Останній сон Давида Ерліха

київська_ЕЛЬМІРАУ самісінькому серці Львова в ніч з 17 на 18 квітня 1894 року за Григоріанським календарем, коли повний місяць велетенською жовтою плямою застиг над Ратушею, у родині заможного юриста Юзефа Ерліха, ледь сколихнувши тихим криком важке повітря, народилось довгоочікуване дитя. На честь великого пророка хлопчика нарекли Давидом. Проте доля не була до юнака такою ж схильною, як до царя, і в потрібний момент молодий Ерліх не знайшов каменя, аби подолати страшного велетня Голіафа, а його самого література відсунула на маргінеси своєї історії.

Надто тендітний, дещо замкнений у собі хлопчик проводив весь свій час у сімейній бібліотеці. «Я міг весь день сидіти в товаристві самих лише книг! – пише у своєму щоденнику Давид, — Любив не лише читати, а й просто гортати пожовклі сторінки рідкісних видань, вдихати їх аромат, відчувати шерехатість паперу і розглядати химерні арабески чорних, мов вуглинки, літер» (Ерліх Давид. Щоденник//Повна збірка творів у двох томах / Д.Ерліх / ред. О.Є. Корінчук, О.О. Раденська — К. : Державне літературне вид-во, 1989. — Т.2 — С.49).  Можна припустити, що саме під впливом літератури в Ерліха формується його особливе, міфологічне світовідчуття. У дитинстві Давид майже не має друзів і спілкується лише зі своєю матір’ю Елізабет Штайн, колишньою співачкою Віденської придворної опери. Разом із Елізабет маленький Давид вивчає французьку, німецьку й італійську мови і відкриває для себе дивовижний світ театру. Відтепер, його друзі – не лише книжки і мати, але й актори, які дозволяють хлопчику відвідувати репетиції й перебувати за лаштунками під час вистав. Література, театр і прогулянки з Елізабет вечірнім містом стають для майбутнього митця невичерпним джерелом натхнення. «Львівські вулички, — пише Ерліх, — перетворювалися в моїй дитячій уяві на казкові лабіринти, наповнювались міфічними істотами, щезниками, фавнами, музами і мавками. Блукаючи нічним містом, ми з матір’ю завжди вигадували якісь небилиці: то про кота, що обернувся на людину, то про чарівний будинок, у якому зупинився час…» (Ерліх Давид. Щоденник//Повна збірка творів у двох томах / Д.Ерліх / ред. О.Є. Корінчук, О.О. Раденська — К. : Державне літературне вид-во, 1989. — Т.2 — С.62).

1910 рік стає для Давида Ерліха роком втрат і кардинальних змін. Спершу від сухот помирає Елізабет, що стає справжнім шоком і для хлопчика, і для його батька. Через місяць після смерті матері Давид кидає гімназію і переїжджає жити до Осипа Раденського, молодого художника, студента Вищої політехнічної школи і друга відомої на той час інтелектуалки Вілми Ференці. Для Осипа молодий Ерліх стає не лише співмешканцем і натурщиком, а й таємним коханцем. Поки місто кипить від постійних сутичок між українцями та поляками,  Давид, лікуючись від спліну та депресії, марнує час та батьківські гроші на «абсентні вечірки» в товаристві львівської богеми, постійним місцем зустрічей якої стає Олімп вже не існуючої на той час «Молодої Музи» — кав’ярня «Монополь». Саме тут Ерліх знайомиться з Михайлом Рудницьким та Степаном Чарнецьким, які, власне, й спонукають Давида до літературної творчості.

Перші поетичні спроби Давида не позначені особливим талантом і більше нагадують недолугі наслідування європейських символістів (переважно Бодлера) та «молодомузівців». Критики одноголосно визнають його вірші «неактуальними і надто відірваними від усього українського» (Євшан М. У пошуках нового / М. Євшан // Неділя : Літературно-науковий тижневик. — [Львів]. — 1911. — Чис. 11/12. — С. 10), редактори відмовляться їх друкувати, через що розчарований у собі сімнадцятилітній Ерліх з головою поринає в аморальний світ розваг.

Усе змінюється на початку 1913 року, коли Давид потрапляє на виставу київського «Театру німих» «Наталку Плутанку» — психоаналітичну реінтерпретацію відомої п’єси Котляревського «Наталка Полтавка». Хоч п’єса й  припадає до душі поету-невдасі, значно важливішу роль у його житті відіграє саме знайомство з засновниками театру, не так з Вілмою Ференці (більш відома за прізвищем чоловіка – Балей), яку обожнював Раденьский, як з Андріяшем Лу (Андрієм Луб’янським), у якого юний Давид безтямно закохується. «Я, мабуть, і не бачив його ніколи. Він був для мене сяйвом, яскравою іскрою, від якої полум’ям займалося моє серце і мої думки» — згадуватиме Ерліх у листі до Раденського (Ерліх Давид. Листи //Повна збірка творів у двох томах / Д.Ерліх / ред. О.Є. Корінчук, О.О. Раденська — К. : Державне літературне вид-во, 1989. — Т.2 — С. 362.). Старший на десять років поет-драматург Лу, оповитий міфологічно-еротичним пафосом естетизму та небайдужий до красивих юнаків, відповідає Давиду взаємністю. Коли вже через кілька днів бурхливий роман сина відомого юриста Ерліха з Андріяшем Лу стає міською сенсацію, серце старого Юзефа не витримує і він помирає. Втративши батька і отримавши у спадок усі його заощадження, Давид залишає Раденського і переїжджає до Києва разом з Андріяшем, якого цілком влаштовує товариство заможного і молодого коханця. «Його любов була дивна, — напише Лу в своєму щоденнику вже після смерті Давида. — Любов маленької дитини, любов до Бога, а не до людини. Він дарував мені засушених метеликів, зірвані на міських клумбах квіти, недолугі малюночки і якісь непотрібні, але страшенно дорогі дрібнички» (Ерліх Давид. Листи //Повна збірка творів у двох томах / Д.Ерліх / ред. О.Є. Корінчук, О.О. Раденська — К. : Державне літературне вид-во, 1989. — Т.2 — С. 362). Аби бути ближче до Лу, Давид постійно проводить час серед членів «Театру німих», ходить на усі вистави та репетиції, допомагає з костюмами та декораціями. Під впливом Андріяша та Вілми Давид активно займається самоосвітою, читає праці Шопенгауера, Ніцше, Фройда, Юнга, цікавиться українським фольклором, поезією Сходу та середньовічних німецьких містиків.

Через півроку по переїзду до Києва, Давид починає усвідомлювати, що для Лу він є лише одним із багатьох фаворитів. Втекти від реальності, божевілля, ревнощів і нерозділеного кохання Ерліху допомагає морфій і активна літературна діяльність. Свою першу збірку «Пророчі Сни», що виходить невеликим тиражем на початку 1914 року і складається з двох циклів: «Книга Гіпноса» і «Книга Морфея», Ерліх підписує «Давид Сон» і адресує своїй матері «на той бік місячного сяйва». Відкривши для себе психоаналіз, Ерліх розглядає його в іншому контексті, ніж Андріяш Лу та Вілма Ференці, доповнює ідеями античних та середньовічних філософів. Центральну роль у віршах відіграють мотив сну, звільнення і народження. Не без впливу морфію, світ знову наповнюється в поета хтонічними істотами, а час і простір міфологізується та еротизується. Апеляції до сну, до міфу і наскрізний символізм допомагають автору вийти за соціально-історичні та просторово-часові рамки, дозволяють не лише викристалізувати загальнолюдський зміст у «приватному», але й дарують можливість повернутись у стан первісної гармонії, повноцінності і єдності зі світом. «Сон – це завжди вихід за межі, шлях до іншого світу, який є особливим станом містичного досвіду і долучає мене до розуміння власної сутності» — пише Давид у листі до Раденського (Ерліх Давид. Листи //Повна збірка творів у двох томах / Д.Ерліх / ред. О.Є. Корінчук, О.О. Раденська — К. : Державне літературне вид-во, 1989. — Т.2 — С. 403). У багатьох віршах ліричний герой звертається до божественного створіння, прототипом якого, імовірно, був Андріяш Лу:
Солодкою магмою зв’язуєш ти мої руки,
О, коронований безмежжям зіниць,
Архангеле мій насолоди, надії і муки,
Розпався, зів’яв і упав горілиць… (Ерліх Давид. Пророчі Сни //Повна збірка творів у двох томах / Д.Ерліх / ред. О.Є. Корінчук, О.О. Раденська — К. : Державне літературне вид-во, 1989. — Т.1 — С. 32)

Наприкінці весни 1914 року виходить друком цикл його новел «Останній Сон Всесвіту», присвячених проблемі існування людини у світі і поза ним. У кожному оповіданні Ерліх здійснює подорож уявним містом, хронотоп якого є втягненим в оніричний світ міфу. На думку Григорія Зелінського, автор намагається сконструювати свій ідеальний світ, використовуючи реальну топографію Києва та Львова (Зелінський Г. Місто в оповіданнях Давида Ерліха // Г.Зелінський  / Слово і Час. –  2003. – № 4. – С.14-20). Провідним мотивом оповідань є втеча від реальності, яка для самого Давида Ерліха у цей час перетворюється на кошмар. Ні література, ні морфій вже не здатні допомогти йому бут щасливим. Вже через три місяці після виходу збірки, на прем’єрі вистави «Театру німих» «Лісова Пісня», Давид Ерліх не витримує загравань Лу з новою пасією Антіном Хаяном і робить невдалу спробу застрелити обох з батькового револьверу. Провівши кілька днів у в’язниці Давид виходить на волю (заплативши чималий відкуп). Намагаючись згладити свою провину, він пише схвальну рецензію на виставу «Лісова пісня», але надсилає її не до редакції, а особисто до Андріяша (Лист Давида Ерліха до Н.К. від 4.10.1914. //Про що розказують німі? Антологія «Театру німих». – К.: АРБ. – 2009. – с. 393). Протягом кількох місяців Давид сидить вдома, ні з ким не спілкується і нікуди не виходить. Стан психічного і фізичного здоров’я Давида постійно погіршується, не останню роль відіграє залежність від морфію і новина про те, що Осип Раденський одружується. Єдиний вихід Давид Ерліх знаходить у самогубстві. Різдвяної ночі 1915 року у будинку №15 на вулиці Рейтарській пролунав глухий постріл, а на ранок у невеличкій кімнаті знайшли закривавлене тіло й передсмертну записку: «Колись я стану вічним сном твоїм».

Список літератури:
1.    Ерліх Давид. Повна збірка творів у двох томах / Д.Ерліх / ред. О.Є. Корінчук, О.О. Раденська — К. : Державне літературне вид-во, 1989. – 2 т.
2.    Євшан М. У пошуках нового / М. Євшан // Неділя : Літературно-науковий тижневик. — [Львів]. — 1911. — Чис. 11/12. — С. 5 — 13.
3.    Зелінський Г. Місто в оповіданнях Давида Ерліха // Г.Зелінський  / Слово і Час. –  2003. – № 4. – С.14-20.
4.    Андріяш Лу. Щоденники в 3 томах. 1908 – 1915. / Андріяш Лу //  К.: АСПИД. – 2007. – 468 с.
5.    Про що розказують німі? Антологія «Театру німих». – К.: Видавничий дім «АРБ». – 2009. – 618с.