Свято з поштової скриньки

Очікування свята — не менше задоволення, ніж саме свято. Тому діти так люблять щомісяця виймати з поштової скриньки власний журнал: його так довго чекали — і ось він, свіженький, знайомий і, водночас, іще повний сюрпризів!

Нині в Україні є близько десятка різних за якістю часописів для дітей 2-6 років.

Фото з сайту barchildlib.blogspot.com

Найстаріший — журнал «Малятко», який виходить щомісяця вже понад 50 років, аж із 1960-го. Він був першим і єдиним україномовним часописом для дітей у Радянському Союзі, а тому суперпопулярним: його тиражі сягали мільйонів. Тепер «Малятко» поступається тиражами кільком іншим дитячим виданням, проте має чималу читацьку аудиторію, з якої переважну більшість складають передплатники, бо знайти журнал у вільному продажу нелегко.

«Малятко» можна назвати найбільш освітнім (а не розважальним) і найбільш літературним із-поміж інших дитячих видань. На його сторінках завжди багато поезії: це і підбірки про місяць року, коли вийшов журнал, і вірші класиків української літератури — Т. Шевченка, Лесі Українки, Я. Щоголіва, і сторінки, присвячені творчості популярних дитячих письменників ХХ століття (часто їхніх творів тепер ніде більше й не знайдеш). Щодо прози, то «Малятко» надає перевагу оповіданням не казковим, а базованим на життєвих ситуаціях, хоча рубрика «Казки народів світу» в часописі теж регулярно поповнюється. Друкує видання цікаві оповіді про різні місцевості України, а також історичну інформацію — це вже для старших дошколяриків, а то й для школярів. Із цих сторінок можна дізнатися, наприклад, як було винайдено шрифт Брайля або як побудовано шахту. А для менших є сторінка «Прочитай сам», де нескладний текст надруковано великими буквами, а замість деяких слів у тексті подано малюнки. І лише один розворот, а то і сторінку, відведено для розвивальної рубрики «Дзвіночок», де діткам запропоновано пройти лабіринт, розгадати кросворд, знайти відмінності між малюнками тощо. Приємний додаток до кожного номера журналу — вкладка-саморобка, навмисно не дуже проста, щоб разом із дитиною попрацювали і мама з татом.

Окремо варто сказати про ілюстрації: вони в «Маляткові» завжди на висоті, це авторські роботи найкращих дитячих художників України.

«Малятко» — видання підкреслено консервативне, не орієнтоване на цінності та «розважальність» сучасного динамічного світу. Це журнал для посидючих дітей, які люблять почитати, готові обговорити, проаналізувати прочитане, дізнатися про світ щось важливе, а не просто цікавинку.

Найпопулярніший дитячий журнал в Україні — «Пізнайко» («Для найменших від 2 до 6»), він має найвищий тираж. Це видання було засновано нелегкого 1996 року, коли теперішня редакторка часопису Ірина Юхниця вирішила створити журнал для власних донечок. На відміну від «Малятка», «Пізнайко» позиціонує себе як сучасний і прогресивний журнал: як запевняють його творці, вони регулярно вивчають потреби та інтереси малюків, аби «йти в ногу з часом».

Кожен розворот журналу — нова рубрика. Відкривається часопис розділом «Читаємо», де на двох розворотах подано коротеньку казочку або вірш, надрукований великими буквами, із яскравими детальними ілюстраціями — він покликаний заохотити дитину до читання. Рубрики «Пізнаємо», «Вчимося», «Граємо», «Тренуємось» об’єднані в кожному номері однією темою і спрямовані на те, щоб дитина, виконуючи простенькі завдання (домальовуючи, доклеюючи, водячи пальчиком по лабіринту), здобувала нові знання — зазвичай це знання базові: про різні продукти, про тварин. Рубрики доповнено невеличкими віршами та порадами для батьків. У кожному номері «Пізнайка» дитина має змогу ознайомитися з якоюсь твариною (розділ проілюстровано фотографіями) і виконати дуже корисне завдання: скласти за картинками історію про це звірятко. Неодмінною складовою часопису є також англійська сторінка, завдяки якій можна вивчити найпростіші слова та речення. Прослухати аудіоурок англійської можна на диску, що продається разом із журналом, і на якому є ще й комп’ютерна гра для найменших (це зацікавить тих батьків, які готові посадити свого малюка за комп’ютер іще в дошкільному віці), а також звукова казка і розмальовка.

Із журналом співпрацюють хороші сучасні дитячі письменники, з’являються на сторінках і твори класиків дитячої літератури. Проте «Пізнайко» — журнал радше не для того, щоб почитати, а щоб погратися, виконати завдання, зрештою, просто порозглядати: якість ілюстрацій і поліграфічне виконання цього часопису просто бездоганні. Видання не надто навантажує дитину по-справжньому новими для неї знаннями; переглядати «Пізнайко» вдруге, а тим більше втретє, немає сенсу: це яскрава пригода на один-два дні. Зате для батьків журнал має дуже змістовний і пізнавальний сайт.

З-поміж інших дитячих видань вирізняються журнали «Ангелятко» й «Ангеляткова наука». Вони мають релігійне спрямування, і часто темою номера стає якесь велике церковне свято — втім, почитати журнали буде цікаво не тільки тим дітям, які відвідують храм. Першу сторінку «Ангеляткової науки» завжди присвячено роздумам про якусь християнську чесноту — а для тих, хто не вважає себе християнином, буде нагода поміркувати про загальнолюдські етичні цінності. Дружба, любов, допомога ближньому — непрості й не дуже популярні теми, про які автори часописів згадують і спонукають батьків говорити про них із дитиною; в одному з давніших номерів «Ангелятка» мені навіть довелося прочитати казку про сміття і його дім — смітник. Крім казок (а їх до журналу підбирають дуже вдалі!), віршиків, оповідей про знаменитих українців, саморобок і лабіринтів-розмальовок у кожному випуску «Ангелятка» й «Ангеляткової науки» є вкладка для батьків, на сторінках якої психологи дають поради щодо виховання та навчання дітей. А ще приємний додаток до інтелектуальних вправ на сторінках «Ангеляткової науки» — руханка-віршик наприкінці номера. Саме руханка, а не зарядка, бо часописи мають легкий львівський колорит, і слова «порохотяг», «витни» час від часу прикрашають сторінки журналів.

«Ангелятко» легко впізнати за яскравими й ніжними ілюстраціями Мар’яни Фляк, яка незмінно керує оформленням журналу.

Для найменших діток цікавою пригодою має стати спілкування з журналом «Мамине сонечко». Його вікова категорія, за визначенням редакції, — 2-5 років, але найкраще це видання, мабуть, для 2-3-річних малюків. Завдання на його сторінках відповідають рівневі розвитку саме цього віку, а ненав’язливі поради батькам, додані до кожної вправи, зроблять гру ще кориснішою. У кожному номері вміщено по два коротенькі віршики й повчальну казочку, і їх зазвичай не можна назвати шедеврами дитячої літератури; та «Мамине сонечко» — журнал не для читання, а для гри та розвитку. Він недовго зберігає первісний вигляд: із останньої сторінки обкладинки вирізаються іграшки-фігурки (найчастіше це герої казки, надрукованої в номері), сторінки заклеюються деталями, яких бракує на малюнках, чорно-білі фрагменти розмальовуються. Цей журнал — одне з найкреативніших дитячих видань: серед його завдань є і аплікації з круп, ниток і пластиліну, і малювання зубною пастою, і виготовлення іграшок-шнурівок. Малюнки в «Маминому сонечку» досить-таки невибагливі, тому різати-заліплювати сторінки зовсім не шкода.

Цей журнал — дуже прикладний, а не «філософський», як, наприклад, «Малятко». Це гарний привід погратися й потренувати логіку найменших діток, порадіти їхнім успіхам, адже завдання зовсім нескладні. «Мамине сонечко» оперує образами й ситуаціями, які безпрограшно сподобаються дітям, інша річ, що образи ці типові. Та й творчі завдання не назвеш новаторськими, усі ідеї добре відомі, втім, втілити їх часто не доходять руки (хто з батьків щодня робить із дитиною малюнки крупами? — а «Мамине сонечко» стає приводом це зробити). Журнал виходить двічі на місяць, і його цілком реально знайти у вільному продажу.

Іще один журнал, який пропонує дошкільнятам і молодшим школярам попрацювати руками, — «Умійко», що виходить українською та російською мовою. Найголовніша принада цього видання — велика й складна паперова об’ємна саморобка, зазвичай якась тварина, яку дитина навряд чи виріже і склеїть сама, зате матиме нагоду попрацювати разом із батьками й отримати нову цікаву іграшку. У журналі є також схеми для вишивок, вказівки до складання оригамі, ідеї для оригінальних аплікацій. Решта завдань досить традиційна: порахувати, знайти відмінності, розмалювати, розгадати кросворд і лабіринт тощо. Кожен номер журналу тематичний, цілком присвячений якійсь одній тварині чи предмету. На сторінках часопису подано цікаву інформацію з теми номера, а також простеньку казочку. Ілюстрації в «Умійкові» невигадливі, та й по-справжньому оригінальною в журналі можна назвати, напевно, тільки саморобку.

Співпрацю батьків та дітей заохочує також журнал «Зростаємо разом» (видається українською та російською мовами). Це видання адресоване насамперед дорослим, але в ньому є з чим попрацювати і дітям: порахувати, погратися з літерами і словами, знайти правильні відповіді, почитати казки, до того ж навчальні, з відповідями на найпоширеніші дитячі питання («чому страшно в лісі», «чому засмучуються мами», «чому котики нявкають» та багато інших). Для батьків цей журнал подає дуже багато цінної інформації, порушує питання, що хвилюють багатьох: про дитячі страхи, про стосунки дітей із однолітками й дорослими, про батьківські комплекси, про здоров’я і харчування. У виданні багато ідей, як можна погратися з дитиною, як провести для неї свято, навіть як приготувати щось цікаве. Журнал не може похвалитися надто оригінальним оформленням, часом у тексті трапляються помилки, та загалом видання ґрунтовно підготовлене і корисне насамперед для батьків.

Для любителів діснеївських мультфільмів про Вінні Пуха видавництво «Егмонт», що спеціалізується на випуску літератури за мотивами популярних мультфільмів, пропонує журнал «Вінні та його друзі». Це видання повністю перекладне, номери майже без змін відтворюють англомовний оригінал. Основний зміст часопису — кілька історій-коміксів про Вінні Пуха, Роха Пацерийка та їхніх приятелів. Треба сказати, що зміст історій не такий уже й простий для сприйняття дошкільнят: потрібно розуміти гумор ситуацій, пам’ятати особливості характеру та мовлення кожного з персонажів. До того ж мова оповідей часом аж надто вишукана (перекладач текстів — В. Радчук), зате студентам філфаків можна сміливо брати її за зразок. Натомість завдання в журналі такі, що з ними легко впорається і дво-трирічний малюк: потрібно назвати речі на картинках, розмалювати прості малюнки, полічити повітряні кульки. Втім, завдань на сторінках видання небагато, тож цей журнал для тих, хто любить почитати про пригоди улюблених персонажів мультфільмів. До того ж представляє такий рідкісний на наших теренах жанр коміксів.

Іще одне «імпортоване» видання, цього разу з Румунії та Угорщини, — «Жирафа Рафа» для дітей від 5 років. Цей журнал, на відміну від «Вінні», не для читання, а для розвитку дитини, хоча навіть підписи до завдань не вражають мовною досконалістю. «Жирафа» пропонує ігри для дітей (на зразок лото), саморобки, а також пізнавальну інформацію. Художнє оформлення видання чомусь переважно чорно-біле, та й загалом журнал доволі невиразний.

Від початку цього року почав виходити журнал для дітей 2-6 років «Котя малюк», старший брат якого — «Котя» уже довший час намагається завоювати ринок дитячих видань. Головний герой обох журналів, звісно, — кіт, який на малюнках чомусь схожий на кажана. Саме він пропонує дітям вивчити кілька літер із абетки, а на наступній сторінці одразу вписати пропущені букви у слова (для чого спочатку треба навчитися читати, а потім писати — а до цього від вивчення абетки ой як далеко). Майже половину обсягу одного з номерів «Котя малюк» зайняла казка про лисичку і журавля (підозрюю, з малюнками, взятими з якогось старого видання); втім, віршик «власного виробництва» в іншому числі журналу справив досить сумне враження, тож, можливо, народна казка на півжурналу — не найгірше рішення редакції. «Котя малюк» має англійську сторінку, розмальовки, математичні завдання (простенькі приклади, де замість цифр підставлено картинки) і православну сторінку, де про великі церковні свята розказано, мабуть, таки для дорослих, а не для дітей, бо мова оповіді досить складна. Натомість художнє оформлення журналу простеньке і невибагливе.

Отже, видань для дошкільнят є чимало і… майже всі вони в чомусь схожі. Переважно спрямовані на те, щоб розважити дитину, розвинути її логічне мислення й увагу, дрібну моторику рук, навчити виконувати досить однотипні завдання. І значно менше уваги приділяють питанням розширення світогляду малюка, проблемам у його стосунках із іншими дітьми, з дорослими людьми, темам дружби, співчуття, любові. Та, мабуть, говорити про такі речі — завдання не журналу, а батьків. А видання, яке щомісяця дістають із поштової скриньки, має бути просто святом.