«ЛітАкцент року – 2012»: слово експертам

Григорій Гусейнов
Григорій Гусейнов

Григорій Гусейнов:
Коли я вже закінчував читати нову книжку Михайла Бриниха „Хліб із хрящами” („Ярославів Вал”, 2012), по телевізору передали новину, що на фермі в Житомирській області завалилася стіна і задавила двох дівчат. Я зрозумів, що Михайло Бриних у своїй книжці нічого не вигадав. Зрештою, це текст не лише жахів (загалом не дуже популярний в українській літературі, якщо не брати до уваги Василя Стефаника чи Олеся Ільченка), а й приклад класичної іронічної прози. Це коли іронія є „об’єктивною  суб’єктивністю”. З появою книжок Юрія Винничука, Сергія Жадана, а перед тим Майка Йогансена, Миколи Куліша, Павла Загребельного, нині – Михайла Бриниха жанр набув осібно яскравих фарб. Сказати б, критика помітила це – ні, цього не сталося, і далі теоретичних зусиль Ростислава Семківа та збірника статей Центру гуманітарних досліджень (Львів, 2006) ми не просунулися. Водночас саме це і є масовою літературою, про яку слід дбати насамперед. З цього народжується книжковий ринок, повноцінний реципієнт. Є класичний приклад, коли в супермаркетах Аргентини в автоматах продаються книжки Борхеса й уроджениці українського Ольгополя Клариси Ліспектор.

Михайло Бриних. Хліб із хрящами. — Київ: Ярославів Вал, 2012
Михайло Бриних. Хліб із хрящами. — Київ: Ярославів Вал, 2012

Книжка „Хліб із хрящами”, безперечно, годиться для таких книжкових автоматів. Літературний талант Михайла Бриниха, його інтелект, уміння побудувати сюжет, а головне – невичерпна іронія – ось підмурівки його успіху. Це зразок для тих, хто мріє про успіх на літературних теренах. Божевілля, що відбувається на сторінках книжки, змушує її просто „проковтнути”. „Ненапряжний” сленг та суржик – доречні й влучають у ціль. Виявляється, можна писати буквально про все, і від того книжка стає тільки ліпшою. А вже уважний читач помітить, що мало не на кожній сторінці на нього очікують ще й авторський афоризм, цікава вишукана деталь, характерна лише для справжньої масової літератури.

Ярина Цимбал. Фото з блогу litcom.livejournal.com
Ярина Цимбал. Фото з блогу litcom.livejournal.com

Ярина Цимбал:
Книжка Марії Ревакович «Persona non grata. Нариси про Нью-Йоркську групу, модернізм та ідентичність» — це збірка статей, присвячених трьом згаданим у заголовку проблемам. Дві третини студій охоплюють творчість поетів Нью-Йоркської групи, у трьох розділах авторка досліджує окремі аспекти українського модернізму і ще в чотирьох окреслено бачення авторкою пострадянського періоду і сучасної української літератури.

Усі теми й проблеми, що їх торкається Марія Ревакович у своїх студіях, уже добрих десять років перебувають у центрі уваги істориків українського письменства та критиків. Проте американська дослідниця справедливо називає їх «літературою на окраїнах», адже офіційний літературознавчий дискурс тривалий час не визнавав аналізовані нею твори, авторів, ба цілі періоди в історії літератури. Це зумовлює авторський оригінальний погляд у пропонованих читачеві студіях.

Марія Ревакович. Persona non grata. Нариси про Нью-Йоркську групу, модернізм та ідентичність / З англійської переклали: Марія Дмитрієва, Олена Любенко, Дзвінка Матіяш, Тетяна Остапчук. – К.: Критика, 2012
Марія Ревакович. Persona non grata. Нариси про Нью-Йоркську групу, модернізм та ідентичність / З англійської переклали: Марія Дмитрієва, Олена Любенко, Дзвінка Матіяш, Тетяна Остапчук. – К.: Критика, 2012

Розглядаючи поезію Нью-Йоркської групи в естетичному, дискурсивному й тематичному аспектах, залучаючи методи семіотики й рецептивної естетики, інтерпретуючи відомі модерністські твори під кутом зору декадентства, сексуальності й гендеру, зосереджуючись на деколонізації української культури та проблемах творення ідентичності в добу незалежності, Марія Ревакович виразно демонструє «приховану центральність» і засвідчує історичну змінність категорій центрального й маргінального.

Останнім часом в Україні з’явилося кілька дисертації і монографій про творчість поетів Нью-Йоркської групи, котрі, так само, як і праця Ревакович, вписують аналізований феномен в український еміграційний і материковий літературний процес. Книжка американської дослідниці — своєрідний погляд еміграційного літературознавства на еміграційну літературу — забезпечує стереометричне бачення доробку й діяльності Нью-Йоркської групи. Не менш цікавими є спостереження Марії Ревакович про сучасну українську літературу в аспекті творення ідентичності. Географічна віддаленість додає її міркуванням неупередженої об’єктивності.

Підхід авторки до зазначених проблем оригінальний і цікавий, ба більше — він певною мірою контроверзійний, а це чи не найбільша вартість літературознавчого дослідження — накреслити вектори для нових студій і спонукати до дискусії.

Тетяна Трофименко. Фото Макса Руденка
Тетяна Трофименко. Фото Макса Руденка

Тетяна Трофименко:
У роботі журі будь-якого конкурсу важливим є насамперед питання «з чого вибирати?» Для конкурсу «ЛітАкценту року» це питання розв’язується певним набором книг, що побачили світ протягом кварталу. І слід із сумом констатувати, що перший квартал 2012 року практично нічим не порадував. Лідер кварталу і «Булька» кварталу якнайкраще ілюструють ситуацію: роман Михайла Бриниха «Хліб із хрящами» вирізняється на тлі загальної маси текстів, нічим не прикметних ані за стилем, ані за сюжетом, ані за ідейним наповненням. Натомість «Голова Якова» Любка Дереша з цією масою зливається.

Далі вступає в дію загальний принцип присудження «Бульки» – розрив між сподіваннями та отриманим результатом.

Любко Дереш. Голова Якова. — Харків: КСД, 2012
Любко Дереш. Голова Якова. — Харків: КСД, 2012

Якщо від Ірен Роздобудько, Дари Корній чи Володимира Лиса важко було сподіватися чогось значущого чи вражаючого, то п’ятирічна мовчанка «золотої надії молодої літератури» Любка Дереша давала певні підстави сподіватися, що автор, набувши нових досвідів та вигостривши літературне перо, подарує українському читачеві щось цікавіше за набір безсюжетних замальовок із життя геть непереконливих персонажів. Проте дива не сталося (про «художні» якості «роману» «Голова Якова» достатньо вичерпно та цілком влучно написав у рецензії на ЛітАкценті Андрій Дрозда).

Зрештою, як показують коментарі читачів «ЛітАкценту», цього разу «Булька» нікого надто не здивувала. Натомість «Хліб із хрящами», не вкладаючись у стандартні схеми, явно епатує публіку, хоча, боюся, більшість із дописувачів із текстом роману не знайома. Можливо, важко зрозуміти, що у Бриниха під жанровою оболонкою горрора та гротеску міститься глибока концептуальна думка, котра мала би задовольнити найконсервативнішу спільноту: ті, хто нищив наш народ у 1932–33-му роках, – повернуться, вони вже повертаються, щоб зійтися в апокаліптичному герці з нами нинішніми. Натомість Дереш строкатою обгорткою з елементами різних релігійних учень та традицій, спекуляцією на тему «музики Апокаліпсису» тощо прикриває цілковиту духовну та творчу порожнечу.

Читайте також: Лідери першого кварталу “ЛітАкценту року – 2012″

ЛітАкцент

Улюблений сайт літературної критики