Синтія Ґембл: «Перекладати Пруста небезпечно!»

1Джон Раскін – 1819-1900; Марсель Пруст – 1871-1921. Ексцентричний британський критик мистецтва і філософ та епохальний письменник, який змінив обличчя французької літератури. Вони ніколи не зустрічалися і належать до різних епох. Раскін – яскравий представник вікторіанської Англії з її потужним сплеском прерафаелітів; Пруст уособлює Belle Époque, Прекрасну Добу межі ХІХ-ХХ століть. Раскін – мораліст і пуританин, який майже соромиться свого захоплення всім французьким, Пруст – гомосексуаліст і денді, який ніби зійшов із однієї з картин Ренуара. Здавалося б, що може об’єднувати настільки різних митців? Утім, спільного в них чимало. Якщо Раскін навіть не підозрював про існування Пруста, то Пруст захоплювався Раскіним і перекладав його твори. Більше того: як доводить професор Лондонського університету Синтія Ґембл, яка завітала до Києва на Французьку весну на запрошення Посольства Бельгії в Україні, твори Раскіна суттєво вплинули на програмний текст ХХ ст. – роман Марселя Пруста «В пошуках втраченого часу».

Доктор Ґембл – віце-президент Товариства Раскіна та науковий співробітник Бібліотеки та Дослідницького центру ім. Джона Раскіна в Університеті Ланкастера, автор численних публікацій про Раскіна й Пруста, прерафаелітів та Belle Époque.

—    Пані Ґембл, свою наукову кар’єру Ви присвятили переважно французькій літературі. Чому Франція? Це щось сімейне?
—    Дуже добре пригадую визначальну мить, що змінила моє життя. Було мені років десь 11, я навчалася в ліцеї. На першому уроці французької я з подивом дізналася, що в цій мові слова бувають чоловічого й жіночого роду. Повернувшись додому, я із захватом розповідала про це батькам. Французька мова стала моїм улюбленим предметом. Коли настав час складати бакалаврські іспити, довелося читати класиків: Корнеля, Расіна, Віньї, Мюссе. З цього почалося захоплення французькою літературою. Згодом багато працювала у школах і університетах Франції та Бельгії, мешкала деякий час у Брюсселі.

—    Ви досліджуєте творчість Джона Раскіна і Марселя Пруста. Чому саме вони? І хто з них зацікавив Вас раніше?
—    З творчістю Пруста я вперше ознайомилася в університеті. Для поглибленого вивчення літературної мови студенти мали вибрати одного з двох авторів – П’єра Корнеля або Марселя Пруста. Спочатку я хотіла обрати Корнеля. Це було б простіше: курс вівся англійською, викладач був із Британії. Проте, занурившись у Корнеля, я мало не померла з нудьги, тож швиденько помінялася на Пруста. Отакий досить практичний вибір юної студентки. Як співає Піаф, «ні про що не шкодую»… Мені важко читати інших письменників. Щоразу я порівнюю їх з Прустом. Дуже рідко можу сказати: «Так, це написано на рівні Пруста!»

Уся моя наукова робота відтоді зосереджена на творчості автора «У пошуках втраченого часу». Зокрема, я вивчала рукописи Пруста. І якось я з подивом зауважила, що Пруст переклав два твори Раскіна. І це стало поштовхом до зацікавлення постаттю цього автора. Пруст називав Раскіна своїм учителем.

—    Отже, в усьому винен Пруст…
—    Саме так! Пруст і Раскін – настільки великі письменники, що можна покласти все життя, але так і не пізнати їх до кінця… Майже повне зібрання творів Раскіна – це 39 томів! Листування, рукописи Пруста – це також величезний обсяг. Не кажучи вже про багатошаровий текст «У пошуках втраченого часу».

—    Проте це були дві досить різні особистості, якщо не сказати – протилежні! Дуже релігійний і поміркований Раскін на противагу аж надто ліберальному і схильному до крайнощів Прусту…
—    Об’єднує їх насамперед те, що обоє писали про тогочасний живопис, архітектуру й загальні естетичні питання. Пруст був вражений етапний архітектурним есе Раскіна – «Ам’єнською Біблією» – і переклав його французькою мовою. І Пруст, і Раскін захоплювалися творчістю Карпаччо. Пруст багато писав про імпресіоністів. Раскін не дожив до розквіту цього мистецького напрямку; проте він писав про прерафаелітів – основну мистецьку течію свого часу.

Пруст – син Belle Époque, Прекрасної Доби межі ХІХ-ХХ ст. Проте він (як і Раскін) ніколи не писав розважальної літератури; у своїх творах він безжально критикує своє соціальне оточення, знущається над Прекрасною Добою. Раскін був моралізатором, нещадним критиком. Зупиняючись перед картиною Карпаччо, він не просто захоплюється її красою, а пояснює, чому це красиво, чому намальовано саме так, а не інакше. Він виховувався в дуже побожній протестантській родині. Щоранку й щовечора юний Раскін разом із матінкою читали Біблію. Саме так – писав згодом письменник – він вивчив англійську мову. Твори Раскіна пересипані прикладами й алюзіями з Біблії.

—    Невже й Пруст був таким побожним?!
—    Завдяки Раскіну в творах Пруста також чимало біблійних мотивів. Коли Пруст перекладав твори Раскіна, цілі уривки «кочували» до його листів. Скажімо, такий приклад. Улюбленим висловом Раскіна було «Work!» — «Працюйте!». Це запозичення з Євангелія від Івана. І, в листі до одного приятеля, Пруст також пише: «Працюйте, поки маєте світло перед очима!»

—    Переклад роману Марселя Пруста «У пошуках втраченого часу», здійснений Анатолем Перепадею, вважається однією з вершин українського художнього перекладу. Скільки існує перекладів цього роману англійською мовою і хто їх здійснив?
—    О, для мене велика – і дуже приємна – новина, що в Україні перекладений Пруст! Першим у Британії, хто взявся перекладати Пруста, був Чарльз Кеннетт Скотт Монкріфф. Працював майже 10 років – у 1921—1930 рр. Проте він помер, не встигнувши перекласти останній том роману. Пізніше – у 1970-х – за переклад узявся відомий журналіст Теренс Кілмартін. Його спіткала та сама доля – він помер, не завершивши перекладу. До того ж, помер він на тій самій книжці, що й Монкріфф – на «Віднайденому часі»! Його роботу часто називають «переглядом» перекладу Монкріффа.

Кілька років тому вийшов новий переклад. Видавництво Penguin, взявши до уваги небезпечний досвід попередніх перекладачів, прийняло досить оригінальне рішення: кожен том роману перекладав інший перекладач. Уперше «В пошуках…» було перекладено повністю.

—    «Віднайдений час» українською мовою вийшов 2002 року, а його перекладач, Анатоль Перепадя, загинув у 2008-му…
—    Пруста перекладати дуже небезпечно…

Нині я часто переслуховую – в аудіо-записі – перший переклад, здійснений Скоттом Монкріффом.

—    Пруст називав Раскіна своїм учителем. Проте ніколи не був знайомий із ним особисто. Як він відкрив для себе цю постать?
—    У жовтні 1899 року Пруст пішов до Національної бібліотеки, де випадково натрапив на уривок із Раскіна, перекладений французькою одним бельгійцем – критиком живопису середини ХІХ ст. Олів’є Дестре. Ішлося про уривок із першого есе Раскіна «Сім світочів архітектури», проілюстрованого самим автором. Це був трактат про французьку й італійську архітектуру. Пруст прочитав розділ шостий – «Світоч пам’яті». І був приголомшений поетичною мовою Раскіна. Саме в цьому розділі можна побачити білий травневий квіт, що згодом часто з’являтиметься в Прустових текстах, зокрема на початку першого тому «В пошуках…», у Комбре. Білий глід позначає цноту, невинність. Та й сама назва розділу – «Світоч пам’яті» – вказує на тему роману Пруста, пам’ять.

—    Пруст читав Раскіна в оригіналі?
—    Звичайно, в оригіналі, адже тоді було дуже небагато творів Раскіна, перекладених французькою. Переважно уривки в журналах. Треба сказати, що Пруст у ліцеї вивчав не англійську, а німецьку мову, але він добре знав і класичні мови – тоді кожен представник вищого світу був зобов’язаний знати латину і орієнтуватись у давньогрецькій мові. Проте мати Пруста – дуже освічена жінка – прекрасно володіла англійською мовою. Саме за її допомогою він перекладав твори Раскіна.

—    Синтіє, українською мовою не перекладено жодного абзацу з творів Джона Раскіна. Це – сумна констатація. Для видавців, перекладачів і читачів – наведіть аргументи: навіщо перекладати, видавати і читати Раскіна?
—    Твори Раскіна – це свого роду філософська й естетична енциклопедія. Ви цікавитеся релігією? Раскін має безліч релігійних трактатів. Мистецтвом? Ще більше есе і статей. Екологією, технікою, футурологією… Дуже цікаве й те, що Раскін буквально зітканий із протиріч. Він не просто критикує – він висуває аргументи «за» і «проти». Скажімо, щодо тодішніх новинок – телеграфу і залізниці. Значно менше він цікавився політикою. Про королеву Вікторію він майже не згадує.

—    А який з його творів, на Вашу думку, найцікавіший?
—    Гадаю, це його автобіографія, Praeterita (з латини: про минувше). Тут він зібрав свої спогади не за хронологією, а за важливістю. На відміну від більшості творів Раскіна, Praeterita написана дуже просто, її легко читати, трапляються дуже вишукані, поетичні уривки. Наприклад, в одному місці він пише, як одного разу лежав у лісі Фонтенбло, аж раптом помітив листок, що падав із дерева. Це вразило юного Раскіна, він почав малювати листок – і через малюнок одного-єдиного листка зміг осягнути ціле: дерево.

Розмовляв Іван Рябчій 

Письменник, перекладач, автор і ведучий радіожурналу «Книжковий спалах» на Першому каналі українського радіо