болільники» («уболівальники»), «в’їздні ворота» («в’їзні»)… І несть числа цьому дурисвітству, що пояснюється легко і примітивно: дама поклала перед себе російський переклад книжки і звіряла за ним. Звідти й повилазили всі ті «ромашки» й «цілкові двадцятки».
А що було б із перекладом Миколи Лукаша, якби він їй попався?
Але не будемо про сумне. Поговоримо про ще сумніше. А що у нас іще сумніше? Це ті трагічні випадки, коли автор або перекладач виступають водночас ще й відповідальними редакторами написаної чи перекладеної ними книжки. Таке явище можна потрактувати як подиву гідний факт самовпевненості й пихатості.
Ось приклад. Фестиваль «Meridian Czernowitz» справедливо здобув славу і визнання. Окрім фестивальної діяльності організатори зайнялися ще й видавничою справою, за що перед ними варто зняти капелюха. Найголоснішим проектом нового видавництва став чудово виданий «Лексикон» Юрія Андруховича. Інша книга під тією ж маркою – «Винарні» Ігоря Померанцева, яка з огляду дизайну вартує найвищих оцінок.
Але… майже усю її переклала з російської Діана Клочко. Вона ж – відповідальний редактор. Окрім неї одне оповідання переклала Елеонора Соловей, а ще три – Олександр Бойченко. При цьому відповідальний редактор ухитрилася все переплутати і приписати переклад оповідання на 7 сторінок О. Бойченку, а переклад оповідання на 62 сторінки, виконане О. Бойченком, — собі.
Якби то була лише одна дурниця, то не було б і про що говорити. Але так званий переклад Діани Клочко, на жаль, виявився примітивною халтурою. Чудернацькішого перекладу мені ще не доводилося зустрічати. Вишуканий інтелігентний стиль відомого поета й есеїста, його смачнющі метафоричні винні описи, які ледь не силоміць тягнуть тебе до келиха, щоб і собі спробувати відчути те, що відчув автор, перетворилися на нестравну жвачку, на якийсь тупий дерев’яний текст, якого могло породити хіба провінційне турагенство. Фактично, Ігоря Померанцева рятують лише два вищезгадані перекладачі, але їхні переклади займають менш ніж половину тексту.
З перекладу Діани Клочко довідуємося, що вино «прибавляє в солодощах», а «різні сорти винограду», уявіть собі, «по-різному повідять себе під час хімічних реакцій», а «мешканці за мить перетворись… у рагу», коли «мало ледь» «нирки не подкачають».
Де ще, у якій книзі вам доводилося натрапити на такий дивогляд: «Пабло і Хуан саамы й торгували». Між іншим, саами — народ, який живе у Фінляндії та Карелії, а Пабло і Хуан — іспанці. «Judgment of Paris» чи то пак «Суд Парижа» 1976 року, коли всліпу дегустували вина, став у книзі «Судженням Парижу».
На такі дрібниці, як «Джорджио» і «Джорджіо» чи лапки замість апострофа можна й уваги не звернути. Як і на собаку… жіночого роду («собака, яка…»). Хоча «пылкий ум», який перетворився на «палкий розум», та «хлесткая плеть», що стала «хльосткою пліттю», не можуть не зворушувати.
Годі перелічити всі русизми й кальки, об які спотикаєшся на кожній сторінці: «проморгали», «кругляшки», «домробітниця», «через пень-колоду», «крупний», «чани», «чистильник», «жарке літо», «в квартирі з видом», «пустить півня», «водних шляхів сполучення», «його таверна із кращих у Європі», «помимо», «до полудню» («к полудню»!), «потелефонуватись», «підшуковувати», «приймати рішення» і т. д.
«З угорського на німецьку він якось переклав сам», – читаємо в бідолашного автора і замислюємося: а чи перекладала Діана Клочко сама? Може, спочатку переклав комп’ютер, а відтак «перекладачка», вона ж «відповідальний редактор», відповідально пройшлася по тексту, як по канві?
Бо ж як іще могли з’явитися отакі вишукані рядки: «Прокинувся пізно, аби переспати нерідкі тлуми готелю»?
Хоча, покажіть мені той комп’ютер, який би видав такі перли: «в долине Напа», «я прохожу», «щупальне восьминога», «окрім обмани, у винарній культурі існує й самоомана»…
І як же ж не порадіти за якогось Аполінарія, який розписався на стіні у Помпеї: «Тут відмінно висрався Аполінарій». Авжеж, комп’ютер саме так і перекладає слово «отлично». І слово «присесть» у нього буде «присісти». От тільки російське «я присел» на що-небудь – це не «присів», бо присісти українською можна лише навпочіпки.
Неабиякої уяви треба, щоб здогадатися, що таке «обпалкували наголо», а «попостувати» – це не «пустувати», а, прости Господи, «постити». Коли натрапляєш на фразу «труп завернули», то перше, що спадає на гадку, – якась таємнича інспекція не прийняла труп на цвинтарі й завернула назад. Але це не так, бо насправді «труп завернули у гнилісної барви фіранки». А-а, це ж по-нашому «загорнули»! Але от «фіранки»! Зазвичай, це невеликі кавалки матерії, що відповідають розмірам шиби. Як можна загорнути у них труп? Може, йшлося про штори?
Інколи перекладачка вирішує зблиснути чимось оригінальним і тоді інтелігентний текст Ігоря Померанцева починає нагадувати якого-небудь «Пантагрюеля і Гаргантюа» у перекладі Перепаді: «Лише прицюцювата водиться з чужинцями», «що ця прицюцювата вчворила?», «на ніц», «налляв», «шпацирував», «шмінка»… Хоча в автора всюди нормальна літературна мова без провінціоналізмів, а понадто галицизмів.
На завершення можна висловити лише глибоке співчуття автору і видавництву.
P.S. І останнє безглуздя. Я все про відповідального та про відповідального редактора. А був же ж і літературний. «Ага! – вигукнете радісно ви. – Таки був! То не сама Діана Клочко повинна розділити усі лаври за спартачену книжку?»
Але ще зарано потирати долоні. Хоча літературним редактором фігурує сам Олександр Бойченко, але він виявився подвійною жертвою «підступної Діани» («Собака на сіні» Лопе де Вега). Бо вона не тільки приписала йому свій недолугий переклад одного з оповідань, але й – літературне редагування, якого він не робив і про яке ні сном ні духом не відав, і був дуже здивований, натрапивши на своє ім’я в кінці книжки.
Отака ото прицюцювата історія.
Гаразд вам слиною бризкати. Винничук захтів посісти редакторське місце пані Діани. Позаздрив їй, от і все. А чи не такі, як він, стояли біля джерел знищення Граней-т, Факту, Кальварії, бо постійно втручалися в роботу своїми порадами, за яких тексти робилися недолугими й нечитабельними? Пані Діано, та інші, пускайте повз вуха цих заангажованих прицюцяних критиків, які далі свого носа більше нічого не бачать.
Яку рафіновану дурню пише попередній коментатор. Винничук прекрасно прилаштований у своєму Львові. А “Гаразд лаятись” мислить примітивним совковими категоріями: захотів посісти місце! Жлоб – він у всьому жлоб. і в мисленні також! Сумно, що на цьому сайті таких Гараздлаятисів чи й не більшість…
Насправді, мені було б цікаво знати, ким був наш Дао:) за совка? Жовтенятком, піонером, комсомольцем, комуністом. І всі ці стадії розвитку цієї лялечки потрібні були, щоб стати катом Діани Клочко,бо порядний критик, тим паче чоловік, ґазда – ніколи б не образив жінки. Коли забуто моральний кодекс, на світ Божий вилазять бридкі лялечки, літературні невдахи, які робитимуть усе, аби на них звернули увагу. Тому пан Померанцев і відмовився зробити цю львівську лялечку редактором своїх творів. Урвалося, пане Винничук.
Був Вінничук жовтенятком і піонером, так. І Діана Клочко не вчорашня, отже, теж була жовтенятком і піонеркою. І всі, хто старші за 30, були жовтенятками і піонерами…
Логіка автора незрозуміла. Вірніше, дуже вже зрозуміла така логіка.
Чому будь-яка критика сприймається як намагання затаврувати того, хто неякісно виконав свою роботу?
Я персонально просто давлюся всякими (перепрошую на слові) лайняними перекладами. По-моєму, критика цілком конструктивна. Бо між тим, коли людина напартачила через брак досвіду, чи відмінне від критика бачення ситуації і коли робота просто зроблена на халяву є велетенська різниця. Якщо хтось цього не помічає – можна лише пошкодувати таку людину….
Аж мимохіть пригадується Шевченко: “Кругом мене, де не гляну, не люди, а звірі…”
Шото я не врубився. Відколи це заборонено критикувати дам? Тобто якщо Євгенія Кононеко розмазує Забужку, то це можна, вона не кат. А коли ґазда — зась. А чого то так саме за Діану розпинатися? А як Славінську покритикували, то теж можна? І стронговський не кат? А в чому образа жінки (матері, активістки, щирої патріотки)? Образа була б якби Діані приписали те, чого вона не робила, а мова тут про спартачений переклад, відсутність редагування та ще й шельмування читача.
А тим часом сорока на хвості принесла: редакторське місце пані Діани вільне!!! Налітай!!!
А кіко платєт, і чи то мож робити без Інтернет?
тю, хто така Евгенія Кононенко? І де вона валялася поруч із Забужко?
А сам-то грамотей! “Щодо мене, то я жодної своєї книжки не видав без втручання літредактора”. Пан перелічив русизми, але забув про полонизми, які панують в його палкій промові.
Шановне панство! …Ну хто таке бачив у цивілізованому світі – порушено важливу проблему сучасного стану видавничої справи в Україні, і замість того, щоб шукати шляхів виходу з неї або ділитися власним досвідом подолання літредакторської некомпетентності, ви наліво і направи обливаєте брудом одне одного. А той сказав… а та сказала… та хіба так можна? Озирніться! Майте честь і гідність і шануйте інших! Проблема не в пані Діані, і не в панові Юрію, проблема в самому факті – існуванні недоброякісного книжкового продукту! Якщо будемо шукати всіх винуватців, то й за триста років список незакінчимо! Можливо, варто почати з себе – культури спілкування і поведінки, а потім вдатися і до власних текстів і роботи! Ще раз закликаю – майте повагу!
Ще мене настрахало, що пан Юрій спокійно ходить на презентації книжок, разом із усіма сміється, чаркується, йому дарують книжки, вважаючи, що він притомний, а згодом виявляється, що то була карнавальна маска, за якою ховався упир, який пришвендяв туди, аби обрати собі майбутню жертву, а потім поласувати її кров’ю. Справа у тому, що на місці Діани Клочко міг опинитися будь-хто інший. Але ікластих упир обирає жертв, об які може погострити свої зуби та ікла, обрав би він собі А. Герман, то зуби ті б поламав. Усім зацікавленим раджу сходити до церкви та поставити свічки за здоров’я тих, хто їх образив. Амінь.
Була б вона фахівцем, то й не “сплила” б у цій статті. Як-то кажуть росіяни “подєлом” їй ;)
та, і до речі, дивно, що ви звинувачуєте Винничука у боягузстві. Бо чого-чого, а таких гостро політичних статей не писав ще ніхто із відомих мені нині живущих (чи живу-чих? ;)) літераторів.
Фактично Юрій Винничук у своєму блозі на ЛітАкценті висунув Діану Клочко на отримання якогось “Золотого будяка”-2012 в номінації “Прицюцюватий переклад року” :)
Дійсно, навіщо потрібні літературні редактори? В даному випадку, після прочитання Вашої статті, я зрозуміла, що вони потрібні, щоб недбале ставлення до прочитаного тексту, або просто літературне шулерство не просочилися в простір надрукованого слова.
А далі ще сумніше. Я про розкритикований Вами переклад “Винарень”, зроблений Діаною Клочко, Олександром Бойченком та Елеонорою Словей. Я розумію, що Ви не редактор, а літератор, і мабуть тому так недбало поставилися до чужого тексту, з якого вирвали кілька прикладів, навіть не поцікавившись, з чийого перекладу вони, а все гуртом зваливши на плечі пані Діани. Якби це робив літературний редактор, як у випадку із згаданим Вами Лукашем, він би навів приклади з російського тексту поруч з українським, щоб можна було порівняти й повірити в те, про що Ви пишете.(Це я про аналіз Лукашевого перекладу “Декамерону”, зроблений у 1963 році доцентом кафедри української мови КДУ п.Могилою А.П., надрук. у книзі Джовані Бокаччо “Декамерон”, Київ, видавничий центр “Просвіта”, стор.129-143)
На щасатя я маю обидві книжки “Винарень”, тобто російський оригінал і український переклад. З цікавістю полізла подивитися на те, про що Ви пишете. І одразу, вибачте, спіймала Вас, пане Юрію, на шулерстві. Ви, накинулися на слова, які будь-яка дитина може знайти в українському тлумачному словнику. Наприклад: вишукувати, чани, жаркий …тощо. А ви не знали? Хіба? А сумніше за все, що Ви виставляєте себе знавцем еталонної мови, в разі найменьшого порушення якої, тільки розстріл. Коли М.О.Лукашу закидали про те, що він у перекладі використвує слово криша!!!!!!, він відповідав:”А чим російська “криша” гірша за німецький “дах”.”
Треба більше зі словником працювати й не боятися нових слів в мові. Мова, на щастя, не живе Вашими резолюціями й фобіями. Вона жива й вбирає в себе все, що звучить навкруги.
Шановний(а) заза, “криша” – українське слово. Від нього є багато похідних, як от кришка, покрити, накрити і т. д. Ваше “слів в мові” трішки не коректне, потрібно – слів у мові. Також “жива й вбирає” не зовсім влучне. Підряд аж три приголосні. Треба – жива і вбирає.
Раптом що – вибачте.
а наймен(Ь)шого ви не помітили?))
Мова ж творів самого Винничука – кастровано-рафінована, штучно створена, кострубата, де на польський синтаксис настромлена сила-силенна різноманітних діалектизмів, неологізмів та винничукізмів, тоб це добре знаряддя для написання жартів і коміксів, а не засоби створення серйозної літератури, а тому читати його еротичні маразми та вважати їх літературою може тільки той, хто в дитинстві випав із колиски та сильно вдарився головою. Він уявив себе герцогинею Альбою:), а були б інші часи, то постріляв би всіх, хто зробить йому зауваження за неосвіченість і відверте хамство.
Діано, і чого то ви ховаєтеся за якимись зазами та фатаморганами? І хто тут шулер? Ви замість «підшуковувати» виставляєте напоказ “вишукувати”. А як поясните «приймати рішення», “саамы”, “з угорського”, «в долине Напа», «я прохожу», «щупальне восьминога» і т.д.? Жодних чанів в укр. мові ніколи не було, а фігурують вони лише у зрусифікованих словниках. А те, що ви закидаєте Винничукові, один в один з тим, що закидали Лукашеві: “неологізми, тобто вигадані слова, просторічні елементи, діалектизми… тенденційне ігнорування адекватних відповідників до них літературної мови… штучність…” (ст.131-133, видання, на яке ви посилаєтеся).
Гадаю, більше ніхто вам не довірить редагування своєї книжки. От ви й заворушилися!
Пане Мих. мене звати Алла і раджу Вам обов’язково купити книжку “Винарні”, яку вважаю яскравою подією на сучасному українському книжковому ринку.
Аякже! Після того, що я тут прочитав? Та й потреби нема, бо Винные лавки я читав в оригіналі. Ви не Діана? Але чому ви захищаєте саме Діану, а не інших розкритикованих на Літакценті перекладачів? Будьте послідовні і встаньте на захист зганьбленого Кульчинського. який спартачив Памука! Вперед! Щось там я ваших реплік не помітив.
Може ще згадаємо “Празький цвинтар”, який неможливо читати.
Переклад слова Чан – ЧАН, шаплик, кадіб, кадуб, шерітвас – с. 648, том III, Р-У словник, Наукова думка, 1969р. Ви вищите не на пані Діану, а на інститут мовознавста ім. Потебні, який і робив словник, то Потебня вам уже не авторитет?! Чи ви й справді вдарені?
“Ви вищите” не смачно. Можна репетуєте, верещите, галасуєте, горлаєте, надриваєтеся і т. д. До речі, а що таке “вдарені”?
словник, Наукова думка, 1969р.
…
інститут мовознавста ім. Потебні
…
Потебня вам уже не авторитет
А може ви й справді не знаєте, що Потебня (1835-1891) до цього словника не має жодного стосунку.
Тоді ви не знаєте, що таке совєтські словники.
А може це ви так (незграбно) маніпулюєте.
:) Вищати, -щу,-щиш – визжать, Грінченко, том I, стор. 202. А радянські словники найліпші, бо видавалися не у провінційних фоліях і редагували їх не упереджені винничуки.
нта…Це дійсно проблема. Якщо у літ.редактора немає чуття мови…Треба й справді штрафувати видавництва за таку роботу.
Взагалі це мала б бути розмова про видавців. Хоч як сумно, але зазвичай український видавець – це людина груба, некультурна, зате з наполеонівськими амбіціями, варто згадати хоча б пана, вибачте на слові, Фінкельштейна. А щодо таких видань, яке оце сприщила панна Діана, то я вважаю, що за них треба штрафувати. Може, навіть варто було б звернутися з такою пропозицією до Держкомвидаву – про створення комісії з нагляду за культурою видань, яка мала б право накладати стягнення за неякісну продукцію. Заплатив би видавець тисяч 70-80 за отаку халтуру, то тоді подумав би, треба редактор чи ні…
То назвіть мені хороші сучасні словники, з якими можна працювати. Нема таких. Є або радянські, або фоліївські, що передруковані з радянських, але вже з помилками, або словники діаспори, де фігурують усілякі там лЯмпи, а щодо русизмів – то нехай краще буде русизм, аніж полонізм, якщо нема адекватного українського відповідника. Бо в більшості з нас є домішки російської, а не ляської крові. Якщо мій батько росіянин, а мати українка, то чому я маю писати спотвореним польським діалектом, як пан Винничук?
Та не будьте Ви такою нещасною. Майже на кожне польське, чи російське слово у нас є по кілька синонімічних відповідників. Українська мовна стихія за тисячоліття витворила чи не найбільший у світі автентичний словниковий запас з якого смикали і росіяни, і поляки, і мадяри. Те, що ми називаємо русизмами, чи полонізмами, найчастіше є українськими всловами, так само як “Слово о полку Ігореве Ігоря Святославича” є українською епічною поемою і не треба її перекладати лиш грамотно читати, і буде вона звучати по українськи. І чого ж Ви так боїтеся “лямпи”. В одних регіонах України кажуть мяко, в інших твердо, і що? Та, врешті, були часи коли ми “братались з вольними ляхами” і сподіваюся, що знову надходять, бо цей контакт таки перспективний у культурному і цивілізаційному плані. А своїх “хореньких на голову”, чи “копнєнтих в музг” у кожному народі вистачає. У Винничука мова дуже природна і органічна для даного західного регіону. Ала він володіє так само чистою літературною, а згалицька пише для витримування стилю у конкретних матеріалах, що потребують саме такого викладу, бо інакше це було би штивно і глупо.
1. Великий тлумачний словник сучасної української мови. 250 тисяч слів. Київ, “Перун”.
2. Словник синонімів української мови у 2 томах. “Наукова думка”. 1999.
А відомий мовознавець, автор багатьох наукових праць, словників і оповідань, Юліан Костевич Редько зібрав матеріал до словника Української мови на 1 000 000 слів, що був би найбільшим у світі, але за радянського часу ніхто б не допустив таке видати, а тепер з цим не впорається й інститут. Чув це від нього особисто
Що за маячня? Ви говорите як Могильов. Який польський діалект? А ви Прохаська читали? Та, я підозрюю, що ви б узагалі після цього інфаркт дістали. А от уявіть собі є такі, що балдіють. А переклад Грабала читали? А переклади Лукаша і Перепаді? Там безліч застарілих слів, які для вас – неука –виглядають на полонізми. Візьміть словники Караванського, в інтернеті є роісйсько-український словник за редакцією Кримського. Перш ніж лізти у цю дискусію, варто було б підняти свій інтелектуальний рівень. Ви ненавидите Винничука? Чудово! Полонізми в студію! Розмастіть його, розтопчіть і станцюйте ламбаду. Якщо ваш вік ще це доволяє.
Це я до фотоморгани. Українець має рацію. Синонімічні ряди української мови такі багаті, що старшим братам і не вмитися. У них же ж навіть нема своїх назв місяців, на відміну від решти словянських мов. Нема кличного відмінка, нема народного гімну, нема національного, а не царського, прапора, взагалі нема жодної пісні, під яку б вставали. Але словники фіксують любе, воля автора що вибрати.
Не “любе”, а будь-що.
То давайте розіпнемо пані Діану на хресті, бо вона використала у своєму перекладі не такі словникі, як вам треба. До того ж послухайте новини на телеканалах СТБ та 1+1. СТБ редагують винничуки, де АФіни перетворились на АТени, а Європа на незграбну Европу! А ведуча по-сільському каже : автівка гегепнулась або селюк утікав пішкура:) Канал 1+1 став чи не єдиним інформаційним джерелом, куди ще не залізли винничуки і де ще можна почути нормальну українську літературну мову. Пані Галина Кирпа якось жалілася, що вправна (у лапках) рука редактора так псувала її переклади, що можна було за таке подавати позов до суду. А Винничук робить собі рекламу, бо хочесься йому слави Шкляра.
Ви, безумовно, будете дуже здивовані, але на СТБ говорять правильно, а слово “гепнулась” – чудове українське слово. Є такий укр. “прокльон”: “Щоб ти репнувся, гепнувся та ще й перекондубасився!”
Ви мови української не знаєте, то не варто ставати на її захист, адже бьєте – не туди.
А насправді, спочатку були “АТени”, потім більшовики, щоб наблизити (аж до повного злиття) солов’їну до російської, наказали писать “АФіни”. І лише тепер все повертається “на круги своя”, Але дуже… занадто поступово. І обережно.
Про 1+1 насмішили. Там тепер ”почути нормальну українську літературну мову” можна вкрай рідко, бо більша частина ефіру забита третьосортними рос. серіалами, передачами та фільмами, які навіть субтитрів українською не мають.
Вибачайте, fatamorgana, ала Ви тут заїхали писком в салат, бо таки не лише в грецькій мові восьма літера грецького алфавіту “тета” читається, як “т”, але й у більшості европейських мов перредається через мяке “т”, або th. Звичайно на телеканалах ведучі, диктори виглядають смішно, бо на роботу туди приймають, з рідким виїмком, не українців і це дуже помітно, що вони вивчають свої репліки з великою напругою сил, майже, як Азаров. Звичайно, що нормальна людина мало ймовірно, що скаже “автівка”, а скаже “Авто”, і не “пішкура”, а пішки, пішака, чи напіхоту. Мені здається, що заданий вами тон полеміки коливається так побіля плінтуса. Просто раджу Вам перервати дописи на ці обговорення, а трохи почитати, що пишуть люди, попрацювати зі словниками і поспілкуватися з українцями, не політичними, а етнічними.
Молодець Винничук, яку бучу здійняв. А коменти – суцільне задоволення, аж хочеться пожаліти бідну українську літературу, якій так не щастить на грамотних і розумних.
Вже дозвольте, але, гадаю, саме панові Винничуку потрібно бодай колись зазирати до словників не діаспори, а саме в ті, що видані в Україні. Бо ви, шановний, як бачу, навіть уявлення не маєте про те, що таке українська літературна мова. А це, вже даруйте, не мова ваших жартів та дописів, не мова мертвонароджених перекладів Прохаська, де панує не світло, а гнітюча темрява, читайте хороші українські книжки, читайте Пруста в гарному перекладі Перепаді, а бажаєте смачного, то читайте Ф. Рабле у перекладі того ж Перепаді. І не копіюйте стиль Рабле, бо то переклад зі старофранцузької:)
На мою дилетантську думку, мова має розвиватися, збагачуватися, хай навіть шляхом неологізмів та запозичень, вводити в свій контекст вербальні реалії теперішнього світу, тобто бути сучасною динамічною ефективною і ефектною комунікативною структурою. а не розмахувати зотлілими і погриженими міллю хоругвами, вишитими, безперечно, золотими нитками. А ви, шановні, пишіть нові відповідні правила. І не партеся, як каже моя дитина.
У цих коментарях висвітлюється проблема, про яку делікатно мовчить суспільство, – проблема самоідентифікації. У дітей від інтернаціональних шлюбів дуже розвинена ненависть. То до галичан, то до діаспори, то до “америкосів” і т. д. І це не жарти. Людина, яка виросла в національній культурі, позбавлена отієї безпредметної ненависті. Для неї цікавий “інший”. Поспостерігайте за дітьми “разных народов” і ви побачите, як їх покалічили. Це не вина їхня, це їхня трагедія. Людина, яка не навчена любити, ніколи сама любити не буде, а значить, і коханою не буде. Шкода, що ця надзвичайно важлива проблема табуйована. Навіть у літературі.
В значній мірі погоджуюся, за виїмком того, що не у всіх мішаних шлюбах таке відбувається. Найнігілістичніша і найневдаліша суміш в плані душевної і духовної організації, з мого досвіду. видаються мішанини з українців, росіян, та українців і жидів. Маю багато прикладів зневажливого ставлення і погорди до України, як до історично поневажуваного комплексу, саме з боку нащадків такої мішанини. Трапляється таке і з поляками. А от поєднання з більш віддаленими народами, навпаки, дає зацікавлення українством, ба й спалах українського патріотизму. Ось приклад – син українця і німкені, народжений в Англії, який не володіє українською, написав:
«Стефан Маланчук.
Я бажаю твоїм мріям летіти, як твій корабель в океані – з вітром у спину і завжди на добру фортуну. Я сподіваюся ми зустрінемося багато разів. Ще не вмерла Україна! Я сконтактуюся з моєю родиною і розпитаю.
Я сподіваюся ти завжди будеш мати безпечну і перспективну подорож.
Ти бажав знати дещо про мою родину. Мій батько Іван і дядько Петро воював з Німцями у другій Світовій Війні і походять з села поблизу Львова, що зветься Ісаків. Мій дідо Федір, вуйки Степан і Михайло воювали в УПА і були вбиті росіянами. Мій дідо і дві тітки були вислані до Сибіру і ніколи не вернулися. Я був народжений у 1962 році у Дербі і буду завжди гордитися своєю українською спадщиною.
Один вуйко Юрко й далі живе в Ісаках і має велику родину, що обробляє землю, що завжди було в нашій родині.
Мені 31 рік, я музикант, моя приятелька Агні очікує першої дитини в листопаді.”
З англійської переклав я.
Мені здається, зараз на часі було б усе-таки запровадження ПДВ на книжки. Видавці нарікають на те, що держава їх обдирає, а самі, як бачите, масово видають халтуру, як, скажімо, цей переклад Діани Клочко чи убиті видання “Фоліо”. Тому якби уряд запровадив цей податок, 90 відсотків видавництв просто зникло б з лиця землі. Лишилися б тільки ті видавничі компанії, де є потужний обіговий капітал і досвідчені редактори та перекладачі. А то, наприклад, брати Капранови скаржаться на державу, а в їхніх книжках стільки русизмів та ляпів, що просто дивуєшся. Оце розгорнула їхній “Щоденник моєї секретарки” і зразу кинулося в око: “Що трапилося?” Ну не можна обійтися без цієї кальки, еге? Набридло вже.
Фатаморгана, ви малограмотна незадоволена життям жінка. при чім тут словники діаспори? Діаспора якраз взяла за основу словники РАДЯНСЬКІ 1920-тих років!!! А ви замість лізти сюди зі своїм винничуконенависництвом, краще перекиньтесь на форум, де обговорюють целюліт. Бо питання мови не ваша парафія. Цікаво. що вам зробив Винничук? Так ненавидіти може лише покинута жінка. Щоб аж бажати памятника на могилі! Феноменально!
Пане Винничук, невже ви насправді вважаєте себе таким чудовим мовознавцем, що аж так палко й неґречно промовляєте свої безглузді необґрунтовані недоречності та нісенітниці щодо мови, якої не знаєте і вчити не бажаєте. Ви своєю впертістю схожі, даруйте, на пихатото жевжика, який цвірінькає, бо іншої справи не має. Вам теж даю поради: припиніть пити кока-колу, схудніть, навчіться любити не тільки себе, але й інших, а сайт для власного піару ви обрали невдало, бо тут огинається, мов по тилах, всього-на-всього кілька осіб, які розуміються на літературі так, як ви на наддніпрянських діалектах, що і є українькою літературною мовою. Якщо вам це не подобається, то просто собі мовчіть або фарбуйте паркани.
на мій непрофесійний погляд у вас зовсім відсутнє чуття мови. Вас не можна підпускати до літератури. Це як відсутність слуху для музиканта.
Добре, що пересічні читачі не знають про цей сайт та дискусію. У них повно своїх буденних справ. Вони забезпечують, у тому числі, причетним до створення книжок, такі-сякі умови життя, а потім вже беруться до книжки. Прочитавши тільки два останніх коментарі, вони б дорогу забули до книгарень, бо ж книжку гидко в руки взяти, коли до неї причетні малокультурні, нехай освічені люди, що при нагоді поливають один одного брудом, намагаються вкусити чи, бодай, вирвати жмут волосся. Може, тому маємо такий рівень життя, що скрізь так, як на цьому сайті?
Даруйте, не маю літературної освіти, тому знайдете купу помилок і будете тішитися.
Ліліє, Вам би коло церкви цвісти й тішити сенси прекраснодушних християн британських парохій. Усі мають повно буденних справ, а дехто тільки й мріє забезпечити умови усім причетним до створення (особливо української) книжки. Та 70% мешканців України на дух не переносить українського слова, а ще величезна частина окрім кримінального чтива в метро нічого й не бачила. То ж не побивайтеся за тими, хто дорогу забуде до книгарні. Ті що мали забути, вже забули.
тю, ну я пересічна читачка. Не маю ніякого стосунку ні до письменництва ні до літератури, ні до філології. І прийшла сюди за посиланням у Гуглі+ своєї подруги, теж звичайної читачки. І чоловік у неї звичайний читач, і друзі – звичайні читачі. І нас там таких багато.
Я вже здогадалася, хто ця Фатаморгана. Це невістка Діани Клочко. Принааймні рівень той самий.
Слухай, брате Винничуче, Є в нас краще, є і лучче, Годі порпатись в шуплатті: Хто дурні, хто дурнуваті, В кого мова краща, лучча, Зупинися, Винничуче, Москалі й жиди пархаті Не чіпають тебе в хаті, Бо візьмуть у руки вила, Не буди в народу звіра.
Серпентарій!
Згадується: “Панове, ви звірі!”
І нащо ті москалі. туто самі себе жеруть :)
Брати й сестри! Христос хрещається! У річці Йордані! Полюбіте одне одного!
А невістка, бач замовкла… Мовчи краще, Марино, а то тут видно, яка ти інтелектуальна.
Та ця ж невістка рускоязична. Я зайшла на її фейсбук — а там самі кацапські прибамбаси. Ото воно й таке дурне. А тепер на форумі про те, що на Винничука в прокуратуру подали, строчить під псевде Фемен такі самі ідіотизми.
Цілком підтримую думку пана Винничука! серед активних читачів укр.суч.літу я перебуваю більше року, на сьогодні перечитала більше 60 книжок молодих українських авторів та знаних літераторів. У великої кількості книжок мова жахлива, навіть якщо це не переклад (!!!). Про літературний хист та сюжети книжок я взагалі мовчу.
Я не згодна з Юрієм Винничуком в тому, що саме жінки такі нездарні коректори-редактори. Просто це низькооплачувана робота, на яку не ведуться фахівці – будь-то жінка чи чоловік. А що чоловіки у нашому суспільстві взагалі не складуть собі ціни, то беруться лише за дорогу роботу, навіть якщо вони не фахівці. Тож тут інша проблема.
Але я сильно дивуюся, навіщо надрукували стільки сирих авторів і нездарних творів знані видавництва зі Львова? Битовушну журналістику Галини Вдовиченко, абсурдистику Ярослави Литвин, занудні описи Сняданко, затягнуту фантастику Олега Авраменко, а опісля Христини Лукащук будь-яка бульварна газета здається просто філософським трактатом. У Анатолія Дністрового порівняння Канта з “кантом” у значенні жіночої піхви – це взагалі пік свіжої літературної “шедевральності”. Можливо, що всі ці автори талановиті, але їхні твори настільки недороблені, що там нема чого ще читати.
Грішать також і знані автори. Зокрема Іздрик і Прохасько, з яких беруть приклад молоді літератори. Безумовно ці пани мають свій стиль і талант. Але навіщо друкувати аж так багато їхніх творів в одному і тому ж стилі, незважаючи на те, що 30% з них ще не доведені до пуття? Навіщо друкувати все підряд, а не найкраще? Навіть у геніїв є вдалі твори, а є невдалі. Бо, здається, молоді автори думають, що от на таку недовершеність і варто рівнятися. Деякі пани за кількістю надрукованого перегнали вже Шекспіра.
А от твори Юрія Винничука, незважаючи на свою подекуди специфічність і різну стилістику, все-таки щоразу вражають живою майстерною мовою, глибоким багаторівневим сюжетом, природним гумором, та й просто залишають враження літературного простору, в якому приємно перебувати, ніби поплавала у джакузі з ароматними оліями.
В той час, як після деяких книжок молодих авторів враження таке, ніби проїхалася у трамваї по бруківці, ще й у час пік, в штовханині затхлого натовпу незнайомців та ман.яка, що нагло притискався ззаду.
Тому, думаю, пан Юрій має право висловлювати критичні зауваження. І рівнятися треба на його стиль, відчуття мови і майстерність слова.
“Деякі пани за кількістю надрукованого перегнали вже Шекспіра.” – сподобалося. Тільки краще – “па(ца)ни. А, взагалі, приємно Вас читати, Вікторіє. Легка мова. Думаю, що й твори маєте незлецькі. Правда “рівнятися треба на його стиль” – це вже занадто.
я не письменниця, а читачка). Можливо я не так виразилася – мені подобається майстерність написання у Винничука. Він справді відчуває мову. І має літературний хист. І щоб цим насолоджуватися не треба конче бути літератором.
Сама я українською розмовляю лише з 2005-го року. Тож я на стадії вивчення укр.мови ;)
Що ж, вітаю Вас з доволі успішним вивченням мови. А якими Ви ще читаєте, чи володієте? Щодо Винничука, то, звичайно, він не злочинець, чи злий геній, але є у нього і гидотні, і мерзотні речі. Як на свій час Винничук цілком не випередив щодо скепсису, цинізму, чи знущальності, соромітності ні Війона, ні Еразма, ні Бодлера, ні Кафки, ні Бокаччо, ні де Сада. Але все ж він є добродушним і трохи збиточним інтелектуалом.Інша справа, звичайно, аж такі, Бузина, за яким вже давно цюпа і бита плаче.
не згадуйте “рогатого”)), цур йому.
Винничук пише, напевне, не для того, щоб когось випереджати :).
Гидотність та мерзенність можна теж по-різному подавати. Мене вражає сміливість і громадянська позиція пана Юрія вкупі з літ.талантом. Це мій особистий смак. І я вельми втішена, що я не є літераторкою, аби бути зобов’язаною його відстоювати та обґрунтовувати.
Володію я фр., нім., англ. мовами, але не на тому рівні, щоб легко читати в оригіналі. А ваш нік, пане українець, мені видається знайомим за написанням. Десь ми вже перетиналися.
Хоч стаття дещо застаріла, але скажу… Пане Винничук, талановиті літредактори, які можуть не лише орфографічні чи пунктуаційні помилки виправити, а на стилістичні горе-автору вказати, не всі ще вимерли. Але вони, ці таланти, на фіг не потрібні ані безграмотним авторам, ані їх жадібним видавцям. Їм платять за каторжну працю копійки, та й ті недоплачують, всіляко дурячи. Тож скаржтеся на себе…