«Червона фіра»: 20 років по тому

Тетяна Трофименко. Фото Макса Руденка
Тетяна Трофименко. Фото Макса Руденка

20 років тому в місті над Лопанню з’явилося літературне угруповання, котре за значущістю для літературного дискурсу можна було б назвати  «харківським Бу-Ба-Бу». Ситуація в місті початку 1990-х геть не сприяла виникненню нових мистецьких течій і бодай якомусь культурному руху – напевно, саме тому вони й утворювалися, а рух відбувався. Одне слово, все як у пісні гурту, що дала назву літугрупованню: «…перефарбуєм вiз: був червоний – он де заїхав, буде жовто-синiй – побачим дивний свiт». Отож, саме після концерту «Гадюкіних» у Харкові навесні 1992 року троє молодих поетів — Сергій Жадан, Ростислав Мельників та Ігор Пилипчук — обрали для свого літгурту назву «Червона фіра», під егідою якої проводили мистецькі акції та літературні зустрічі, що посутньо вплинули на формування нового культурного середовища в Харкові та змінили творче обличчя сучасної української поезії.

Молодим поетам вдалося оминути офіційні структури тодішньої Спілки письменників – їхнім колом спілкування були, насамперед, національно﷓-патріотичні кола, а стартовим майданчиком – Харківський літературний музей. Тож не дивно, що саме тут 20 років потому розпочалося відзначення ювілею гурту.

Фото Дарини Важинської
Фото Дарини Важинської

Відкриття виставки «Їхала шляхом “Червона фіра”» 19 квітня ц.р. мало досить невимушений музично-поетичний формат; у залі експозиції «Апокриф» на тлі колажу з чорно-білих фотографій 1960–80-х років двоє з учасників літгурту Сергій Жадан та Ростислав Мельників, а також їхній вірний побратим та колега по письменницькому цеху Андрій Кокотюха ділилися спогадами про буремну молодість. На відкритті були присутні й інші свідки та очевидці – скажімо, викладачі Харківського університету імені Г. Сковороди професор Леонід Ушкалов та Ігор Оржицький, котрі пам’ятають Жадана і Мельникова ще студентами, поетами-початківцями. Згадували тих, кого вже немає серед живих: ще одного «хрещеного батька» «Червоної фіри» – професора Кіма Балабуху та поета Юрка Ногу, багаторічного працівника видавництва «Смолоскип», лауреатами якого були «фіряни» і де свого часу вийшла друком перша поетична антологія «Молоде вино», що об’єднала тексти нового пострадянського покоління в сучасній українській літературі.

Саме так, у активній співпраці й відбувалися зміни в культурному житті 90-х, котрі здійснювали Бу-Ба-Бу та «Нова  деґенерація», «Смолоскип» і «Творча асоціація 500» (Андрій Кокотюха та Максим Розумний яскраво пишуть про це у книжці спогадів «Любити живих»), «Червона фіра» і театр-студія «Арабески» та багато інших мистецьких гуртів, котрі, за висловом Юрка Позаяка, робили свій внесок «в оживлення змертвілої української літератури, в звільнення її від ганебного епітету “радянська”».

Сергій Жадан. Фото Фото Дарини Важинської
Сергій Жадан. Фото Фото Дарини Важинської

Сама виставка в Літмузеї, присвячена 20-річчю «Червоної фіри», розташувалася у так званій «жаданівській кімнаті» – залі сучасної літератури експозиції «Апокриф». Тут представлено маловідомі фотографії з архівів Ростислава Мельникова, Сергія Жадана та Сергія Руденка; раритетні числа «самвидаву» – газети «Трактор» і журналу «Ґіґієна»; дописи в пресі, автори котрих по-різному оцінювали творчі дебюти поетів (наприклад, зазначаючи, що «голий випендрьож без справжньої поезії… вже не проходить» газета «Київський телеграф» від 3 травня 1994﷓го); афіші «Авангард﷓фестів» – фестивалів, які проводилися в Харкові і на які до міста приїздили такі рідкісні гості, як Юрій Андрухович, Віктор Неборак, Тарас Чубай та інші; особисті речі Сергія Жадана – наприклад, грамота 2008 року «за багаторічну плідну працю, високий професіоналізм, вагомий особистий внесок у розвиток і пропаганду вітчизняної книги та підвищення культурного рівня мешканців м. Харкова» від тодішнього мера Михайла Добкіна, з яким у поета відтоді розгорнувся віртуальний тривалий діалог на суспільно-політичні теми. Усі ці експонати та багато іншого можна побачити на виставці, що триватиме до 1 червня. А 19 травня на Ночі в Літмузеї тут відбуватиметься один із квестів, присвячених літературним ювілярам 2012 року, – «Головні убори Сергія Жадана в контексті української та світової літератури».

Окрім виставки в Літмузеї, відзначили ювілей «Червоної фіри» й у харківській «Книгарні Є»: 26 квітня там відбувся круглий стіл «“Червона фіра” та феномен дев’яностих: тенденції розвитку сучасної української літератури». Серед іншого йшлося, наприклад, про те, як поети, котрі починали в національно-патріотичному середовищі на спільній хвилі антирадянської боротьби, згодом відійшли від організацій народницького ґатунку; чи про те, які нові надії покладає на оновлену Спілку письменників Ростислав Мельників – відповідальний секретар Харківської обласної організації. Згадали також, що постання гурту «Червона фіра» свого часу супроводжувалося якимись мало не магічними, ритуальними подіями, наприклад, 100-річчям Миколи Хвильового та Михайля Семенка, котрі й зводили докупи молодих митців з усієї України.

Ростислав Мельників. Фото Фото Дарини Важинської
Ростислав Мельників. Фото Фото Дарини Важинської

Те, що «червонофірівці» вважали себе продовжувачами справи батька українського футуризму, неодноразово ними підкреслювалося. З традиції футуризму беруть свій початок епатажність і бажання вирватися за усталені рамки – власне, те, без чого неможливо було подолати канони соцреалізму та започаткувати нову поезію. Володимир Гаряїв, учень Михайля Семенка, який іще на початку 1990-х мешкав у Харкові, знав поезію «червонофірівців», підтримував думку про спадкоємність поколінь – і навіть «посвятив» Сергія Жадана у Прєдсєдатєлі Земної Кулі на дійстві, що нагадувало аналогічну подію з коронуванням Вєлєміра Хлєбнікова (вона мала місце в Харкові 1920 року за участі Сергія Єсєніна, Анатолія Марієнгофа та інших поетів﷓модерністів).

Як же змінилася ситуація в українській літературі за 20 років? На думку Сергія Жадана, обставини, в яких доводиться працювати сучасним письменникам і поетам, стали значно сприятливішими: в 90-х не існувало ні мережі книговидавництв, ані майданчиків для спілкування, ні аудиторії, готової сприймати україномовні літературні тексти. Нині молоді автори мають кращі стартові умови, хоча, на думку Ростислава Мельникова, потреба боротьби, активна громадянська позиція наразі дуже актуальні. На якість літпроцесу посутньо впливає інтернет: з одного боку, він відкрив можливість поетам реалізуватися, донести свою творчість до широких мас, а з іншого – знищив літературну ієрархію, скинув із п’єдесталу авторитети, культивовані колись «товстими журналами» та підручниками.

На запитання учасників круглого столу, чи готові сьогодні «фіряни» як представники старшого поетичного покоління «напучувати» молодь, Жадан та Мельників усіляко відмовлялися від усвідомлених спроб, проте їхні впливи, підкреслив Ігор Оржицький, дуже відчутні в поезії багатьох молодих поетів. Що ж, напевне, краще писати добре під впливом Жадана, ніж без жодних впливів, але погано… А ще, згадала студентка Ростислава Мельникова поетка Олена Рибка, як викладач він завжди закликав студентів насамперед «плекати середовище». Плекати й утримувати середовище «червонофірівцям» у їхніх теперішніх іпостасях удається вже 20 років. І далі, можна не сумніватися, буде.

рофименко Тетяна, Харків. Кандидат філологічних наук, заступник директора Харківського літературного музею з наукової роботи. Коло наукових зацікавлень – давня українська література, 1920-ті роки та сучасна українська література. Автор рецензій та книжкових оглядів для сайтів МедіаПорт, ЛітАкцент, ZAHID.NET, Буквоїд та інших культурних порталів; статей у часописах «Слово і час», «Сучасність», «Дніпро» та наукових збірниках. За кращу рецензію та огляд була нагороджена відзнаками конкурсу «Книга року Бі-Бі-Сі» (2008) і конкурсу літературних критиків сайту «Буквоїд» (2009). Експерт конкурсу «Коронація слова» (м. Київ, 2010-2011 рр.), «ЛітАкцент року» (м. Київ, 2011-2012 рр.), конкурсу рецензій на перекладені з німецької мови твори від Гете‑інституту (м. Київ, 2012), конкурсу художнього репортажу «Самовидець» видавництва «Темпора» (м. Київ, 2012).