Захід охопила «епідемія» книжкових римейків?

Англомовні письменники всерйоз узялися за римейки класичних творів. Про це повідомляє канадійське видання National Post.

Найсвіжіший римейк – роман письменниці шотландського походження Марґот Лівсі (Margot Livesey) «Політ Ґемми Гарді» (The Flight of Gemma Hardy, 2012), написаний «за мотивами» класики вікторіанського роману «Джейн Ейр» Шарлотти Бронте. У книзі Марґот Лівсі йдеться про молоду дівчину, яка після смерті своїх батьків змушена жити з тіткою, дядьком і кузенами. Далі історія повторюється точнісінько за сюжетом «Джейн Ейр», хіба що Ґемму перенесено в «наш час».

Те, що «Політ Ґемми Гарді» є переказом відомого роману Шарлотти Бронте, аж ніяк не є ані секретом, ані видавничим чи письменницьким курйозом. Радше навпаки – вигідним маркетинговим ходом. Авторка нового римейку Марґот Лівсі пишається твором, який переказала:

«Я хотіла розповісти історію молодої жінки, яка шукає себе, хотіла показати, які можливості перед нею відкриваються, як вона їх використовує, з якими конфліктами й труднощами при цьому стикається. І я вирішила бодай частково в цій подорожі йти слідами Джейн Ейр», — розповіла письменниця.

Отже, Лівсі «позичила» сюжетну канву з роману Бронте, додавши від себе стіни та інакше вмеблювавши кімнату своєї героїні.

«Я не збиралася переписувати роман Бронте, — наголошує Лівсі, — радше намагалася уявити, як би це було, якби Джейн Ейр народилася на століття пізніше?».

Відтак Марґот Лівсі нагадала, що багато шедеврів світової класики свого часу вважалися переробками старіших творів. Мовляв, і сюжет «Короля Ліра» Вільяма Шекспіра насправді запозичено з іншої п’єси з однойменною назвою, хоча сам драматург у цьому так і не зізнався.

Випадок Ґемми Гарді не є поодиноким у західному видавничому бізнесі. Так, у 2005 р. шотландське видавництво Canongate запустило книжкову серію «Міфи» (The Myths), де сучасні письменники переписували на сучасний манер античні міфи й легенди. Серія адаптованих міфів мала великий успіх у читачів.

«Ми робимо це з тих часів, відколи додумалися розповідати історії біля багаття, — розповідає Лінда Гатчеон (Linda Hutcheon), професорка англійської мови й порівняльного літературознавства Університету Торонто (Канада) й авторка книжок про «літературні римейки» «Теорія адаптації» (Theory of Adaptation). — Людська уява працює через адаптацію. Ми завжди переказуємо історії. У цьому немає нічого нового».

На думку Лінди Гатчеон, роман «Політ Ґемми Гарді» і їй подібні книги «за мотивами» класичних творів є успішними саме завдяки тому, що сюжет заздалегідь усім знайомий і виправдовує всі читацькі сподівання. «Гадаю, що більше люблять автора оригінального твору, то важче комусь адаптувати свій твір: порівняння неминуче, — стверджує Гатчеон. – Те, що трапляється, коли ми читаємо адаптацію, я жартівливо називаю «досвідом палімпесту». Є дві книжки, які мовби читаєш водночас: адже ти постійно порівнюєш ту, що читаєш, із тією, що вже прочитав(-ла)».

Нагадаємо, що крім екранізацій відомих літературних творів, які також є адаптаціями, повсякчас з’являються численні «римейки» книжок. З-поміж іншого до «римейків» зараховують «Улісса» Джеймса Джойса, «Гордість та упередження і зомбі» Сета Ґрем-Сміта, «Години» Майкла Каннінґема, «Містера Піпа» Ллойда Джонса та ін.

За матеріалами National Post.

ЛітАкцент

Улюблений сайт літературної критики