Анджей Сапковський: людина, яка змінила сучасну польську фантастику

Анжей Сапковський. Фото PAP/Pawel Kula з сайту forbes.pl

У 1980-х роках польська фантастика перебувала в занепаді. Ситуація, доволі знайома й українцям: видавці вважали, що продаватимуться тільки перекладні твори — і виключно англомовних авторів. Поодинокі винятки радше підтверджували правило.

Провідний польский фантаст, Станіслав Лем, на той час давно уже втратив інтерес до написання художніх творів. Тепер його насамперед цікавили філософія та літературознавство — причому в останній іпостасі він виступав як дошкульний критик. Коли Лему запронували прочитати книжку про якогось там відьмака, він рішуче відмовився, мовляв, він і цікавіші тексти не завжди встигає опановувати. Навіть те, що автором книжки був його співвітчизник, не змінило думки пана Станіслава.

А от думку польских видавців — змінило!..

* * *
Новачок Анджей Сапковський з’явився в фантастиці несподівано й наче незвідки. Просто надіслав на конкурс у журнал «Fantastyka» своє оповідання «Відьмак» («Wiedźmin»). Воно було надруковане у грудні 1986 р. і посіло в конкурсі почесне третє місце. Прізвище новачка нікому й нічого не говорило. Та, власне, Сапковський і не належав до фантастичної тусівки. Тривалий час він працював у зовнішній торгівлі, знав багато мов, любив фантастику і читав її зазвичай в оригіналі.

Отже, на той момент, коли у 1980-х у Польщі досить погано було і з вітчизняною фантастикою, і зі знанням світового фантастичного канону, Сапковський мав певну фору. Він дебютував уже в зрілому віці з чималим життєвим досвідом та значним читацьким багажем. Сапковський не обмежував себе — на відміну від більшості сучасних фантастів — читанням тільки жанрової літератури, був добре обізнаний із классикою, із сучасною інтелектуальною прозою, із першоджерелами.

Колекційне видання «Відьмака»

При цьому, за словами самого Анджея, він ніколи не планував письменницької карьєри. Ще до «Відьмака» щось таке писав — і навіть принаймні одне оповідання було надруковане у рибальському часописі… Але на той момент Сапковський мав стабільну роботу і не збирався її полишати.

Усе змінилося із початком 1990-х: колишня робота вже не приносила нормальних прибутків, а жити за щось було треба. Коли Сапковському запропонували випустити першу збірочку «відьмачих» оповідань, він погодився, ні на що особливо не сподіваючись. Але успіх був шаленим — тож незабаром збірку перевидали, автор узявся писати другу…

Зрештою Сапковський вирішив ризикнути і стати професійним письменником. Як він сам потім зізнавався — мусив довести всім, а насамперед — дружині, що це аж ніяк не означає биття байдиків. Анджей поставив перед собою досить складне завдання: створити першу в Польщі фентезійну «сагу»: написати п’ять томів про подальші пригоди відьмака Геральта, чаклунки Єнніфер та дівчинки Цирі.

Найцікавіше в цій історії те, що ДО виходу першого тому, «Крові ельфів» («Krew elfów» (1994)), Сапковський написав гумористичне оповідання «Щось закінчується, щось починається» («Coś się kończy, coś się zaczyna» (1993)), в якому діяли всі основні герої п’ятитомника та згадувалися деякі ключові події з нього! Іншими словами, всупереч домислам деяких читачів, увесь п’ятитомник був досить чітко розпланований заздалегідь.

Сапковський пообіцяв, що видаватиме по книжці на рік — і дотримався свого слова. Лише останній, п’ятий том вийшов із запізненням — переважно через проблеми письменника зі здоров’ям.

Цикл мав шалений успіх і остаточно затвердив за Сапковським статус культового письменника, прижиттєвого класика польської фентезі.

* * *
По суті, саме книжки про відьмака довели видавцям, що вітчизняну, польську фантастику можна й потрібно видавати; що вона здатна приносити прибуток і займати верхні рядки в списках бестселлерів та лонгселлерів. І той ренесанс польської фантастики, що триває вже понад 15 років, став можливий завдяки саме Сапковському. Річ не тільки в шаленій популярності його перших книжок, а й у тому, що багато років Анджей займався просвітницькою діяльністю. Він уклав міфологічний словник, писав статті, есеї, публіцистичні книжки, розповідав про те, яким є нині жанр фентезі за кордоном, про найкращі книжки та фільми, про фундаторів жанру… одне слово, зробив чимало для того, щоб польська фентезі позбавилася своєї містечковості.

Зрештою, зробив це і власним прикладом. Після Лема Сапковський став першим поляком, книжки якого активно перекладали на інші мови світу — зокрема й на англійську.

У «відьмачому» циклі він знайшов ідеальну для себе формулу успіху. З одного боку — жвавий сюжет та харизматичні персонажі, з іншого — впізнаваний та водночас оригінальний фентезійний світ. А для читачів вибагливіших — літературні ігри з численними алюзіями та цитатами. Ну і, звісно, фірмова іронія Сапковського — гостра, дошкульна, часто сумна.

На відміну від багатьох своїх колег, Сапковський зміг завершити цикл гідно. Драматургічно довершена оповідь, жодної «провислої» сюжетної лінії (а ліній цих у книжках було чимало!), чітке розуміння того, що і для чого написано… Більше того, він довів, що читач може і хоче сприймати не лише однолінійну, спрощену оповідь. Адже від тому до тому композиція романів ускладнювалася: з’являлися нові важливі персонажі, кількість сюжетних ліній зростала, поступово до них додавалася нелінійність оповіді… Від окремих оповідань із чітко визначеними, локалізованими часом та місцем дії Сапковський перейшов до справді масштабної панорами. До того ж автор широко використовував алюзії на твори світової літератури та явища масової культури, цитати латиною, промовисті імена персонажів тощо.

Звичайно, багато хто спершу сприймав ці романи саме як пригодницькі, не зазираючи до словників — власне, навіть і не підозрюючи, що це потрібно. Але в тому й перевага середовища любителів фантастики (т.зв. «фендому»): читачі активно спілкуються між собою, обговорюють новинки, хтось помічає неочевидні речі та розповідає про це іншим… У Польщі фендом — це, по суті, чимала цільова аудиторія читачів, слухачів і глядачів — до того ж, дуже активних. І автори, і видавці чудово це розуміють та охоче підтримують існування такого субкультурного явища.

Дуже швидко цикл про відьмака з явища власне літературного перетворився в явище масової культури. Були випущені чотири комікси, відзнято телесеріал та зроблено його скорочену кіно-версію, нарешті — створено комп’ютерну гру «The Witcher». І якщо комікси та екранізація виявилися невдалими, то гра зібрала низку престижних нагород і стала міжнародним хітом і, по суті, потужною підтримкою для продажів власне книжкового циклу, зокрема — за кордоном.

Сапковський при цьому одразу запевнив своїх читачів, що сам не має жодного стосунку до розробки сюжетів для гри та фільму, і підкреслював: все це лише адаптації, а «канонічною» була й залишається тільки історія, яку він розповів у книжках.

* * *
Сам автор тим часом продовжував працювати над новими книжками. У 2002 році вийшов перший том так званої «гуситської трилогії» — «Вежа блазнів» («Narrenturm» (2002). Він засвідчив, що Сапковський замахнувся на значно складніший та серйозніший проект. Ішлося вже не про постмодерністську, героїко-пригодницьку фентезі, а про фентезі історичну — своєрідну «нашу відповідь Сенкєвичу». Події трилогії розгортаються у ХV столітті, в Шльонську та прилеглих землях. Це роман-подорож, роман-поневіряння. Головний герой — молодик Рейневан, який разом із двома старшими та мудрішими приятелями подорожує містами та селами, переховується від одних ворогів та наживає інших, шукає для себе правди — і не може її знайти. Та й хто, власне, правий: гусити, їхні противники, прості люди, яким часто байдуже і до тих, і до інших?..

Рейневан до певної міри став антитезою відьмаку: якщо Геральт був мудрим, сильним і розважливим, то Рейневан юний, швидкий на вчинок і часто наївний. Він пливе за течією, а точніше, ця течія несе його і кидає від пригоди до пригоди. Завдяки цьому Сапковський демонструє нам, що ж саме відбувалося у землях, охоплених гуситським повстанням, — та в тих, де про нього лише чули. Рейневан дуже довго залишається неактивним персонажем, а спостерігачем, — але, зрештою, і йому доведеться подорослішати.

Попри те, що «гуситська трилогія» базується на реальних подіях, в романі крім відомих історичних постатей, діють відьми, чаклуни та персонажі слов’янської демонології. Але фантастичне не завадило польским читачам сприйняти трилогію як мейнстрімівську.

Власне, тут Сапковський продемонстрував (свідомо чи ні), чим відрізняється так звана жанрова, чи формульна, проза від того, що називають «високою літературою». Дуже часто проблеми героїв жанрової прози для читача залишаються неактуалізованими: або вони перебувають у царині умозірних понять, або ж вирішені на дуже загальному, глобальному рівні.

Загалом, уже у «відьмачому» циклі Сапковський вдало поєднував жанровість із абсолютно нетиповою для жанру проблематикою. Так, герої не тільки намагаються врятувати свій світ від ворожої навали — в романах ідеться про проблему расової нетерпимості, про руйнацію довкілля, про саму природу війни, про те, чого вартий книжковий, підкреслено романтичний героїзм тощо.

Так само і в «гуситській трилогії» за всіма пригодами героїв досить чітко проступає серйозна проблематика. Бруд війни, підступність світських та церковних правителів, релігійна нетерпимість… До того ж, насамперед для польских, чеських та німецьких читачів усе це актуалізовано завдяки місцю та часу дії. (Знайомі поляки розповідали мені, що принаймні у першому томі є ще й натяки на політичні дискусії в Польщі початку двотисячних).

Хоча «гуситська трилогія» не повторила успіху відьмачого циклу, вона все ж стала бестселлером, неодноразово перевидавалася, зокрема і в інших країнах. Мовна складність (а в оригіналі жоден із численних латинських висловів не перекладений на польську), серйозний тон та чимало справді емоційно важких епізодів — усе це відлякало деяких шанувальників «Відьмака». Водночас трилогія довела, що Сапковський і далі рухається від типової формульної літератури в бік поєднання різних жанрів. «Відьмак» усе-таки було створено в межах канону (хоча і сам почасти ломав цей канон) — «гуситська трилогія» уже була і фентезійним, і історичним романом.

* * *
Наступна книжка — повість «Змія» («Żmija» (2009)) — лише підтвердила цей рух. Закономірним здається те, що її популярність була зворотньо пропорційною тому, наскільки гостру та неоднозначну тему обрав автор. «Змія» виявилася найменш успішною з усіх його книг і навіть — чи не єдиний твір Сапковського! — потрапила у Польщі до стокових книгарень.

Це напрочуд дивно: з усіх пострадянських фантастів мало хто спромігся написати про Афганську війну. Взагалі видається, що ми спостерігаємо за зворотнім процесом: якщо за радянських часів фантасти намагалися створювати соціально значущі, гострі тексти (хай навіть часто вдавалися до езопової мови), — тепер же переважна більшість працює над розважальним чтивом. Чомусь саме польский письменник зміг написати гостру та гірку книгу про радянських воїнів у Афганістані, про ту війну — та і взагалі про війну як таку. Тут уже фантастичне відіграє досить специфічну роль: виступає насамперед як потужна метафора, а не тільки як явище, що реально існує в часопросторі романа на рівні із цілком звичними для нас елементами. За жанром це уже аж ніяк не фантастика — радше суміш химерної прози із військово-історичним романом.

При цьому складається враження, що в Польщі та в Росії її сприйняли без захвату ледве чи не з протилежних причин. На батьківщині письменника — через буцімто надто захоплене ставлення до радянських солдат, у Росії — через те, що в повісті є чимало аж ніяк не компліментарних для СРСР епізодів. Цікаво, що фактичну сторону питання Сапковський опрацював старанно: є кілька ляпів, але загалом він досить добре розуміється на радянських та афганських реаліях 1980-х років.

На жаль, «Змію» досі не видано українською, хоча переклад існує. Взагалі стосунки Сапковського з українським читачем розвиваються непросто. Після першої публікації українською (оповідання «Відьмак» у журналі «Всесвіт» (№ 8, 1990 р.)) дуже довгий час ми змушені були читати твори Анджея лише російською або в оригіналі. І якщо переклад «Відьмака» був, попри деякі недоладності, загалом добрим, то про «гуситську трилогію» цього вже ніяк не скажеш. На щастя, саме її вдалося-таки випустити у вид-ві «Зелений пес», до того ж, зробити не просто значно якісніший переклад, а й випередити російських колег. А от із «Відьмаком», повною збіркою оповідань та «Змією», на жаль, досі не склалося. Чи зміниться ситуація найближчим часом? Можна на це тільки сподіватися.

Шанси є, адже у 2013 р. чекаємо в Польщі одразу на два потенційних бестселлери (та — відтак — інформаційних приводи). Про перший було оголошено у серпні на загальнопольскому конвенті «Полкон» у Вроцлаві: йдеться про антологію-триб’ют, присвячену Сапковському та світу «Відьмака». Твори до антології написали українські та російьскі фантасти, зокрема, Володимир Арєнєв, Володимир «Воха» Васильєв, Марія Галіна, Олександр Золотько, Леонід Кудрявцев, Нік Перумов, Михайло Успенський.

Але, напевно, найважливішою буде книжка, про яку Сапковський повідомив у січні цього року: новий роман, що не є прямим продовженням чи передісторією «відьмачого» циклу, але дія якого відбувається у тому ж світі. Польський видавець Сапковського підтвердив, що матимемо саме роман, а не збірку оповідань, — і при тому роман грубезний. А це — гарний привід для українського видавця нарешті випустити і власне «відьмачий» цикл, і «Змію», і збірку малої прози…

Зрештою, давно пора формувати корпус текстів сучасної зарубіжної фантастики в перекладах українською, якщо хочемо мати конкурентноспроможну вітчизняну. Задати рівень, підняти планку якомога вище. Твори Сапковського, безумовно, для цього надаються.

Трейлер до першої частини комп’ютерної гри «Відьмак»