До зміни Західного гоголезнавства

fofol

Ця рецензія була надрукована англійською мовою у канадському часописі «Journal of Ukrainian Studies» чотири роки тому. Я надалі вважаю працю проф. Бояновської однією з найважливіших подій у світі славістики за останні кілька років, і радо вітаю її вихід друком в українському перекладі. Сподіваюся, її свіжий, неупереджений погляд знайде своїх поцінувачів серед українських читачів. – ВЧ

Амбітна та скрупульозна праця Едити Бояновської, як ніколи, своєчасна.  Вона побачила світ, коли наближалося двохсотліття від дня народження Гоголя.  Ця монографія – зрозумілий та аргументований антидот  цілій хвилі спекулятивної інтерпретації спадщини письменника, яка, на жаль, накрила ювілей, особливо в Росії.  Найкраще це видно в маніпулятивній екранізації «Тараса Бульби» авторства Владіміра Бортка.  На відміну від цього дискурсу, просте та незаангажоване прочитання може ефективно спростувати стереотипи  довкола ідеології Гоголя, які домінували в російському та (здомінованому російським) західному літературознавстві.  Окрім цього, Бояновська також полемізує з українським академічним прочитанням Гоголя.  Думаю, це не буде перебільшенням, коли ми назвемо працю Бояновської  такою, що спричинилася до зміни парадигми західного академічного дискурсу Гоголя.

Теоретичний кістяк дослідження – це уважне прочитання (close reading) з багатими інтердисциплінарним інструментарієм: західна критика імперіалізму, постколоніальна теорія та аналіз колоніального дискурсу. Її стиль аж ніяк не перевантажений науковим жаргоном чи надутими псевдонауковими бульками. Текст Бояновської – це збалансована, уважна інтерпретація націоналізму як інтелектуального дискурсу саме такого, яким він був у текстах Гоголя. Бояновська наголошує, що її студія не є спробою «археології» свідомості автора, а «концентрується на націоналістичному дискурсі текстів автора, уникаючи його власної національної ідентичності» (виділення авторки). Її принциповий висновок такий, що український націоналізм Гоголя «був значно сильнішим, ніж прийнято вважати»; що його інтелектуальний світогляд включав російсько-імперський патріотизм, виражений у «громадському посвячені  ширення слави та добробуту Російського царства»; що його українство «визначило його культурну ідентичність та етнічну приналежність»; і що останнє «стало прокляттям для його громадського проекту російського націоналізму». Іншими словами, тексти Гоголя, на думку Бояновської , можна віднести до дискурсів обох націоналізмів. Її дивує, що український академічний дискурс довго намагався включити Гоголя в українську літературну традицію, але ніколи в український націоналізм.  Цю ситуацію вона пояснює однобоким висвітленням дискурсу націоналізму, оскільки участь Гоголя в проекті російського націоналізму неспростовна.  Більше того, Бояновська стверджує, що «російський націоналізм Гоголя  видається їй не так свідомим переконанням, як штучною грою його публічного життя».

У дослідженні Бояновської націоналізм визначається «як дискурс освіченої еліти, що артикулює ідею нації», але «без прив’язки до існування національних політичних рухів чи національної ідентичності» (виділення авторки). На думку Бояновської, як і багатьох сучасних теоретиків, націоналізм передує націям та національним ідентичностям.  Як заведено в дискурсивному аналізі, Бояновська розглядає текстуальну спадщину Гоголя як «палімпсест, що реєструє свою палімпсестність, а не авторитетний кінцевий продукт»; вона сильно критикує тенденційне редагування текстів Гоголя у канонічних виданнях.  Бояновська стверджує, що український націоналізм пішов за гердерівською парадигмою, згідно з якою нації – це «органічні спільноти, усталені… географічними параметрами, поєднані культурою, історією та мовою».

Російський націоналізм завжди наголошував на владі імперської держави, тому ближчий до геґелівської моделі, як наслідок, імперський та національний проекти в Росії злилися в одне ціле.  Питання відрубності української ідентичності зажди було болючим. Як слушно відзначає авторка, «декларації про синонімічність України та Росії» беруться «не так від фактологічного аналізу, як від переконування, що це неймовірно чудова ідея». Гоголівські тексти про Україну, на думку дослідниці, вимагають більшої уваги, ніж їм, як правило, виділяють. На думку Бояновської, вони складні й потенційно небезпечні для зв’язку між імперським ядром та колоніальною периферією.

З перспективи постколоніальних студій вона стверджує: «Мова «Вечорів на хуторі» – це приклад периферійної говірки, що завойовує культуру імперського центру», а «автоетнографічний фарс» Рудого Панька слугує «щитом для антиімперської риторики» та акцентуації на окремій ідентичності.

Через дискурс українського націоналізму, на думку Бояновської, ««Вечори на хуторі» виходять за рамки класичного колоніального сценарію та повалюють імперські ієрархії». Загалом, Бояновська пропонує неймовірно докладне та оригінальне прочитання Диканського та Миргородського циклів, а також нехудожніх творів Гоголя про українську та світову історію, написаних у першій половині 1830-х. 1836 рік, на думку дослідниці, є своєрідним Рубіконом для автора, оскільки його ідеологічний фокус зміщується від українського до російського націоналізму; хоча, це зміщення приносить чимало болю, розпачу та сумнівні результати.

У розділі, присвяченому тематично російським текстам Гоголя, особливо «Ревізорові» та «Мертвим душам», Бояновська звертає увагу на неймовірно похмуре зображення Росії , що не має національного характеру, у якій домінує величезна корумпована державна бюрократія. Більшість літературознавців  у цих текстах концентруються на соціальній критиці, а Бояновська стверджує, що критика також національна. «У «Мертвих душах» широко використані націоналістичні поняття, які, однак, оминають, націоналістичний зміст, для змалювання похмурого національного статус-кво». Цей роман у яскравому описі дослідниці «показує Росію сірою, роздробленою,бездушною, населеною негідниками та ідіотами, однак одночасно можна знайти оптимістичну візію величі Росії та її потенціал»; як наслідок, текст «постійно балансує на краю пародії».

Один з найбільш успішних розділів книги Бояновської присвячений редакції «Тараса Бульби» 1842 р. і її порівнянню з редакцією  1835 р. з перспективи еволюції націоналістичного дискурсу Гоголя.  Дослідниця концентрується на фундаментальному парадоксі тексту: це єдиний художній твір автора, у якому ідеологія російського націоналізму, інтегрована у дійсний наратив, яка насправді є українською за темою, фокусом та бекґраундом.  Цей роман, на думку Бояновської, був символічною жертвою українського націоналізму Гоголя на вівтарі російського. Однак у цьому тексті Гоголя можна також знайти постійні приклади підваження самого російського націоналізму. Це можна сформулювати так: «націоналістична течія наративу  завершується тріумфалістською риторикою, а людський вимір виражають глибокі втрати та моральна сліпота». Тільки в останньому розділі німі ідеологічні складності  Бульби 1842 року  «викликали дух націоналістичного апофеозу».

Загалом, книгу Едити Бояновської можна назвати неймовірним здобутком, який може радикально змінити вивчення Гоголя на Заході. Книга вражає розбудованим апаратом покликань та чудовим рівнем вичитки. Праця заслуговує широкої академічної читацької авдиторії, різні уступи з тексту можуть послужити чудовою лектурою для університетських курсів різних рівнів. Щодо змісту маю тільки одну ремарку: автор часом утікає від теоретичної дискусії.  Наприклад, тільки на останній сторінці  основного тексту з’являється поняття «культурний гібрид»,  хоча цей термін був би дуже доречним у її попередній аргументації.