«Роздуми про Дона Кіхота» – перша філософська книга Х. Ортеги-і-Гассета

Ортеґа-і-Гассет Хосе. Роздуми про Дона Кіхота / Пер. з ісп. Галини Верби. – К.: Дух і літера, 2012

Останній день зими був відзначений важливою подією – у Національному авіаційному університеті відбулася презентація першої книги знаменитого іспанського філософа Хосе Ортеги-і-Гассета «Роздуми про Дона Кіхота», яку було перекладено українською мовою на замовлення Посольства Іспанії в Україні відомою іспаністкою Галиною Вербою і випущено у світ видавництвом «Дух і літера».

Значення цієї події полягає насамперед у тому, що книга дає змогу відкрити Хосе Ортегу-і-Гассета в усій багатогранності його обдарованості. Знайомство українського читача з доробком цього мислителя розпочалося давно. Ще за 1930-х рр. Дм. Донцов активно використовував його ідеї під час розробки своєї концепції українського націоналізму. Полеміка навколо ідей Ортеги точилася в Німеччині в таборах для переміщених осіб. Всередині 1960-х рр. з’явився «Бунту мас» у перекладі В. Бургардта. Вже після проголошення Незалежності вийшли друком вибрані твори філософа, серед яких «Тема нашої доби», «Безхребетна Іспанія», «Дегуманізація мистецтва», а у 2002 р. – побачила світ «Місія університету». Таким чином, українською мовою Х. Ортега-і-Гассет поставав більше філософом, фахівцем з естетики, ідеологом, національно заангажованим інтелектуалом. У «Роздумах про Дон Кіхота» він розкривається як глибокий витончений критик і теоретик літератури, культуролог, історик, як обдарований письменник, який високо цінує слово і вміє ним майстерно грати, і як потужна особистість, чиї дії продиктовані любов’ю до світу. Перша книга Х. Ортеги-і-Гассета сповнена духовним піднесенням: «Зі свого боку, маю визнати, що вранці, коли я встаю, я читаю найкоротшу молитву з Ріг-веди, яка складається з крилатих слів: «Господи! Розбуди нас веселими і дай нам знання!». І Бог дав йому те, чого він просив.

В есе Х. Ортега-і-Гассет викладає свою програму активного творчого втручання і вдосконалення світу, яка оформилася у філософську систему життєвого розуму (раціовіталізму). Саме в цій книзі він промовив чи не найвідоміші свої слова: «Я – це я і моє оточення, і якщо я не врятую оточення, я й себе не зможу врятувати», до яких пізніше неодноразово повертався, глибше і глибше усвідомлюючи їхній пророчий смисл відносно власної долі. Вони фактично програмують всю його складну духовну еволюцію. 1932 року він, зокрема, зазначив: «Я – це я і моє оточення. Ця фраза, яка з’явилась у моїй першій книзі і стисло виражає мою філософську думку в останній (книзі – О.П.), визначає не тільки доктрину, яку роз’яснюють і яку обґрунтовують мої твори, але й те, що самі ці твори є дієвим прикладом цієї ж самої доктрини. Мої писання фактично завжди були зумовлені оточенням».

Крім філософського виміру, книга містить оригінальне тлумачення проблеми іспанської національної ідентичності, символом якої вважається Дон Кіхот. Завдання літературної критики Х. Ортега-і-Гассет визначає як патріотичне служіння, смисл якого полягає в тому, щоб ставати засобом оновлення національного духу: «На великому болісному згарищі ми маємо спалити цю інертну видимість традиції, ту Іспанію, якою вона була, а потім серед просіяного попелу ми знайдемо, як осяйний коштовний камінь, ту Іспанію, якою вона могла би бути». На думку Х. Ортеги-і-Гассета, для цього треба вчитися мислити – глибоко, відповідально, ґрунтовно, поєднуючи середземноморський імпресіонізм з германською абстракцію і застосовуючи плоди думки на практиці з метою розбудови суспільства, здатного забезпечити людині гідне життя. Приклад такої якості мислення філософ знаходить у Сервантеса-автора «Дон Кіхота».

Х. Ортега-і-Гассет вступає в полеміку зі своїм великим попередником М. де Унамуно, для якого персонаж роману був втіленням волюнтаристського ентузіазму, носієм абсурдної віри. Х. Ортега-і-Гассет пропонує розрізняти Дон Кіхота як героя твору і «Дон Кіхота» як самий твір. Якщо подвиги першого можуть заслуговувати на критику і навіть на осуд, то роман не може не викликати захвату, а його автор Мігель де Сервантес (не біографічний, а той, що творить велику літературу) являє абсолютну повноту буття, що її прагнуть досягти іспанці та інші нації. «Сервантес – терплячий ґідальго, який написав книгу, – вже протягом трьох століть сидить собі на галявині в Раю й чекає, час від часу меланхолійно поглядаючи навкруги, чи не народився онук, здатний його зрозуміти».

«Роздуми…» також є видатною пам’яткою естетичної думки ХХ ст. і розглядається багатьма вченими як значний внесок в історію вузько професійних літературознавчих інтерпретацій «Дон Кіхота». Х. Ортега-і-Гассет заперечує модель «романтичного Дон Кіхота», яка була панівною протягом всього ХІХ ст., і замінює її на «перспективістський» підхід, що слугує підґрунтям для постмодерністського тлумачення безсмертного роману. Під концептом «перспектива» (Г. Верба перекладає це поняття словом «ракурс») Х. Ортега-і-Гассет розуміє єдність індивідуального бачення світу, окремої, приватної точки зору на оточення, і фрагменту реальності, схопленого нею, який створюється у своїй структурованій, просякнутій смислами даності тільки тоді, коли потрапляє в поле зору суб’єкта, що споглядає. «Роздум перший» взагалі може сприйматися як теоретико-літературний трактат, у якому викладається розуміння теорії жанрів, розвинене Х. Ортегою-і-Гассетом пізніше в знаменитих трактатах «Дегуманізація мистецтва» і «Думки про роман». Одне слово, «Роздуми про Дона Кіхота» відіграють виключну роль як у долі як самого автора, так і в культурі Іспанії ХХ ст.

Декілька слів слід сказати про роботу перекладача. Стиль будь-якого твору Х. Ортеги-і-Гассета, і особливо «Роздумів про Дона Кіхота», вимагає від того, хто береться його відтворити засобами іншої мови, справжнього донкіхотства – буквально надлюдських зусиль. Х. Ортега-і-Гассет обирає жанр есе, в якому іспанці досягли чи не абсолютної досконалості, тому що він дає змогу використовувати слово як спонукання читача до самостійного пошуку відповідей на найважчі питання. «Я лише пропоную modi resconsiderando, можливий новий погляд на речі, запрошую читача самому зробити те саме: нехай він перевірить, чи справді таке бачення речей є плідним». У такому способі побудови тексту велику роль відграють зображувальні засоби мови: вишукані метафори, гра смислових відтінків, парадокси, гнучкий синтаксис, ритм прози тощо. Г. Вербі вдалося виграти у донкіхотському двобої зі стилем Ортеги: український текст читається легко, заряджує нас своєю енергію, підхоплює наші думки та емоції чудовою поетичною хвилею і впевнено веде читача «єрихонськими колами», якими розгортаються думки іспанського філософа.

Під час презентації книги видавець К. Сігов поставив запитання: «А чим ця книга може бути корисною сучасним українцям?». Прочитавши «Роздуми про Дона Кіхота», кожен знайде свою відповідь, а мені хотілось би звернути увагу тільки на одну річ, яка є для мене найбільш промовистою і яка звучить в усіх попередніх перекладених творах Х. Ортеги-і-Гассета та є квінтесенцією цього есе. Для іспанського мислителя принципово важливо навчити нас отримувати насолоду від плодів, що приносить любовне ставлення до світу. Про це він пише в есе «Про кохання», яке також давно варто було б перекласти українською мовою. Як схоже на нашу сьогоднішню ситуацію те, про пише Х. Ортега-і-Гассет. Він звинувачує своїх співгромадян у тому, що в повсякденній суєті, марнославстві й гонитві за мертвотою вони загубили найголовніше: «Увесь наш потенціал ми цілком усвідомлено витратили на управління суспільством, на зміцнення Держави, на соціальну культуру, на соціальні битви, на науку, яка технічно збагачує суспільне життя. Нам видавалося несуттєвим спрямувати частину нашої позитивної енергії – а не лише якісь залишки – на організацію навколо нас дружби, побудову ідеального кохання, на те, щоб побачити вимір життя в насолоді речей». Отже, нам доведеться ще чимало попрацювати над собою, щоб засвоїти уроки педагогіки раціовіталізму, викладені Х. Ортегою-і-Гассетом у «Роздумах про Дона Кіхота».