Ринкові – ринкове, базару – базарне

Лесь Белей. Фото з сайту varosh.com.ua
Лесь Белей. Фото з сайту varosh.com.ua

Розмови про непотрібність авторського права в Україні звучать настільки абстрактно, як і розмови про заборону на нашій території пінгвінів або цунамі. Про авторське право можна говорити тільки у контексті ринку. А що це таке: книжковий ринок? Це структурований, економічний організм товарно-грошових відносин, що керується принципом «попит-пропозиція», саморегулюється і має загальні правила, порушення яких карається.

А що таке базар? Це дрібні фермери, перекупки і фарцовщики, що приваблюють клієнта криком, торгують несвіжим товаром, підробками, обважують клієнта і живуть сьогоднішнім днем.

Що відрізняє ринок від базару? Чіткі правила, які борються з фарцою, кустарною продукцією і контрафактом. У випадку книжок це – авторське право, що не тільки вимагає гроші (як думає загал), але і контролює якість перекладу (продаючи права видавцям із репутацією, вимагаючи присилати тексти на авторизацію), тиражі, дизайн та багато іншого (залежно від умов контрактів).

Тепер поставлю риторичне питання: що більше нагадує українська книжкова індустрія, у якій нерідко трапляються історії про ґрантові видання десяти примірників, коли за умовами гранту тираж мав обчислюватися кількома тисячами. Замість перекладу з так званих рідкісних мов, окремі видавництва задовольняються тлумаченням російсько-, або польськомовних перекладів. Я вже мовчу про розміри гонорарів та крадіжки дизайну.

Історія з піратськими перекладами Джима Моррісона авторства Сашка Фразе-Фразенка не є унікальною.

Ходять плітки, які мені чомусь зовсім не здаються плітками, що через піратські переклади Мілана Кундери та Ґабріеля-Ґарсії Маркеса, ці автори взагалі відмовилися продавати права на переклад українською, а Мілорадові Павичеві у свій час агент не рекомендував їхати до нас з презентацією.

Як подивляться учасники ринку на перекупку, що прибігла з базару? Правильно, поглянуть і відвернуться. У такій ситуації бували усі, хто намагався домовитися із західними контрагентами, які, довідавшись про українську «прописку» видавництва, ввічливо не відповідали на жодні мейли.

Андрій Дрозда, який чомусь думає, що авторським правом займаються копірайтери, вважає, що воно, авторське право, не доцільне.

З цим я погодитися категорично не можу. З таким самим успіхом можна відмовитися від захисту прав споживачів загалом. Уявімо, ви купляєте шинку прощуто, а в упаковці (на якій написано «Прощуто») сало здохлої собаки. Ви купляєте пиво «Гуґарден», а в пляшці вам попадаються чиїсь аналізи. Така ситуація цілком можливо за відсутності правових регуляцій. Яка різниця, чи ви купляєте їжу чи книжки. І те, і те – продукт. І те, й інше треба контролювати, якщо ви не хочете отруїтися, або зіпсувати собі вечір читання.

Андрій Дрозда нарікає на пожиттєві умови контрактів. Якщо ви автор і вам не подобаються кабальні умови контракту, вас ніхто не заставляє його підписувати. Знайдіть іншого видавця і передайте йому права на 5 років або на один. В умовах ринку це цілком можливо, в умовах безправного базару залишається тільки затиснути в кишені дулю і назвати усіх перекупників негідниками.

Окрім цього усього, у світовому книговиданні зараз відбувається цифрова революція. Дедалі популярнішим стає електронний селф-паблішінґ, який з кожним роком відчибушує серйозний шмат світового книжкового ринку. Авторське право зазнає відповідних змін.

Як і кожна правова система, авторське право не є досконалим, нерідко його пристосовують до своїх потреб найсильніші, але у його полі значно легше захистити свої права, ніж у сфері «авторського ліва», яке панує в Україні.

Принцим no business, just personal, яким нерідко користуються в українському книговиданні, – романтичний. Але Френсіс Дрейк помер у 1596 році, а пірати актуальні сьогодні тільки в Сомалі.