Роні Орен: «Діти більше пов’язані з теперішнім часом, ніж дорослі»

Роні Орен

Роні Орен – аніматор. Будемо дотримуватися світової термінології, хоча ми-то звикли з дитинства, що анімаційні фільми, людською мовою мультики, роблять мультиплікатори; а оті аніматори в наших нових реаліях розважають юних гостей на дитячих святах. До речі, це в Роні теж, думаю, непогано б вийшло. Коли він звертається до дітей, випромінюючи дружність і харизму, навіть найменші з них починають розуміти англійську і з захватом ліплять із пластиліну balls, hot-dogs та pancakes: з цих трьох основних форм, за методом Роні Орена, можна зробити будь-що і будь-кого. Це легко. Це дуже легко і дуже весело.

Взагалі-то Роні Орен серйозний митець і викладач. Він лауреат кількох фахових міжнародних премій, довгий час очолював відділ анімації в Академії Мистецтв та дизайну «Бецалель» у Єрусалимі. Він є автором (продюсер, режисер, сценарист і аніматор в одній особі) понад 500 короткометражних фільмів та телесеріалів з пластиліну, які демонструвалися на BBC, Disney Channel та інших найбільших телеканалах світу більш ніж у 80 країнах. Не знаю, чи пораховано тут Україну; власне, деякі стрічки і майстер-класи Роні Орена можна переглянути на його сайті.

Серія книжок Роні Орена «Секрети пластиліну» з покроковими інструкціями для дітей користується приголомшливим успіхом у світі. Тепер вони є й українською (видавець – «Махаон-Україна»). Дикі і свійські тварини, птахи, риби, динозаври – всі вони робляться з отих найпростіших м’ячиків, сосисок і млинців. Та в будь-якому разі кожна фігурка, виліплена дитиною, матиме свою неповторну особистість, стверджує Роні Орен. І діти з ним згодні.

Фото з блогу podosokorskiy.livejournal.com

– Роні, щойно я бачила, як Ви легко встановлюєте контакт із дітьми, незважаючи на мовний бар’єр. Як вам це вдається, в чому секрет?
– Насамперед, мені то цікаво. Мені цікава їхня реакція, я хочу їх побачити, хочу мати відгук, і тому я дуже уважно за ними спостерігаю. Це взагалі специфіка праці аніматора: він дуже уважно спостерігає за світом, він дивиться на людей, звертає увагу на їхню міміку, жести, мову тіла. Аніматор – дуже спостережлива людина, професійно спостережлива. Але мені цікаво не лише як професіоналу, а й суто по-людськи, чи діти мене розуміють, як вони розуміють, чи є між нами контакт? – і тому я звертаю увагу буквально на все.

– А чи діти в різних країнах однаково вас сприймають? Чи є якісь національні розбіжності?
– Здебільшого діти реагують однаково: вони дружелюбні, зацікавлені у співпраці, дуже хочуть навчитися, вони щасливі, щирі, безпосередні, – але, звичайно, свої нюанси є. В Ізраїлі, наприклад, діти, якщо можна так сказати, трохи дикіші, ніж тут, в Україні, з ними важче утримувати дисципліну. Є невеликі розбіжності залежно від культури, але здебільшого головна особливість дитячої аудиторії – вони завжди дружні й завжди раді гратися.

– На вашому сайті я прочитала, що ваша аудиторія – «від 6 до 86 років»…
– Тепер навіть більше: від 6 до 96!

– У нас в Україні є видавництво, яке пішло ще далі – від 2 до 102.
– Це навіть краще! (Сміється.) Але насправді річ у тім, що я проводив кілька майстер-класів із дуже старими людьми у будинках престарілих. Коли вони починають працювати з пластиліном, у них з’являється усмішка на устах, їм це цікаво, вони реально повертаються у дитинство. Вони справді були дуже щасливі знову ліпити з пластиліну, як діти.

– Щоб зробити ліплення з пластиліну справою свого життя, треба, мабуть, залишитися всередині дитиною. Так?
– Так, я насправді почуваюся великою дитиною, і мені це подобається. Тому що діти більше пов’язані з теперішнім часом, ніж дорослі, вони більш щирі, більш відверті, більш зацікавлені у грі. Я хотів би залишатися дитиною на все життя.

– Чи вас самого хтось учив ліпити з пластиліну?
– Коли я був молодим, в Ізраїлі не було можливості навчитися цьому в інституті, і фактично свій метод я мусив винаходити сам. Я починав кар’єру з мальованої анімації. Перша телевізійна програма, яку я робив щотижня, була така: мені давали для анімації пісню або музичний фрагмент і казали: під цю музику роби, що захочеш. Щотижня я намагався спробувати нову техніку. Одного разу мені дали пісеньку про двох жабок, які граються з геометричними фігурами. Я вирішив зробити під цю музику пластилінову анімацію. І з тієї хвилини, як я розпочав працювати з пластиліном, я зрозумів, що це моє. З цим матеріалом було дуже легко працювати. Все, що я хотів, виникало миттєво, за кілька секунд. Коли ти працюєш з пластиліном, можна імпровізувати, щоразу знаходити нові й нові речі перед камерою, діяти інтуїтивно. У мальованій анімації дуже важко, майже неможливо імпровізувати перед камерою. Мальована анімація потребує довгого періоду препродакшну, треба ретельно відпрацювати всі деталі зображення – і потім уже нічого не можна змінити.

– Коли ви починали, ще не було комп’ютерів, усе в анімації робилося вручну. Як робиться сучасний анімаційний фільм із пластиліну? Який відсоток ручної роботи і який – комп’ютера?
– У моїй пластиліновій анімації комп’ютер – це тільки камера. Я не маніпулюю персонажами за його допомогою. Та оскільки я більше не працюю з кінокамерою і плівкою, лише з комп’ютером, це забирає в мене набагато більше часу – зараз я поясню, чому. Коли я знімав кадр за кадром на кінокамеру, я не міг побачити кінцевого результату, аж доки плівка не поверталася до мене з лабораторії. Якщо там були помилки або не зовсім те, що я хотів, я дізнавався про це лише через два місяці й уже нічого не міг вдіяти. Казав собі: ну добре, хай буде. А тепер за допомогою комп’ютера результат я бачу миттєво. Я перфекціоніст, я можу безкінечно щось виправляти, робити трохи інакше – у мене є тепер така можливість. Подивився – не так; знову відзняв, подивився – не так… і доки результат мене не влаштує. Це забирає багато часу! Але ж і результат, звичайно, набагато кращий.

– Ви знімаєте фільми для дітей і дорослих, робите рекламні ролики з пластиліну, пишете книжки, проводите майстер-класи. Наскільки ви по-різному ставитеся до різновидів вашої роботи? Чи є розмежування: оце комерція, а це – для душі?
– Звичайно, є помітна відмінність. Найбільше я люблю працювати для дітей. Тут я все роблю сам: це мої знахідки, мої ідеї, мої сценарії. У рекламі я мушу насамперед продати продукт, скажімо, морозиво або послуги зі зв’язку. Звичайно, на комерційних проектах я маю набагато більше грошей, але це, як то кажуть, «не моя чашка чаю», і я намагаюся займатися цим якомога менше.

– Чи в сучасному Ізраїлі популярні анімаційні фільми ручної роботи, наприклад, пластилінові, – чи глядачі віддають перевагу 3-D?
– Як і всюди, популярність фільмів пов’язана не стільки з технікою, скільки зі змістом. Якщо при слабкому змісті анімаційний фільм зроблено в блискучій техніці, люди все одно не віддадуть йому перевагу. Звісно, якщо говорити про кабельне телебачення, там полюбляють фільми, зроблені за допомогою флеш-анімації, оскільки це значно дешевше. Більш освічена аудиторія віддає перевагу фільмам з гарною ідеєю, гарним сюжетом, і вже на останок – із гарною технікою.

– У нас багато говорять про те, що діти воліють дивитися телевізор, гратися на комп’ютері – і не читають книжок. Чи в Ізраїлі аналогічна ситуація? Що, на вашу думку, з цим робити?
– В Ізраїлі абсолютно та ж проблема! Візуальні медіа сильніші, міцніші, потужніші, вони затягують дітей, і наші діти також не надто люблять читати. Єдиний виняток був, коли з’явився «Гаррі Поттер», який повернув дітей до читання. І нам доводиться зараз винаходити оці «пластилінові» книги, щоб змусити дітей і зацікавитися книгою, і робити щось власноруч. Ми пропонуємо їм книжки серії «Секрети пластиліну», і дітям цікаво, вони із задоволенням ліплять. Не так, щоб півгодини погралися і кинули, бо їм нудно – вони працюють тижнями, всю кімнату прикрашають, заставляють всі підвіконня фігурками з пластиліну! Спочатку роблять їх по книжці, по інструкції, а потім створюють нових, власних персонажів. Опісля ж починають вигадувати історії з цими персонажами, створюють свої світи…

Фото з сайту ronyoren.com

В Ізраїлі «Секрети пластиліну» використовують для роботи з дітьми, які мають проблеми з концентрацією, і за допомогою цих книжок досягають гарних результатів. А особливо важлива ділянка роботи – аутичні діти. Вони працюють годинами, дуже сильно концентруються, і в них виходять надзвичайні речі. Спочатку в мене не було такої мети, але справді, ці книжки допомагають працювати з дітьми з особливими потребами. Минулого року мене запросили на конференцію до медичного університету, де я давав семінар для дитячих арт-терапевтів. Цей метод був випробуваний і мав великий успіх.

– І наостанок: що ви можете порадити батькам, які не купують дитині пластилін, бо потім його треба відшкрябати від килимів і меблів?
– (Сміється.) По-перше, працюйте на столі, а не на килимі або серванті. А по-друге, працюйте разом із дітьми! Коли ви, батьки, включені в процес, він відбуватиметься і веселіше, і в потрібних місцях.

Розмовляла Яна Дубинянська

Яна Дубинянська

Народилася 1975 року в Криму, м.Феодосія. Закінчила Кримське художнє училище та Київський інститут журналістики. Живе в Києві, працює у сфері журналістики. Письменниця, авторка кількох романів і численних повістей та оповідань, виданих в Україні й Росії. Лауреатка літературних премій «Смолоскип», «Портал», «Русская премия».