Він іде далі

Щойно ось він вивідував у Геннадія Туркова, який живе на Далекому Сході, –  які він написав останніми роками вірші. Бо готував до друку збірку оригінальних  поезій відомого перекладача з японської та китайської. І на батьківщині мають знати його творчість.

Шукав адресу колишнього колеги по освоєнню сибірських просторів – Святослава Караванського, щоб обмінятися життєвими враженнями та невеселими думками.

Збирався ще багато чого перекласти з аглійської та французької для українського читача. Його «Портрет Доріана Грея» О.Вайлда витримав кілька видань. Мріяв освіжити «Останнього з могікан»  Ф. Купера.

Видав  останнім часом книжку «Юрій Литвин – поет і правдоборець під в’язничним муром епохи», упорядкував «Зустрічі і прощання Григорія Костюка», «На лезах блискавки» Юрія Литвина, а ще готував книгу своїх літературознавчих статей і досліджень. Він усе працював. Незважаючи на вік і стан здоров’я, він трудився. Іноді нарікав, що не так швидко, як раніш.

А був же він унікальний і завзятий. Цілу енциклопедію носив у собі. Гляди, побачить повне видання якогось класика, погортає і відразу зауважить:

– Повне, повне… а в Зеленому Клину в такій-то газеті був ось такий вірш, – і читає його напам’ять, перелічує інші давні публікації.

Візьме до рук якесь перекладне видання, перегорне й відразу визначить, чи з оригіналу роблено переклад, чи з якоїсь проміжної версії.

Дивовижної працездатності цей дослідник – стільки він роз-відав, розшукав, відкрив. Одного Герася Соколенка він по світах, по дальніх краях збирав докупоньки, поки витворив яскравий образ молодого, завзятого, характерного поета. Він першовідкривач Леоніда Лимана (збірка поезії та прози «Пам’ять»), Леоніда Гребінки (збірка «Радість чорноземна»)… А в скрутні, натужні хвилини видобував із пам’яті й серця «Думки проти ночі». Годі їх усі вмістити в одну збірку!

Колеги й побратими  до Його поважного ювілею видали яскравий портрет письменника під назвою «Він іде». Достоту повносилий образ. І ми певні: Він далі йде, владно і вільно.