Еротика для жінок, або 50 відтінків любові

Оксана Щур. Фото з блогу авторки

Тріумф еротичного роману Е. Л. Джеймс «П’ятдесят відтінків сірого» (Fifty Shades of Grey) є предметом обговорення експертів від літератури впродовж щонайменше 19 тижнів: саме стільки часу книжка перебуває на вершинах рейтингу The New York Times Book Review. За швидкістю продажів видання випередило навіть серію про Гарі Потера, а кількість проданих електронних копій для Кіндла перевищила 1 мільйон примірників – перший такий рекорд в історії Амазону.

У чому ж таємниця успіху історії про любовні стосунки випускниці коледжу Анастасії Стіл та втомленого життям мільйонера Крістіана Грея? Адже сюжет тут – надзвичайно простий, відповідно до законів масової літератури: незаймана 22-річна Анастасія випадково зустрічається із молодим багатієм, прийшовши брати у нього інтерв’ю замість своєї подруги. Його захоплює її скромність та сором’язливість, а дівчина одразу ж потрапляє в енергетичне поле сильного чоловіка. Грей пропонує дівчині стажування у його компанії. Влаштовуючись на роботу, та підписує дивний договір про згоду на підкорення тощо. Минає сім розділів затягнутих діалогів, нуднуватих внутрішніх монологів (оповідь ведеться від особи головної героїні), сповнених невтоленої жаги, яку Анастасія відчуває уперше, — і ось нарешті персонажі опиняються в одному ліжку. І, звісно ж, отримують неабияке задоволення. А для того, щоб «градус не знизився»,  вони з часом вдаються до різноманітних експериментів: рольові ігри, БДСМ тощо. Фактично, подальший текст – це каскад еротичних сцен, що триває також у другому та третьому томах. Час від часу Анастасія намагається опиратися залежності, проте любов перемагає — якщо не одразу, то в наступній частині.

Але що нового можна сказати в еротичній прозі після де Сада, Лоуренса та Емануель Арсан? Книжка Е. Л. Джеймс не пропонує ані нових способів зайнятися сексом, ані нових способів про це розказати. Втім, завдання популярної літератури в іншому: всотати традицію, використати та узагальнити її. Моделі жіночої літератури (чік-літ – розповідь про дівчину у великому місті; дамська проза – романтична історія кохання) переплетені тут із модерним сюжетом відкриття власної сексуальності. На відміну від десадівської Жустіни, Анастасія Стіл отримує мазохістське задоволення від експериментів. Насолоджуються і читачки одіозного роману, стверджуючи, що книжка відкрила для них багато нового й допомогла урізноманітнити або й відновити статеве життя у шлюбі. (До речі, стверджують, що успіх «П’ятдесяти відтінків» передує зростанню продажів еротичної літератури загалом і товарів секс-шопів у Великобританії). Критики називають книжку Mom Porno через її популярність серед жінок середнього віку й намагаються пояснити успіх потребою віктимності: оскільки у нашій культурі свідомо бути жертвою ніхто не хоче, то жінки сублімують це бажання, читаючи відповідні тексти. Оглядач NYDailyNews.com взагалі наголосив: якби таку книжку написав чоловік, то його одразу би затаврували за сексизм, а так – усі захоплюються майстерністю зображення жіночих переживань, вагань і пристрастей. Чи не вперше жінки масово визнали себе споживачками еротичної літератури. Авторка ж стверджує, що писала свій роман зокрема й для того, щоб дати дружинам можливість відпочинку від їхніх чоловіків.

Менше з тим, є ще кілька комерційних факторів успіху твору. По-перше, обкладинка: на відміну від решти романів такої тематики, тут зображено не голих чи напіводягнених людей, а використано картинку з претензією на «мистецькість». По-друге, популярність цифрових технологій зростає – і успіх роману є аргументом на користь тих, хто передбачає перемогу електронного видавничого формату. Нагода придбати електронну копію еротичної книжки через Інтернет, не червоніючи перед персоналом книгарні, а потім читати її з екрану портативного пристрою, не загортаючи обкладинку в газетку і маючи можливість будь-якої миті одним кліком перемкнути текст стали вагомими перевагами, та й варіантів спершу не було – перший видавець продавав роман лише в електронній версії та форматі print-on-demand (друку на замовлення покупця). І, звісно, третій фактор – піар. Це вже нині популярність наростає за інерцією – про бестселер написали літературні оглядачі провідних західних ЗМІ. А раніше розголос створювався у блогосфері та соцмережах. Саме завдяки новим медіа роман став відомим широкому загалові. Складовою піар-кампанії стала й передісторія твору. Він починався як фан-фік до всесвітньовідомої вампірської саги «Сутінки» Стефані Майєр. Згодом Еріка Леонард Джеймс змінила імена головних героїв (це вже не Едвард і Белла), розширила текст, попрацювала над остаточною редакцією після обговорення вже не на читацькому форумі, а у просторі власного блогу, – а потім видалила всі безкоштовні варіанти й видала електронну книжку своїм коштом в одному з невеликих австралійських видавництв. Від «Сутінок» тут фактично нічого не залишилося: Крістіан Грей, звісно, дивний чоловік, але точно не вампір. Утім, це не заважає авторці постійно розповідати цю історію і заохочувати до прочитання армію тих, хто чув, бачив або читав Майєр.

Шалена популярність еротичної трилогії «П’ятдесят відтінків» не є підставою для того, щоб побиватися про падіння моралі. Секс завжди гарно продається. І охочих почитати книжку, яка збуджує або лоскоче нерви, – завжди більш ніж достатньо. Просто тепер вони отримали нагоду робити це легально (адже який гарний привід – просто почитати одіозний бестселер, жодних збочень, ні). Цікаво інше – роман штибу бульварної літератури перевидали в пристойному видавництві, переклали кількома десятками мов, продають у пристойних книгарнях, готують екранізацію. А незабаром читачі зможуть придбати одяг, парфуми та сувеніри під брендом улюбленої книжки. Чи придбали б ви помаду «Емануель» у часи, коли це ім’я асоціювалося насамперед із героїнею однойменного роману, для того, щоб кілька разів на день прилюдно підфарбовувати нею губи? Критики намагаються заспокоїти тих, хто не підпав під вплив одіозного роману, і самих себе. Мовляв, побачимо, чи увійде трилогія в історію літератури – це вам не майстерно написаний «Коханець леді Чатерлей», за якого автора теж, нагадаємо, звинувачували у продукуванні порнографії. Щодо місця в каноні, то тут і так усе зрозуміло. Проблема, здається, в іншому: чи завжди видавець має керуватися лише комерційними чинниками і потребами шеренгового читача, а чи все ж таки повинен намагатися формувати смаки і запити аудиторії шляхом провадження послідовної видавничої політики?