Рік 2012-й: час любити дітей

Януш Корчак, 1937 р.
Януш Корчак, 1937 р.

16 вересня 2011 року Сейм Республіки Польща одностайно ухвалив оголосити наступний рік — Роком Януша Корчака, відомого у всьому світі польського письменника та педагога. Януш Корчак —літературний псевдонім, що його взяв собі Генріх Ґольдшміт, поляк єврейського походження, лікар за освітою, який значну частину свого життя присвятив вихованню знедолених дітей.

У 2012 році виповнюється століття з дати заснування “Дому сиріт”, будинку-інтернату для єврейських дітей, який діяв у 1912-1942 роках у Варшаві. “Дім Сиріт”, як і “Наш Дім”, притулок для сиріт із польського робітничого середовища, завдяки оригінальній системі виховання, запровадженій Корчаком, давно вже стали легендою. Згадаймо лише про принцип дитячого самоврядування, надзвичайно важливий для педагогіки Старого Лікаря (так називали Януша Корчака його вихованці). “Якщо хтось зробив щось погане, краще за все йому пробачити. Якщо зробив погане, бо не знав, то тепер знатиме. Якщо зробив погано неумисно – у майбутньому буде обережнішим”. Уже із зацитованих кількох коротких речень із “кодексу товариського суду” “Нашого Дому” видно, що закони ці надзвичайно гуманні, зворушливі й… Утопічні?

Януш Корчак. Пригоди короля Мацюся. — Київ: Аба-ба-га-ла-ма-га, 2010
Януш Корчак. Пригоди короля Мацюся. — Київ: Аба-ба-га-ла-ма-га, 2010

Напевне, ні. Адже кожен, хто уважним оком прочитає педагогічні чи художні твори Януша Корчака, зауважить, що всі вони сповнені розуміння недосконалості, несправедливості, жорстокості суспільства і відтак — трагічності буття. Але навіть в умовах довколишнього хаосу, який ніколи не стане гармонійним і добрим до людини, залишається настанова виховувати у дітях найкраще і найсвітліше.

Іще одна причина оголошення Року Януша Корчака — трагічна. Адже у 2012-му виповнюється 70 років із дня загибелі Старого Лікаря і його вихованців у концентраційному таборі Треблінка. Януш Корчак як відомий письменник мав можливість уникнути страти. Але його вихованці були приречені на смерть. Тож Старий Лікар вирішив не залишати дітей самих…

Дуже важливо, що ми маємо всі підстави вважати Корчака трохи “київським” письменником. Адже свою найвідомішу педагогічну працю “Як любити дітей”, за свідченням істориків, Януш Корчак написав, принаймні частково, саме у свій “київській період” (1915-1918 роки). До нашої столиці Генріх Ґольдшміт змушений був приїхати, покинувши у Варшаві “Дім Сиріт” і “Наш Дім” у зв’язку з мобілізацією, адже він був військовим лікарем. Звісно, важко щось стверджувати напевне, але, цілком імовірно, що саме в Києві з-під пера Корчака з’явилися ці важливі слова на початку книги “Як любити дітей”: “Хочу навчити розуміти і любити чудове, повне життя і яскравих несподіванок творче “не знаю” сучасної науки про дитину”.

Януш Корчак. Дитя людське. — Київ: Дух і літера, 2009
Януш Корчак. Дитя людське. — Київ: Дух і літера, 2009

“Як любити дітей” починається із запитань і рясніє запитаннями. Адже “наказати комусь дати тобі готові думки — це те саме, що одна жінка доручила б народити свою дитину іншій. Є думки, які самому треба народжувати в муках, і вони найцінніші”.

Цікаво, що 15 вересня 2011 року, напередодні проголошення наступного року Роком Корчака, на Львівському форумі видавців звання «Найкраща книга Форуму-2011» було присуджено зокрема “Пригодам короля Мацюся” Януша Корчака, які вийшли друком у видавництві “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”. У цьому виданні під однією обкладинкою об’єднано дві повісті –  «Король Мацюсь Перший» і «Мацюсь на безлюдному острові». Основою видання став переклад Богдана Чайковського «Мацюсеві пригоди» (“Веселка”, 1969). Проте тепер текст Януша Корчука поповнено вилученими в радянський час “купюрами” (переклад вилучених фрагментів здійснила Богдана Матіяш).

Повісті «Король Мацюсь Перший» і «Мацюсь на безлюдному острові», безперечно, філософські, написані в рамках загальної Корчакової інтенції знаходити та формулювати найважливіші запитання. Проте тут запитання сформульовані надзвичайно загострено, навіть трагічно. Недарма автори передмови до нового видання Олег Шама та Ігор Березовський вказують на певні риси Гамлета та Дона Кіхота у постаті головного героя, хлопчика Мацюся, якому дуже рано довелося стати королем, взявши на себе відповідальність за чужі долі у розв’язанні загадки, яка, здається, немає позитивного розв’язання, — загадки влаштування гармонійного суспільного устрою.

Марина Аромштам. Коли відпочивають янголи. — Київ: Грані-Т, 2010
Марина Аромштам. Коли відпочивають янголи. — Київ: Грані-Т, 2010

Наприкінці першої повісті короля Мацюся засуджують до страти, але перед самим виконанням вироку замінюють найвищу кару на заслання на безлюдний острів. Друга повість завершується смертю головного героя… Але ці твори, важкі як для дитини, так і для дорослого, багато педагогів не просто вважають класикою світової літератури, а й наполегливо радять для прочитання. Одна з таких педагогів — Марина Аромштам, російська письменниця, чия книжка-переможниця багатьох конкурсів “Коли відпочивають янголи” також ніби у передчутті Року Корчака з’явилася нещодавно у перекладі Івана Андрусяка у видавництві “Грані-Т”. Це повість для дітей середнього та старшого шкільного віку. У ній описано досвід учителювання авторки, заснований на принципах педагогіки Корчака. Напочатку читач знайомиться із першокласниками, а наприкінці книжки прощається уже з четвертим “А” класом. Проте “Коли відпочивають янголи” —  це аж ніяк не свідчення величних педагогічних перемог. Радше навпаки — реєстр помилок. І ще — безліч відкритих запитань, які так любив Старий Лікар. А наприкінці повісті — найбільший, здавалося б, педагогічний провал. Тож закінчення було би, безперечно, сумним, аби героїня-вчителька не отримала записку від “чоловічого колективу” свого класу (епілог повісті).

“Коли відпочивають янголи” — книжка надзвичайно щира; вона аж ніяк не ідеалізує дітей, не оминає багатьох проблемних моментів виховання, але разом із тим стверджує “утопічну” педагогічну систему Старого Лікаря.  Останні речення повісті “Коли відпочивають янголи” із “Післямови автора” неодмінно хочеться зацитувати: “Знайдіть “Короля Матіуша”. Відкопайте з бібліотечного пилу. Відшукайте в чарівній мережі Інтернет. Наткніться на неї — випадково — на книжковій полиці в гостях у знайомих. Прочитайте її неодмінно. Інакше ви не зрозумієте чогось важливого про себе”.

Пам’ятник "Януш Корчак з дітьми"
Пам’ятник “Януш Корчак з дітьми”

P.S.: Наразі нам не вдалося знайти програми відзначення Року Корчака у Польщі, але вже запущено тематичну інтернет-сторінку http://www.przystanekkorczak.pl.

Від редакції: Досвід Польщі – повчальний для України. Наші сусіди вміють концентрувати увагу (свою і всього світу) на ключових постатях власної національної культури. Шопен, Мілош, Корчак… Нам би варто було запозичити цей досвід. Пам’ятаючи, зокрема, що 2012-й – це рік 125-літніх ювілеїв Леся Курбаса та Олександра Архипенка…