Макарів – батьківщина Св. Дмитрія Ростовського

Зображення Св. Димитрія Ростовського на фасаді церкви в Макарові

Видатний церковний діяч та вчений, митрополит Київський та всієї Русі Іларіон (І. Огієнко), висвітлюючи питання пошуку моральних зразків для сучасників, пише про Св. Дмитрія: «Хоч  і був Митрополитом Ростовським, виразно позостався сином українського народу аж до свого упокоєння». Більшу частину свого життя Дмитрій провів на українських землях; місцем народження  майбутнього святого було невеличке містечко біля Києва – Макарів. Саме тут, у родині сотника Сави Тупала у 1651 р.  народився син, якому судилося залишити значний слід в історії давньої української літератури.  Безсумнівно, він є одним із найвідоміших мешканців Макарова, що внесли у скарбницю української словесності вагомий творчий доробок.

І це незважаючи на те, що письменництво не було основною діяльністю митрополита Ростовського та Ярославського Дмитрія (або ж Данила Туптала) –  переважно це ім’я звучить у контексті історії православної церкви. Однак його титанічна праця «Житія святих», чотири томи якої він створював упродовж 1684—1705 рр., була високо оцінена сучасниками. У літописі Величка серед найважливіших подій 1700 року, згадується і про друк третьої частини оповідань про житія святих, «складених працею Богонадихнутого мужа ієромонаха Димитрія Савича Туптала», що «наповнила духовною радістю серця цікавих книжних людей». І з плином часу ця робота, що лише впродовж XVIII ст. мала кілька перевидань, не втратила своєї актуальності та духовної цінності. За свідченнями мемуаристів, Т. Шевченко ще з дитинства заслухувався історіями про чудеса та героїчні вчинки святих, які читав йому батько.

Храм Дмитрія Ростовського

Унікальною пам’яткою українського письменства є й  щоденник Данила Туптала, лише нещодавно, у 2004 р. виданий українською мовою. У праці помітно вплив літописної традиції; окрім власне щоденникових записів, значну частину «Діаріуша» становлять листи. Складний і трагічний період Руїни, посилення загарбницьких апетитів Росії, втручання у справи київської митрополії показано через призму особистого сприйняття окремої людини.

Варто згадати, що Св. Дмитрій, окрім опрацювання історичних оповідань агіографічного жанру в «Житіях Святих» та написання особистого щоденника, створив ще низку богословських праць, проповідей, поетичних, історичних та драматичних робіт. На жаль, до нашого часу дійшла не вся його письменницька спадщина. А ту частину, що збереглася, часто можемо бачити в переробленому чи скороченому вигляді.

Беручи до уваги політичні аспекти, російським Синодом із 1740 р. було заборонено друкувати «Житія Святих» так, як їх написав сам Данило – до друку книгу допускають лише після виправлення мовних зворотів і наголосів, що давали змогу віднести роботу до української культурної традиції. Не пощастило й іншому твору Туптала, «Діаріушу»: впродовж XVIII ст. частину його видань було конфісковано з книжкових крамниць. Один із найавторитетніших дослідників творчості Дмитрія – Ілля Шляпкін у своїй дисертації «Дмитрій Ростовський та його час» (1891) аналізує мову щоденника і значно применшує кількість записів українською мовою в ньому. Хоча польською й латиною написано лише чверть «Діаріуша», вчений твердить, що текст «зрідка» писаний «малоруською». І хоча до Росії Данило Туптало потрапив не з власної волі – у 1701 р. за наказом Петра І його викликали до Москви і призначили митрополитом Сибірським і Тобольским (лише з огляду на тяжку хворобу, йому було дозволено їхати не до Сибіру, а в Ростов) – у історії російської церкви його часто вважають «своїм» святим. Дуже спокусливою виявилася можливість привласнити творчість видатного українця, переклавши її на російську мову, і додати її до культурних цінностей російської традиції.

Пам’ятник Данилу Тупталу

Сучасний Макарів, батьківщина святого, – фактично суцільний приватний сектор, лише у центрі кілька багатоповерхівок, що разюче контрастують із навколишньою забудовою. Погруддя Шевченка на центральній площі мирно співіснує з велетенським м’ячем (можливо, це натяк на відомого тезку Кобзаря?). Досить таки чистий і великий стадіон межує із парком, через який можна спуститися до річки Здвиж. Місцями берег так густо поріс комишами й осокою, що річка нагадує болото. Одне слово, «чудові краєвиди», обіцяні туристичними сайтами, виглядають не надто розкішно.

Однак, якщо все ж таки є бажання помилуватися місцевою екосистемою та подивитися на батьківщину людини, яку під час канонізації оспівували як «сопілку духовную» та «зорю, що від Києва засяяла і через Новгород-Сіверський Ростова досягла, що всю землю цю науками й чудами осяяла», можна скористатися київським рейсовим автобусом чи маршруткою. 40 хвилин – і ви потрапляєте на автостанцію Макарова. Відразу впадає в око величний пам’ятник Данилу Тупталу, розташований на невисокому пагорбі.  Приваблює досить лаконічне скульптурне вирішення – жодних зайвих деталей. Правою рукою Святитель благословляє вірян, а в лівій тримає книгу, на якій видно назву — «Житія Святих». Знизу встановлено дошку з інформацією.  Автором проекту є Анатолій  Марчук, а скульптором – Володимир Шолудько. До речі, сама ідея такого вшанування пам’яті видатного церковного діяча під час впровадження у життя зустріла активний супротив зі сторони Московського патріархату та прокомуністично налаштованих осіб, досить довго точилися дебати і про можливе місце для монумента. Однак врешті у  2007-му р. у день народження Данила Туптала,  11 грудня, скульптуру все ж було відкрито та освячено.

Шевченко і м’яч

Навпроти пам’ятника – храм, побудований на честь Святителя, який також було освячено  2007 року,  Київським Патріархом Філаретом. Над входом у церкву можна побачити трохи недбало (як на мій погляд) намальоване зображення Димитрія. Перехожі, яких ми спитали про будівлю, навіть незважаючи на підпис «Св. Димитрій Ростовський», не мають гадки, кому присвячена церква.

Хоча частина мешканців містечка все ж таки переймається проблемою збереження пам’яті про Туптала. У Макарові деякий час обговорювали ідею перейменувати центральну вулицю Фрунзе на честь Дмитрія Ростовського, проте наразі на картах Макарова можна побачити таку вулицю на далекій північній окраїні – центральна ж так і залишилася із радянською назвою. Є й інші прояви уваги місцевого населення до відомого макарівчанина: у краєзнавчому музеї частина експозиції присвячена Святителю, на його честь також відбувався районний фестиваль духовної музики імені Данила Туптала (окрім письменницької, церковної та просвітницької діяльності, митрополит мав також музичні здібності, був талановитим композитором).

Незважаючи на те, що в Макарові Святитель жив лише кілька років до переїзду родини в Київ (за умовами Андрусівського договору містечко повернули Польщі й жити в ньому батькові Данила, козацькому сотникові Саві, було не надто безпечно), він залишився містом, у якому минула частина дитинства майбутнього святого. Данило так і не став росіянином, і до кінця життя сумував за батьківщиною на непривітній до нього російській землі. І, мабуть, слова, які вкладає у його вуста І. Огієнко у поемі «На чужині», справді могли йому належати:
Все пахне рідна Україна,
До неї в снах ясна дорога:
Хоча б на день та переміна,–
Дихнуть Дніпровим вітром змога!…