Чари «Вертихвоста»

Валентина Вздульська. Вертихвіст. — Київ: Грані-Т, 2012

Чи траплялося вам бачити санчата, ковзани і лижі, що їдуть під гору самі? А може, ви зустрічали в кабінеті стоматолога здоровецького бурого ведмедя? А із зеленою красунею-ялинкою, яка мандрує світом поруч із рудим лисом-чарівником, ви знайомі? Якщо ні, то очевидно, ви ще не читали повісті «Вертихвіст», яку написала Валентина Вздульська, а проілюструвала Надія Каламєєць.

Насамперед зауважу, що текст приємно тішить літературно добротною, не засміченою русизмами мовою, багатою на синоніми («…лис побрів до лісу. Ялинка несміло подріботіла за ним»), фразеологізмами («вовк не йняв віри своїм очам»; «ялинка й оком не змигне»; «а щоб тебе качка копнула»; «злющий як дідько», «отримати по шапці»). Сюжет розгортається динамічно, напруга зростає і веде до кульмінаційного моменту, описи не розтягнуті, і, як правило, додають колориту в психологічній характеристиці героїв чи ситуацій, у потрібних моментах відчутне доречне почуття гумору авторки.

Цікавим є не лише сюжет, а й історія створення повісті, якою поділилася письменниця. Адже  головний герой – охочий до капостей лис Вертихвіст, — спершу з’явився в оповіданні «Капосне Різдво», що вийшло друком у збірнику «Різдвяна чудасія» 2010 року (в-во «Братське). Цей яскравий персонаж настільки сподобався читачам, що письменницю попросили написати ще про його пригоди. Так упродовж двох років із перервами писалась і переписувалася повість, що вийшла друком наприкінці 2012 року у видавництві «Грані-Т», і власне «Капосне Різдво» стало її першим розділом.

Мабуть, тому, хто познайомиться з Вертихвостом, пригадаються його прародичі-лиси і з народних казок – мудрі та верткі, завжди охочі до хитрощів і капостей, аби лиш досягти свого, і літературні – наприклад, Франків Лис Микита чи Людвіґ Чотирнадцятий Яна Улофа Екгольма. Однак від інших лисів, знайомих малим і дорослим читачам, Вертихвіст вирізняється своєю особливою рисою: він – чарівник. Та ще й не простий, а, як то кажуть, у третьому поколінні, адже його бабуся-лиска володіє прадавньою лисячою магією. Варто лиш Вертихвосту намалювати хвостом потрібну особу – чи то ведмедя Шапочку, чи сороку Тамарку – вони вже тут як тут. Проте це такі собі чари на щодень, а перед лисом – значно складніше, майже нездійсненне завдання: повернути до життя зрубану в лісі ялинку, що спершу прикрашає міську шопку, а вже потім, як воно зазвичай буває, потрапляє на смітник.

Бабця-чарівниця ділиться з онуком таємницею і він повинен виконати три умови, щоб порятувати ялинку:
Зроби сумного – веселим,
Боягуза – хоробрим,
А злого – добрим.
І коли матимеш радість, хоробрість і доброту,
змішай їх із часточкою свого життя –
Отримаєш чудодійний еліксир.

Отож, сюжет вибудовується за казковим принципом: герой отримує бажане, виконавши певну низку умов (як правило, в казках героям виставляють три умови). Однак можна зауважити, що коли в народних казках звичайним, земним героям, допомагають, як правило, надприродні сили, то в повісті Вертихвіст, який, навпаки, сам здатен чарувати, звертається по допомогу до «людських дитинчат».

Адже саме в дітей – звичайнісіньких сучасних третьокласників Оксанки, Богданки і Влада – він знаходить таку потрібну віру в диво, жагу до пригод, здатність до співчуття і готовність допомогти, яку вже в дорослому віці виявить далеко не кожен, адже пихатість, егоїзм, «правильність», «досконалість» і недовірливість просто не дають цього зробити. Маленькі герої Валентини Вздульської здатні на самопожертву – вони без вагань затуляють собою пораненого лиса від рушниці мисливця і браконьєра, і своєю відвагою соромлять дорослого та змушують відвезти закривавлену тварину до ветеринара. На цьому особливо варто наголосити, оскільки, на думку критика Маріанни Кіяновської, для сучасних дітей поняття жертовності не є близьким, вони вміють лише хотіти й отримувати все відповідно до забаганок. Отож у книжках для дітей, які зазвичай розважають і вчать водночас, варто вибудовувати не такі сюжети, де все можна отримати «безкровно», чародійним способом, а де потрібно докладати зусиль і навіть «віддавати часточку свого життя» – що власне, і вдалося зробити авторці «Вертихвоста».

З легкої руки авторки жанр книжки визначили як екоповість, хоча звузити її тільки до екологічної проблематики було би помилкою, попри те, що тема гармонії людини і природи – одна з центральних. За уважним прочитанням дорослому читачеві відкриваються й інші, не менш важливі, хоч, не  настільки детально окреслені смислові пласти. Зокрема, йдеться про позбавлення дітей дитинства: лікарі б’ють на сполох через те, що сучасні діти замало рухаються і граються на свіжому повітрі, занурившись з головою у віртуальний світ (у повісті – епізод із катанням на санчатах: коли ті перестають їздити самі, діти не відразу «здогадуються», що можна пречудово кататись і без чарів), про справжню міцну дружбу (адже подружок Богданку і Оксанку однокласники називають навіть одним спільним іменем – Боксі), про недовіру дорослих до слів дитини (вчителька не вірить дітям, що санки їхали самі, мама не вірить Владові, що в кабінеті стоматолога – ведмідь), про вміння долати страх і відстоювати справедливість.

«Вертихвоста» також повноцінно можна вважати різдвяною повістю, адже цей жанр літератури передбачає розмаїті дивовижні події в часі Різдва, втручання істот з надприродними властивостями, боротьбу сил Добра і Зла, переродження злого героя в доброго і його розкаяння. Все це присутнє і в повісті, щоправда, ви тут не знайдете жодного різдвяного ангела «в дії», хоч є такі атрибути свята як шопка і дитячий вертеп, а люди збираються в церкві на святочну літургію. Проте для віруючих людей ідея Різдва, звісно, не базується на святкових вогниках і подарунках,  вони знають, що маленьке Дитя народжене для великої жертви – і про неї пам’ятають постійно, навіть у радісний час Божого народження.

Власне, ідея жертовності робить «Вертихвоста» чимось глибшим, ніж гостросюжетна пригодницька чи екоповість – жертва лиса-чарівника дарує нове життя не лише ялинці, а також її кривдникові (хто не пригадує біблійну історію навернення Савла, той, звісно, може стверджувати, що в повісті нема жодних християнських алюзій). Отож саме жертовність, любов і милосердя – найважливіші уроки цієї  книжки для читача будь-якого віку.