Красовицький і кінозірки
- 24 Січ 2012 10:48
- 1,247
- 35 коментарів
стронґовський
Про вплив соціяльних мереж на літпроцес можна дискутувати довго, але на мій зашорений погляд користь Facebook для культурної спільноти незаперечна. Читачі дискутують з авторами, перекладачі обговорюють професійні питання, редактори нагадують мовні правила, а видавці приголомшують… хто чим може.
Найсвіжіший приклад. Директор видавництва «Фоліо» Олександр Красовицький, який на своїй сторінці у Facebook запросив усіх незадоволених якістю продукції видавництва до розмови: «Приглашаю всех небезразличных к дискуссии в следующем посте с картинкой библиотеки. Тема – качество переводов и оформление книг Фолио».
Про якість перекладу розмови, як такої, поки не вийшло — ця тема давня і невдячна, основна претензія – перепереклад із російської, відсутність редаґування і коректури. Я б іще назвав перевидання перекладів видавництва «Дніпро» без повернення у текст тих фраґментів, які були вилучені цензурою за совєтів. Але менше з тим. Про перепереклад п. Олександр каже буквально таке: «…во-первых, большая часть переводов делается напрямую, во-вторых, при маленьких тиражах на нашем рынке есть выбор – или перевод с русского или книга за 100-120 грн. Вы не хуже меня знаете, что японский Мураками переводится напрямую Иваном Дзюбом и раньше русских аналогов. Примеров немецких и английских, если они и есть, немного. А вот языки, где дорогие переводы – испанский, датский, норвежский, шведский – и дальше будут частично идти через русский. Это серьезная тема и таких примеров в мире – тысячи. Скажем, более половины переводов с гэльского (Ирландия) и на гэльский,– идут через английский, то же самое идет у норвежцев, и так в десятках стран. Было бы странно, если бы в нашей стране с убитым культурным слоем и отсутствием государственной политики в книгоиздании было иначе, я не настолько подвижник, чтобы выполнять функции благотворительного фонда».
Якщо я вже взявся писати цю колонку, то мав би прокоментувати ці слова. Але все й так доволі прозоро, хіба ні? Якщо є в нас Іван Дзюб, який перекладе дешево, безпосередньо з японської і раніше за росіян – видамо, а якщо немає, то німецька, англійська, іспанська, данська, шведська, норвезька – прирівнюються до ґельської (носіїв ірландської ґельської, за даними Вікіпедії, півтора мільйона), вимагають гідної оплати і не цікавлять видавництво, яке дешево може перекласти з російської. У цей самий час професійні українські перекладачі-скандинавісти, наприклад, дивуються, чому скандинавів не пропонують перекладати їм. Авжеж, свята наївність.
Питання про негідне оформлення фоліївських книжок спричинило широку дискусію, конкретики, в якій, на жаль, небагато. Найпереконливіше претензії цього плану сформулював відомий журнальний дизайнер Ігор Дуднік: «Боже ж мій, який страшний несмак, яка жахлива, дико оформлена еклектика».
Знайшлися і прибічники фоліївських дизайнів з арґументацією штибу «Мне в этой серии “дырочки” на обложках очень нравятся» і заявами: «”Фолио” действительно сделало это [розкішну книгу] первым в Украине за последние сто лет». Мені в цій дискусії ішлося також і про численний плагіят персонажів на обкладинках видавництва з кінозірок. Кожен охочий може знайти Деніела Крейґа в образі Джеймса Бонда на обкладинці «Лоліти», а про Г’ю Лорі в образі Ґреґа Хауза на обкладинці «Раю» Василя Барки не згадував тільки ледачий. Засвітилися в нових «ролях» і Брюс Вілліс, і, кількаразово, Г’ю Джекман і, вже цього року, Джонні Депп. Але пан Красовицький відвертий до межі. Він знає хто винен: «Рынок как раз показывает незрелость нашего покупателя по сравнению с европейским. Пятитомник Загребельного, действительно, был неплохо оформлен, это одна из причин, почему его плохо покупают, до сих пор. Иллюстрации Якутовича». І знає, що робити: «Вы, видимо, не поняли, что этот ужасный дизайн книг Фолио – именно такой, который отражает мою позицию – чтобы купили». І знає, що робити тим, кому жахливий дизайн не до смаку: «У Вас будет свое издательство и Вы сможете доказать другим, что иной дизайн лучше продает книгу».
Що цікаво, останнє твердження я чую не вперше. Власне, це евфемізм до посилання співрозмовника на три літери, дуже популярний серед наших видавців. Особисто мені відкрити своє видавництво пропонували і Леонід Фінкельштейн, і Нора Симонова, і Олена Мовчан. Свого часу те ж саме реґулярно казали Божені Антоняк та Анатолію Івченку. Вони таки відкрили і справді роблять хороші книги. Схоже, ніяк инакше ситуацію не виправити.
вже давно не купую перекладів Фоліо і не страждаю
Аналогічно :-)
І я також! як і обіцяла тут, на Літакценті, минулого року.
По-перше, що це за правопис авторський такий, а по-друге, пане Стронговський, відкривайте дійсно своє видавництво, що Вам заважає?
поки рано. Але я готуюся.
а в своєму видавництві скільки Ви платитимете за сторінку перекладу і щонайважливіше – за оформлення? І кого з авторів читач міг би побачити надрукованим видавництвом Стронговського?
я нижче вже змалював своє бачення. Сам зараз займаюся книжковим дизайном. Залучав би майстрів своєї справи, незалежно від віку, в нас талантів море, аби бажання було наймати. Шрифтовики, знову ж таки, не мають замовлень від наших видавництв. Зовсім. З власного досвіду знаю, що переконати видавця придбати шрифт неможливо. Він просто не розуміє нащо це, якщо разом з віндою йде і Аріал і Комік Санс.
А видавав би світову класику в правлених перекладах, графічні романи, контркультуру, альбоми з українського дизайну і експериментальну літературу – все в верхньому ціновому сеґменті.
Хоча поки все це махання сімома вилами з гречаної вовни по мішках води.
Зрозуміло. Тобто видавав би маргіналітет. А треба видавати таке, як Нора-Друк: сучасне, класне, з класичним поданням.
Я навіть не знаю, що на це відповісти. Не вважаю видання Нори-Друк ні сучасними, ні класними і безмежно далекими від класичного подання. Зауважу, що це стосується саме видань, а не текстів. Тексти я не обговорюю.
ну а гроші, гроші де візьмете, що платити за сторінку перекладу від 50 гривень? Мєчти мєчти…
Проблема достойних гонорарів за переклади не залежить, звичайно, від примхи видавця. Я от теж , як видавець, не в стані заплатити 40 грн. за стандартну сторінку 1800 зн. Хоча дуже шаную перекладацьку працю. Дуже хотів залучити відомого перекладача, але наразі відмовився. І справа не в жадібності, а в тому, що за умов початкового накладу в 2000 перекладної книжки, мої витрати на текст в 300 ст. (аванс закорд. вид-ву+переклад+редактор+коректор+верстальник+дизайнер) явно перевищать 20 тис. грн. І все це ляже помітною вагою на собівартість книжки. Отже до торгівлі ця книжка потрапить з відпускною ціною мінімум 45 грн. І матимемо із середньою націнкою у книгарні 70 грн. А ідеальна ціна продажу книжки в нас до 40 грн. Тому видавець і вимушений шукати дешевших варіантів. За існуючих накладів перекладної літератури очікувати якісної оплати праці всіх учасників процесу нереально. Насправді, все залежить від читачів і покупців. Лише вони створюють той ресурс, який видавець зможе заінвестувати в якісне видання. А поки такі фанати перекладної книжки, як “Урбіно” працює практично на голому ентузіазмі.
П. Анатолій! А що тоді казати про авторську книжку. Там наклади ще менші.
І скільки тоді має коштувати така книжка, щоб її купували?
Знов-таки – замкнене коло.
Висновок: українські видавці погано працюють з рекламою своїх книг і своїх авторів, а ще більше з розповсюдженням своїх книг.
ЛітАкцент і ще кілька літературних сайтів та книжкові форуми і виставки – не весь світ.
Ви самі втрачаєте потенційних читачів і покупців, то доводиться зменшувати стартові наклади, і через те здорожчувати книжки.
А тоді ще й бідкаєтесь.
Погано працюють люди у відділах меркетингу і збуту? Виженіть цих і наберіть інших. Погано працюють і ці – набирайти нових. Ці вже триматимуться за роботу, а не байдикуватимуть в Інтернеті.
дозвольте вклинитися.
Українські видавці не зацікавлені ні в маркетинґу, ні в збуті. Хто зацікавлений, справді щось робить. КСД, наприклад. З маркетинґом взагалі кепсько, в нас просто нема нікого, хто б цим міг займатися фахово, та й розуміння у видавців потреби в тому нема, простіше на паскудних читачів жалітися і владу. А якщо брати фахівця, то йому ж ще платити треба, і то не ті гроші, за які решта працюють, бо за копійки фахівців не знайдеш, нема дурних.
В мене до всього цього взагалі своє ставлення. Замість працювати на наклад – робити дуже якісні книжки обмеженою кількістю. Те, що на заході називають deluxe edition, не те, що п. Красовицький, скажімо, вважає за “роскошную книгу”. І от видавати до 500 нумерованих примірників вартістю до 500 грн – на винятковому папері з тканевою палітуркою та ілюстраціями високим друком, набраного авторським шрифтом, спеціяльно розробленим для книжок мого видавництва – зокрема, наприклад, “Мобі Діка” – у перекладі Юрія Лісняка – наново вичитаного і з поверненням скорочених та цензурованих фраґментів. І, найголовніше, вся ця розкіш має за символічні гроші продаватися в усіх крамницях електронних книжок країни. Зрозуміло, що її спіратять. Але все працюватиме за принципом сарафанного радіо, паперовий наклад розкуплять точно, а електронний не дасть лишитися без даної книги тим, хто не може собі дозволити люкс.
Ну і зайве говорити, що в світі все більше видавництв намагаються грати і на цьому, люксовому полі, а в нас поки суцільна журавлина і рагульство на дермантині з золотим тисненням.
Марічко, авторська книжка, найдешевше задоволення. І загалом книжка українського автора для видавництва дешевша за перекладну. Переклад коштує значно дорожче, ніж авторський гонорар українського автора. А є ще й гонорар закордонному власнику прав. Тому у нас і виходить так мало перекладів, бо витрати видавця неспівмірні прибуткам. Звичайно, коли є грант на переклад, тоді легше. Але грант призначений для перекладача, а видавець все одно в решту мусить заінвестувати власні кошти.
Це тому, що українському автору можна взагалі нічого не заплатити або заплатити такі копійки, що той покине письменництво?
Порахуйте кількість художніх книг за рік накладом за 500 примірників, які потрапили у книгарні.
Мінус додруки вже виданого раніше і перевидання.
Перекладів буде ледь не на 50% відсотків больше, ніж авторських книжок (якось цікавилась цифрами).
А якщо відняти з того поезію, то лишаться сльози.
а чому видавці не шукають закордонні ґранти на переклади? Багато іноземних інституцій підтримують фінансово переклади власних літератур іноземними мовами. Шукайте вихід і знайдете.
Андрію, гранти видавці шукають. Якщо Ви думаєте, що на всі перекладні книжки можна здобути гранти на переклад, то глибоко помиляєтеся. Ви ніколи цим реально не займалися, тому воно Вам все й видається елементарним. Нам це вдається далеко не завжди.
Ілля, ну як можна писати, що українські видавці не зацікавлені в збуті.. На твою думку вони витрачають власні гроші заради розваги? Покажи мені українського видавця, який не думає, як краще продавати свої книжки? КСД, як структура великого міжнародного концерну, має найкращі можливості в Україні і що вони видають: 30 книжок на рік українською мовою… У це що, Світлана Скляр вклала власні гроші? Ти що наївно вважаєш, що лише від бажання видавців залежить створення мережі книгарень, логістичного центру в Солоницівці під Харковом. От захотів і створив мережу книгарень. Захотів і почав видавати 100 назв на рік. Фантазії і дійсність — дуже різні речі. От прийняли бюджет міста Львова у якому немає коштів на закупівлю книжок для міських бібліотек, як і минулого року. І так по всій Україні. Видавцям все це відгукнеться черговим падінням накладів. Ще раз наголошую: видавець не бере грошей з повітря, книжки мають купуватися, а в нас люди і купують і читають мало. І утворюється замкнене коло.
При всій повазі, пане Анатолію, але у нас в Україні стільки видавництв, що якби це не приносило прибутку, а видавці справді займалися благодійністю, то вони б давно всі позачинялися і перейшли в інші галузі народного господарства.
Шукайте вихід. Об’єднуйтесь з іншими в якихось проектах, а не лише піартесь. Працюйте з новими кадрами, а не йдіть протореними шляхами переманювання письменників з інших видавництв, бо більшість з них вже давно списалася, й окрім імені і минулих заслуг там за душею вже нічого немає.
Судячи з доступності інформації про книжкові новинки,
представництва видавництв у мережі Інтернет і соціальних мережах,
цінової політики,
асортименту книг у книгарнях,
роботи з регіонами,
підняття рівня читацької аудиторії,
заохочення критиків і рецензентів до сумлінної і фахової праці,
адекватної роботи зі ЗМІ,
роботи з авторами,
підтримки літературної періодики,
мовної політики
та ін.,
я теж переконливо можу зазначити, що в Україні видавці не зацікавлені у продажусвоїх книжок. Їм достатньо того, що вони вже заробляють. Це стосується переважної більшості. Я б навіть сказала, що всіх, окрім КСД.
Підтверджую як співробітник книгарні). Щоправда, ми займаємось специфічною літературою (видання про Україну), але із багатьма видавництвами дуже складно працювати. За ними просто-таки потрібно бігати. Лише декілька тішать мотивованими менеджерами, які зацікавлені у продажі власної продукції.
Пане strongowski, я з вами цілком згодна.
Але згадаємо про ринковий принцип: пропозиція з’являєтсья тільки тоді, коли є попит. В українських видавців взагалі немає попиту на тих, хто хоч щось може зробити в маркетингу. Набагато легше “нагнути” через свої зв’язки бібліотечну або освітню систему, або домовитись із книжковими мережами або інтернет-магазинами, щоб вони не дуже шанували конкурентів. Судячи з того, що представлено у бібліотеках і деяких популярних книжкових мережах – це єдиний адекватний висновок.
Не забуваємо, що люди вчаться.
Але ж для того видавець має відповідно ставитись до своїх працівників, а не наказувати “зроби мені піар”. Видавець має хоча б ставити до відома про свої кроки щодо тої чи іншої книги свій маркетиновий відділ, бо інакше це паралельні процеси, які тільки заважають один одному.
Я вже не кажу, що якщо у рекламній кампанії активно задіяний автор, то і маркетинговий відділ, і сам автор мають чітко знати, як і в яких регіонах продаються книжки (у випадку автора його книжка), щоб розуміти, що спрацьовує, а що ні, і де потрібно дати більше інформації, щоб підняти продажі.
Хто це робить нині? А ніхто. Деякі автори взагалі не знають, скільки реально наклад у книги. Щоправда, деякі цим навіть не цікавляться.
Не забуваємо, що фахівці не падають з нема, а вчаться. Та коли ніхто нормально не працює на ринку, то нащо старатися? Я взагалі вважаю, що маркетинг і збут мають отримувати маленький, але свій відсоток від продажів у своєму секторі. Тоді у людей буде власне зацікавлення у продажі якомога більшої кількості книжок, а видавець отримає додатковий прибуток через людський ресурс.
Ця система працює у всіх галузях торгівлі, окрім книговидання, бо видавці у нас… бідні. На нову автівку чи чергову закордонну подорож ще не заробили (жарт).
І ще одне. Наші видавці всі до одного забувають про загальний фон, який створює асортимент. Якщо покупець не бачить асортименту, то товар стає псевдолюксовим (оскільки до люксового не дотягує за якістю). Це дорогий подарунок, разова покупка, а не потрібна річ, до якої звертаютсья постійно.
У випадку книги це означає, що книгу дарують, але не читають, замінюючи її для себе скаченим з інету текстом або взагалі іншою розвагою (кіно, комп. ігри тощо). Це якщо говорити про художню літературу, яка без нормальних накладів своєї функції не виконує.
Це те саме, що зайти у супермаркет і побачити на вітрині один вид ковбаси. Ну, якщо ви фанатієте від ковбаси, то ви її купите, а зазвичай просто підете пошукаєте якусь іншу їжу, бо якось одна ковбаса на вітрині – це щонайменше підозроло.
Якщо з асортимент є, то можна і вибрати щось для себе.
Вибачаюсь, якщо образила чиїсь почуття низькими порівняннями книги з ковбасою.
Я не кажу, що всі мають терміново припинити видавати те, що видають зараз і піти тим шляхом, яким збираюся йти я. Але це об’єктивна реальність. Паперова книга потроху здає позиції електронній. Це неминуче. Люди не стали менше читати, але вони однозначно стали менше читати з паперу. Єдиний спосіб заохотити купити книгу – це робити книгу привабливою для купівлі. І якщо текст стало можливим придбати окремо від паперового носія, цей носій треба зробити максимально привабливим – продукувати паперове лайно, перепрошую, це шлях у глухий кут. Купують же люди сувеніри.
Свого часу, вивчаючи асортимент люксових книг видавництва Knopf побачив, що частина їх книжок цього класу містить 2 примірники. Один – книгу-мистецький об’єкт, за яку і платяться шалені гроші, і другий – ту саму книгу, але вже без оформлення, голий текст у палітурці. Щоби, коли буде бажання читати, не ризикувати люксом. Але то було в 90-ті. Зараз функції такого примірника для читання цілком перебирає піксельна книга.
Для типової української книги в мене межа бажань, щоби візуально і тактильно (а також за всіма текстовими параметрами) українська книга не різнилася від західної. Най будуть красиві пейпербеки, які не розвалюються в процесі першого прочитання. Най будуть палітуровані книги, які не соромно дарувати нікому. І най жоден видавець не шукає виправдань тому, що він не здатен якісно виконувати свою роботу.
Мені ще шкода дерев, які зрубали для видання таких книг, як “Мантра-Омана”.
Так, електронна книга набирає вагу, але можемо потрапити в ту саму ситуацію, в яку потрапила більшість інформаційних інтернет-ресурсів, коли там наймають команду копірайтерів, що переробляє чужі новини.
Наші видавці можуть вчинити так само, щоб менше витрачати: копірайтеру платять менше, ніж автору, – специфіка роботи.
Але ніякі переходи на електронний формат не змінять ситуації: кожна праця має бути оплачена – і перекладача, і автора. І оплачена гідно, щоб було бажання працювати якісно і надалі. А наші видавці, принаймні, їхня більшість, не готові платити. Вони краще сплагіатять чужі малюнки, як “Фоліо”.
“копірайтеру платять менше, ніж автору”
Звідки у вас такі сумнівні дані? Пересічному копірайтеру платять ЗНАЧНО БІЛЬШЕ, ніж пересічному українському автору. Власне, автору здебільшого взагалі не платять аванс, як на Заході: нехай чекає, коли наклад продасться, потім отримає за результатами продажу. А копірайтеру треба за виконану роботу платити зразу.
І взагалі, Марічко, з усіх ваших дописів зразу видно, що про книговидання ви не знаєте нічого, але висновки робите ого-го! Навіть маєте сміливість повчати директора видавництва “Урбіно”, який про видавничий процес уже точно знає трохи більше за вас.
То ви знаєте, скільки треба платити авторам і копірайтерам, п.перехожий?
P.S. Ви не той “перехожий”, який обіцяв купити і прочитати останню книгу братів Капранових?
” робити книгу привабливою для купівлі”. Для мене привабливими для купівлі є три види книг – дуже якісно, яскраво ілюстрована на гарному папері видана змістовна література для дітей, дорогі раритетні великоформатні якісні мистецькі альбоми і , третє, це добрі романи, повісті, поезії, довідковий матеріал на цупкому і тонкому папері, зшиті а не склеєні у півтвердій обкладинці кишенькового формату, на зразок, “pocket & travel”. (Такі книги недорогі і зручні, їх можна видавати великими тиражами, і вони мають переваги перед електронними книгами,навіть, в плані меншої шкоди для здоровя і вищої засвоюваності.) А ще люблю робити олівцеві позначки у книгах, тому волію малий формат. Але у нас надто мало інформативної і якісної української літератури. “Лексикон інтимних міст” не куплю лиш через недоречний формат ім недоречну ціну з купою беззмістовно заповненого паперу недоречною посередньою графікою.
Про дитячі книжки.
Так вони мають бути видані якісно, але не коштувати дорого, бо інакше їх купуватимуть як сувеніри. Тому книга для дітей потребує державної підтримки. Згадайте, скільки коштувала дитяча книга у СРСР? А зараз? Ото ж бо.
Про раритетні книги.
Тут вже добре відповів п. Стронговський. Якщо це не лише сувенірна подарункова книга, а й змістовна текстово, то вона має існувати у двох варіантах.
Про іншу літературу кишенькового формату.
Справедливо зауважу, що у такому форматі не може бути видана велика проза, тобто, романи, а лише повісті. Інакше книга буде надто товста або шрифт надто дрібний.
То література свідомо збіднюється.
Але для сучасної української літератури це питання вже майже не актуальне.
Подивіться на обсяг більшості прозових творів з гордовитою позначкою “роман”. Це повісті або збірники новел, які маскуються під романи. Сучасні українські письменники просто катастрофічно розучилися писати романи.
А чим повість як жанр відрізняєтсья від роману, я сподіваюся, пояснювати не треба. :)
А що заважає розміщати столики в метро? Як це роблять продавці езотерічної літератури? 2-3-м видавцям спільно? Що заважає в торгівельних центрах при касах робити теж саме?
Милі провінціальні романтики, ви не мрійте, а дійте! І чого ви чіпляєтесь до Фоліо? За власні гроші що хочемо, те й видаємо, продаємо й перекладаємо. Відкривайте свої видавництва, а то звикли ганити чужий біснес і не свої гроші. А з таким підходом, як у вас, коли ви зациклені на своїй писі (це від слова – пиха), ви будете сидіти по житомирах і гуйвінськах і звідти гавкати на Фоліо, пані Елеонору Моїсеївну та Фінкельштейна.
Перепрошую, а “біснес” від якого слова?
“біснес” – це щось сноже на “лох нес”, ба в ролі паперової потвори що жере наші ліси для “Фоліо” є “біс”, бо значна частина продукції їх є “useles” для підвищення рівня суспільства. Але так було завжди. Для Фінкенштейнів і Моїсеївен аби гроші. Врешті й виставки в Пінчук-Арт-центрі не відзначаються мистецьким рівнем, а виключно попсовим смаком для багатих лохів з величезним піаром. Чим, скажімо, заспиртовані трупи тварин кращі від Винничукових некрофільських жартів
Якщо ви зажурені своїми проблемами, то погано. За переклади Андрія Содомори можна платити по 100 грн. за сторінку, а за чтиво – 10 грн. За шедевр – одна ціна, за бульварщину – своя. Переклад “зациклився коло своєї пихи” – якщо вам так не подобається “cycle” (цикл) пишіть так: чого ви морочитесь тими речами, або – що вам так замакітрилось. Якщо вам такий ласий ваш макогін, або така мила ваша макітра (така смачна), то оближіть.
А якби пані Елеонору перемкнуло і вона зробила тебе директором свого Друку – ти б погодився? Переїхав би до Києва у службову квартиру, редактором у тебе б стала Єва Гата… За місяць Нора віддала би Богові душу або ховалася б за кордоном від кредиторів, як Фінкельштейн, до занепаду якого ти маєш прямісіньке відношення. Совість мовчить?
коментар знято модератором на прохання читачів сайту через образливий зміст.
Каких “читачив”, укажите имена? И почему нельзя было удалить только “образлывый змист”, а содержательную часть оставить?
Пане Стронгівський, годі воду мутити, ви так тямитесь на видавничій справі, як я на балеті.