Вентспілський вітер

Вентспілс — морське місто!
Вентспілс — морське місто!

Я пишу цей текст у ризькому аеропорту, повертаючись додому зі славного міста Вентспілса, де вперше в житті цілий місяць працювала письменником. У Міжнародному будинку письменника і перекладача, за програмою, започаткованою 2006 року урядом Латвії, Венпспілською міською думою та латиським літературним центром.

Раніше я насторожено ставилася до всіляких письменницьких програм та стипендій – бо не звикла. Бо зазвичай пишу в умовах, з погляду більшості несумісних із літературною творчістю взагалі. Коли один із вентспілських резидентів, литовський перекладач, поскаржився, як багато часу забирає в нього тут самостійне приготування їжі, я довго й трохи істерично сміялася. Хто не має трьох дітей, чоловіка двометрового зросту і щонайменше три позалітературні роботи, мабуть, не зрозуміє, чому.

Міжнародний Вентспілський будинок письменника та перекладача – місце, пристосоване для того, щоб писати. Ти отримуєш окрему кімнату з робочою мінімалістською обстановкою: ліжко, шафа, книжкова полиця, крісло і аж два, на вибір, столи. Кухня спільна, і саме тут ти перетинаєшся з письменниками й перекладачами з інших країн, котрих водночас будинок приймає семеро. Є ще велика зала-їдальня зі старовинним комином, що біля нього, розповідала моя подруга, письменниця Марина Соколян (від якої я вперше почула про Вентспілс і якій дуже за це вдячна) резиденти збираються довгими зимовими вечорами, розмовляючи про літературу та долю Європи. Вона, Марина, була тут посеред зими.

Міжнародний будинок письменника і перекладача у Вентспілсі
Міжнародний будинок письменника і перекладача у Вентспілсі

Ясна річ, улітку все інакше. Вентспілс – напрочуд гарне туристичне місто. Старовинне європейське містечко на березі Балтійського моря, із соснами та дюнами, з вузенькими припортовими вуличками й величезними парками з якорями на алеях, із річкою Вентою і портом із пароходами та яхтами, з розмальованими коров’ячими фігурами, що лишилися від Всесвітнього параду корів 2002-го, та креативними витворами місцевих скульпторів, розставленими у місті, із чайками й шматочками бурштину на пляжі, – тож сидіти вдома немає сенсу і неможливо взагалі. Щоправда, тут, у Прибалтиці, червнем називають той місяць, що в нас відповідає квітню. Каштани й бузок, куртка і светр, а знаєте, який тут дме вітер, які тут шторми?! – боюся навіть уявляти собі, як воно взимку чи восени. Але в тихіші сонячні дні поміж дюнами можна й загоряти. І я навіть скупалася у суворому Балтійському морі, тож додаю його до своєї колекції морів.

Нічого зайвого
Нічого зайвого

Вентспілський будинок письменника й перекладача теж належить до числа пам’яток міста і позначений на туристичних мапах. Він розташований за два з половиною кілометри від моря, зате на головній площі містечка, навпроти церкви, неподалік від порту та ринкової площі, де й зараз ринок. Із мого вікна було видно три прапори на площі: Вентспілса, Латвії та Євросоюзу, і за ними я визначала зранку, наскільки вбивчий сьогодні вітер. А ще скульптуру в довгому одязі і гострокінечній шапці; у будинку досі розповідають, що коли один фінський поет поцікавився нею, один український поет серйозно пояснив колезі, що це найголовніша богиня прадавнього латиського Пантеону. Насправді це пам’ятник Янісу Фабріціусу, командирові червоних латиських стрільців, на голові в нього будьонівка. А поета звали, щоб ви не сумнівалися, Олександр Ірванець.

Балтійське море
Балтійське море

У письменницькому будинку живе величезний чорний кіт Рудіус – один з найчастіше фотографованих котів у світі. І вже точно кіт, якому присвячено найбільше віршів різними мовами.

Вентспілська програма – аж ніяк не «понтова», стипендія невелика, і половину від неї треба сплатити за проживання, проїзд за свій рахунок, а сам будинок менш за все схожий на шикарну віллу. Але все одно: щиро кажучи, я боялася, що просто не зможу писати в настільки добре призначених для цього умовах – і з почуттям обов’язку невідомо перед ким.

Державна або грантова підтримка письменників – тема взагалі хистка й непевна саме з морального боку. Бо література – заняття вільних людей. Кожен письменник, і спробуйте з цим не погодитися, бажав би творити бестселери й мати мільйонні наклади; але щойно ти починаєш прораховувати майбутні продажі, сідаючи до роботи – і ти вже не письменник. Це ж стосується і літературних премій, і стипендій, і участі в конференціях чи семінарах, і поїздок на літературні заходи, і взагалі державної або грантової підтримки в усіх її проявах. Бо ж мусиш відповідати чиїмось очікуванням? Мусиш видати потрібний, ідеологічно та стилістично витриманий продукт? Правда ж, мусиш?!

Корова, яка подорожує, і туристи
Корова, яка подорожує, і туристи

Не знаю, чи стосується це інших стипендій і програм (а тепер, чесне слово, не проти дізнатися), але у Вентспілсі ти можеш і не писати взагалі. Дехто з резидентів використовує запрошення суто з туристичною метою, подорожуючи Латвією та іншими прибалтійськими країнами, і нічого. Ніхто не вимагатиме звіту, що саме ти написав упродовж цього місяця і тим паче не висловлюватиме побажань з цього приводу. А за якими критеріями адміністрація обирає майбутніх резидентів, я навіть і не намагалася дізнатися. Заповнюється будинок дуже швидко, на кілька років наперед. Багато хто приїздить сюди і вдруге, і втретє.

У червні цього року у Венстпілсі були письменниці Рита Кьонінг з Німеччини та Еда Крісеова з Чехії, перекладачі Джамал Енер з Туреччини та Лаймантас Йонушіс з Литви, поет Олександр Шишкін з Росії, по черзі дві латиські поетеси, Ліана Ланга й Рута Штелмагере, і я. Задля експерименту я запитувала в кожного з сусідів, які готували собі їжу поруч на кухні, чи відомі (не famous, а просто known) в їхніх країнах, принаймні в літературному середовищі, які-небудь українські автори?

Table-talk про літературу
Table-talk про літературу

Наштовхнула на ідею чеська письменниця, розпочавши розмову з того, що в них у Празі нещодавно виступала Оксана Забужко, – але на цьому і скінчилося. Тільки литовець Лаймантас пригадав ще, ви правильно здогадалися, Андрія Куркова. Зате на ланцюжок «Київ – Євро» реагували всі. Рита запитувала, чи справді в Києві під час чемпіонату дівчатам не варто вдягати коротку спідницю? А Джамал дуже хвилювався з приводу начебто викрадених членкинь Femen.

Спільний table-talk про літературу в залі з комином відбувся тільки раз, коли ми святкували день народження Лаймантаса (треба не забути відправити йому фото). А взагалі-то, мабуть, варто було зазнайомитися з колегами ближче, обмінятися, як то кажуть, досвідом, установити міцні літературні зв’язки – власне, для цього програму і призначено насамперед. Але нічого не можу з собою вдіяти: коли попереду розстилається багато кілометрів порожнього і вільного морського узбережжя, мені взагалі не треба ніяких людей.

Рудіус — знаменитий літературний кіт
Рудіус — знаменитий літературний кіт

…На прощання працівники будинку жартома нарікали, що майже не бачили мене там. Але, чесне слово, я добре попрацювала над новим романом (ясна річ, не лише над ним, де б я полишила всю іншу роботу? – у фрілансерів, як відомо, немає відпусток і вихідних). Добре, що людська цивілізація винайшла портативний нетбук із гарною батареєю, а природа – море і дюни. Добре, що вдалося на певний час не просто втекти від родинних обов’язків, змінити оточення й навколишній пейзаж, а й перемкнути внутрішню оптику, перезавантажити засмічені файли, перевітритися зсередини свіжим балтійським вітром.

З усіх названих способів підтримки письменників цей, мабуть, найкращий. Можна було б порадити нашим урядовцям від культури започаткувати щось подібне в Україні, де теж чимало гарних місць і набагато кращий клімат. Якби лише мати впевненість, що ці люди зуміють встояти перед спокусою і справді нічого не вимагатимуть взамін.

Закінчую цей текст у літакові, що заходить на посадку в Києві. Зараз побачу своїх, видихну – і перемкнуся в зовсім інший ритм, в якому звикла писати і жити. Ніхто ж не обіцяв, що буде легко, еге ж?

Яна Дубинянська

Народилася 1975 року в Криму, м.Феодосія. Закінчила Кримське художнє училище та Київський інститут журналістики. Живе в Києві, працює у сфері журналістики. Письменниця, авторка кількох романів і численних повістей та оповідань, виданих в Україні й Росії. Лауреатка літературних премій «Смолоскип», «Портал», «Русская премия».