Про книголюбів маленької країни

Анастасія Левкова

У тбіліському метро не натрапиш на читачів електронних книжок, Грузія має не десяток щорічних книжкових ярмарків, як Україна, а тільки один, і буккросинг не належить до улюблених тем журналістів у галузі культури.

Та все це не свідчить про менший, ніж в Україні, інтерес до читання — просто грузинський книжковий ринок функціонує дещо по-іншому. Одна з причин такої іншості — відсутність проблеми двомовності: для всіх грузинів найбільш комфортною є їхня рідна мова, і, як наслідок, у цій країні не бракує перекладів зарубіжних творів – чи то класики, чи то сучасних бестселерів.

Удесятеро менше населення (а в Грузії населення майже таке ж, як у самому тільки Києві, — 4,5 млн) не завжди передбачає менші числа. Так, видавництв у цій країні не понад 4 тис, як у нас, а близько 100, зате наклади приблизно такі ж, як в Україні, – залежно від жанру. Що ж до кількості магазинів найбільшої книжкової мережі, що зветься «Біблус», то це 40 книгарень на всю країну (15 із них – у столиці). Для порівняння — одна з найбільших мереж книгарень України в пік свого розвитку налічувала тридцять із лишком магазинів, при цьому близько 80 % книжок, що там продавалися, були видані в Росії.

Хто найактивніші покупці книжок у Грузії? Маріам  Цамалашвілі, піар-менеджер «Біблуса», відзначає, що головна аудиторія їхньої мережі – це дорослі віком від 25 до 50 років, які купують літературу для своїх дітей – дошкільнят, дітей молодшого і середнього шкільного віку, а також для себе – переважно художню: всесвітню класику грузинською мовою. Саме тому багато видавництв зосереджуються на класиці, до того ж, у серіях (наприклад, дуже популярною є серія «50 книжок, які ти маєш прочитати за життя»; також неабиякий успіх має серія «Скарби грузинської прози» (63 назви), орієнтована передусім на школярів) – грузини люблять мати в своїх домашніх бібліотеках серії книжок. Утім, і зарубіжні новинки в Грузії також активно перекладають: звісно, грузини зачитуються і Джоан Ролінг, і Стівеном Кінгом, і Стефані Маєр, і всіма тими, кого ми теж добре знаємо. На полицях грузинських книгарень можна знайти видання і англійською мовою, і російською – кількість книжок іншими мовами серед грузинськомовних становить близько 20 %. Є чимало творів грузинських авторів, перекладених англійською, які в Грузії можна знайти в багатьох книжкових крамницях.

Тут не так часто відбуваються презентації книжок, літературні фестивалі, а дискусії про якість перекладу не такі запеклі, як в Україні. Зате тбіліський таксист може прочитати вам напам’ять уривок із «Витязя в тигровій шкурі», кілька разів повторюючи деякі словосполучення, – не тому, що забув, як далі, а через те, що смакує, перепитує свою пасажирку: відчуваєте, як гарно? Про такого водія таксі розповідала мені перекладачка з грузинської на українську Наталя Трохим. Цей самий таксист назвав кілька імен сучасних грузинських письменників – тих, які в останні роки стали переможцями престижної книжкової премії цієї країни «Саба». Наталя також згадує, як у ресторані невеликого містечка Мцхета (поблизу столиці) офіціанти впізнали поміж своїх відвідувачів не вельми старого й начебто не надто відомого за грузинськими мірками поета – на стіл господарі закладу поставили пляшку вина за рахунок ресторану — мовляв, хочемо пошанувати Вашу компанію, адже серед Вас – грузинський письменник…

Назву два бестселери останніх місяців, згідно з даними від мережі книгарень «Біблус»: Чабуа Аміреджібі «Дата Туташхіа» (історичний роман грузинського письменника, написаний у 1970-х) і Шота Руставелі «Витязь у тигровій шкурі». Можна закинути: грузини консервативні, якщо досі такі вірні власній класиці. Так, справді, консервативні, і не тільки в літературі – навіть у кухні: глобалізація не змусила їх полюбити гамбургери або суші – вони досі надають перевагу своїм  хачапурі та лобіані. «Ця консервативність, – каже мій приятель-грузин, – не дала нам розчинитися, стати безіменними. Навіть попри те, що Georgia — це не тільки наша країна, а ще й штат у Штатах», — додає сміючись. Та консервативність грузинів не є тотальною і руйнівною, подекуди вона дуже вдало переплітається з інноваціями – це відразу впадає у вічі, коли дивишся на сучасні грузинські міста, на їхню архітектуру, на впорядкування простору та повсякденного життя.

Назву інший бестселер останніх місяців: Маріка Лордкіпанідзе «Історія Грузії». Можна зробити висновок: грузини закриті, якщо досі так зосереджені на власній історії. Не хочу бути капітаном очевидностей – усім відомо, що історію варто знати, щоб могти будувати сучасність, тим паче в пострадянських країнах, у чиїх минувшинах іще надто багато таємниць. І жодному мандрівникові, який потрапить до Грузії та поспілкується з господарями, скористається всіма пропозиціями для туристів у цій країні (їх тут чимало на різний смак), язик не повернеться сказати, що грузини закриті, – більш відкриту країну годі шукати. Про відкритість свідчить також те, що Грузія щороку бере участь у міжнародних книжкових ярмарках, і її стенд, попри те, що готують його, як і в Україні, чиновники, не змушує грузинів червоніти за свою культуру. До слова, 2015 рік на Франкфуртському книжковому ярмарку буде роком Грузії.

Більшість суспільно-політичних видань у цій країні мають сторінку, присвячену літературі; цікаво, що навіть туристичний місячник Тбілісі, поряд із рубриками «Театри», «Музеї», «Музика», «Галереї», має й розділ «Книгарні», з якого є нагода не тільки скласти уявлення про пропозиції грузинських книжкових крамниць, а ще й можна прочитати інтерв’ю з літературознавцем.

Грузинський книжковий ринок функціонує по-іншому, ніж в Україні. І головна причина – не та, що тут відсутня проблема двомовності. Головна причина – тут не потрібно переконувати три чверті населення, що читати варто (може, тому і фестивалів не так багато? І про користь від буккросингу не потрібно трубити на шпальтах газет?).

Втім, я далека від ідеалізації. Очевидно, що грузинська література не така відома в світі, як, скажімо, навіть шведська. Мене насторожує той факт, що зі співвідношенням ціни книжок із середньою зарплатою у Грузії ситуація приблизно та сама, що і в нас (середня ціна на книжку 10-15 ларі (50-75 грн), при середній зарплаті 500-800 ларі (2500-4000 грн)). Знаю, що дехто з грузинських перекладачів скаржиться, мовляв, ситуація з читанням та книговидавництвом у їхній країні не вельми обнадійлива. Та й узагалі, ця сфера в Грузії не йде у жодне порівняння з книжковою галуззю Франції або Чехії (у 10-мійльонній Чехії, згідно з даними Союзу чеських книгорозповсюджувачів та книговидавців, 600 книгарень, і 79 %  чехів, старших 15 років, читають принаймні одну книжку на рік). Знаючи все це, я розумію, що недоречно говорити про книголюбство в Грузії піднесеним тоном. У Грузії читають справді більше, ніж у нас (зрештою, менше буває рідко). Але Грузії далеко до країн західніших від України. Бо  з   п о с т р а д я н с ь к о ї країни  стати  з в и ч а й н о ю  країною все ж таки нелегко — Грузія може про це розповісти, бо вона намагалася. Сподіваюся, намагається й зараз.

Я ще більш далека від того, аби стверджувати: що краще громадяни країни знають власну і світову літературу, історію – то швидше виходять з економічних криз. Прямого зв’язку тут явно немає. Можна говорити про ті очевидні речі, що книжки вчать думати, що любов до читання спонукає мислити консутруктивно, визнавати й виправляти власні помилки.

У прикладі Грузії, для якої, як і для багатьох інших, означення «пострадянська країна» ще досі актуальне, важливе інше. Коли грузин приїжджає в Лондон або в Женеву, і відповідає на питання, звідки він, його не перепитують: Georgia? What is this? D’you mean that it’s not Russia?

Вони мали цю небезпеку — але не розчинилися. Не стали безіменними. Маленькому народові не потрібно доводити, що він існує і що він чогось вартий. Я думаю про те, чи не з повагою до книжки і до власної літератури, зокрема, це пов’язано.

Читайте також:

Володимир Сарішвілі: «Навіть якщо ти Ростропович, Абрамовичем тобі не стати»

Анастасія Левкова

Анастасія Левкова (нар. 1986 р. у м. Карцаґ, Угорщина). Літературознавиця, журналістка, менеджерка літературних проектів. Ініціаторка й кураторка рубрики «Приватна урбаністика» на сайті журналу «Тиждень» (tyzhden.ua). В минулому - арт-директорка мережі книгарень «Є», заступниця директора з розвитку Українського інституту книги, редакторка відділу «Культревю» «Українського журналу» (Прага, Чехія). Авторка підліткового роману у щоденниках «Старшокласниця. Першокурсниця»