Венера Київська: бракує не лише рук

ірина_комарХимерними бувають загадки історії. Ну, приміром – звідки і як постала сама назва «київські венерики»? Коли і як сформувалася найбільш впливова й ефектна течія в історії українського модерного театру, до якої надежали такі величини, як Андріяш Лу, Вілма Балей, Бартоломей Баскур та безліч інших талантів? Чи була вона насправді літературною організацією чи ця назва є цілком випадковою? На всі ці питання немає досі однозначної відповіді.

Вілма Балей (уроджена Ференці), єдина безпосередня учасниця периперій навколо «венериків», котра дожила до 1930-х років, писала: «Треба прямо сказати, що досить промовистий термін “венерики” було випадково прикладено до невеличкої групи драматургів, теоретиків театру та режисерів, що гуртувалися довкола “Театру Німих”. Власне, його вперше вжили футуристи, як завше, прагнучи лише епатувати та вразити інших» (Балей, Вілма. Спогади // Про що розказують німі? Антологія “Театру німих”. – К. : Видавничий дім “АРБ”, 2009. – 381 с.). Щоправда, як свідчать документальні джерела, зокрема спогади Аглаї Андрофілі, футуристи насправді мали усі підстави обурюватися, зокрема поведінкою Андріяша Лу (Андрія Луб’янського), що любив позалицятися до молоденьких поетів. Отож це був не пустодзвінний закид, а прозорий натяк на велелюбність “венериків”: театральне середовище того часу, як відомо, провадило достатньо вільне з погляду моралі особисте життя. Приміром, Лу – одна з центральних постатей кола – відомий як перший український гомосексуальний письменник: ясна річ, він не афішував своєї сексуальності, але залишив один з найпрекрасніших гімнів чоловічій красі в українській літературі, а саме – фінальний монолог драми “Аглая у країні чудес”. На жаль, життя Андріяша трагічно обірвалося у неповних 30 років – він помер у розквіті літ від сифілісу.

Не менш яскрава біографія була і в решти “венеричного” кола. В уже згаданих спогадах Андрофілі описує також низку романів Вілми Ференці до її одруження зі Стефаном Балеєм – про цю жінку пліткував увесь мистецький Київ. Саме з Вілмою, людиною оригінального наукового таланту і дикої, демонічної краси, з її науковою діяльністю пов’язують ще одну версію походження назви “київські венерики”. Як відомо, свого часу вона написала скандальну працю “Тлумачення сновидінь української літератури” (Ференці, Вілма. Тлумачення сновидінь української літератури. – Львів : Українсько-Руська Видавнича Спілка, 1906. – 186 с.) (1906), її вважають засновницею українського психоаналізу, адже саме Вілма Балей заперечила класичне фрейдівське вчення про Ерос і Танатос як основні потяги, властиві людській психіці. Натомість вона стверджувала, що вітальну, творчу силу лібідо доречніше пов’язувати з жіночим началом, тобто венеричним потягом чи просто Венерою, за її авторським визначенням. Власне, так і з’явилася назва української версії психоаналізу – “венеризм”.

Супроти прямого зв’язку “венеризму” і “київських венериків”, однак, свідчить хронологія: якщо “Тлумачення сновидінь…” виходить 1906, то пік популярності “венериків” припадає на 1914-1916 роки. Крім того, Баскур швидко відійшов від психоаналітично-авангардистських практик “Театру Німих”, створивши власний експресіоністичний проект “Я”. Таким чином, “психоаналітична” версія не видається аж такою очевидною.

Можливо, частково таємниця цієї назви розгадана у мемуарах Давида Сна (Ерліха), доволі посереднього поета, який, проте, залишив блискучі, сповнені дотепних і влучних деталей спогади. Хоча традиційно історики літератури називають Андріяша Лу очільником цього літературного угрупування, Давид значно частіше пише про одну з жінок свого кола: “Ми всі називали її Венерою Київською, натякаючи на літературні уподобання (вона часто читала з пам’яті Валері, особливо його “Народження Венери”) і рідкісну красу цієї жінки, а у її вітальні щовечора збиралися театрали з “німих” та поначитувані у всяких дивачних західних теоріях (псевдо)науковці. Як вона зносила ту сновидну маячню, досі не збагну. Мені добряче допомагав у цьому морфій, можливо, і їй теж…” (Ерліх Давид. Щоденник // Повна збірка творів у двох томах / Д. Ерліх / ред. О. Є. Корнійчук, О. О. Раденська. – К. : Державне літературне вид-во, 1989. – Т. 2. – С. 407.)

На жаль, досі не з’ясовано, кому насправді належало промовисте і поетичне прізвисько Венера Київська, однак ми переконані, що саме пошук цієї femme fatale українського модернізму приведе нас на шлях глибшого розуміння “венериків” як мистецького феномену і Модерну як епохи.