Поезія не зникне в провінції

436126905_640До всього, що пише Василь Махно, ставлюся особливо тепло й приязно. Нещодавно в статті «На риштуваннях культури» Олег Соловей назвав його «безперечним лідером новітньої української літератури на еміґрації. Саме його багнеться кваліфікувати як фахового письменника, що працює на культуру не вряди-годи, а постійно та з усвідомленням власної письменницької відповідальности перед читачем і літературою в розумінні заледве не історичному. Йому, як нікому іншому, вдається засобами літератури виражати дух місця і часу». Сам Василь Махно називає себе урбаністом, до того ж, цілком виправдано — свідченням цього є книга «38 віршів про нью-йорк і дещо інше». Проте сьогодні говоритиму про його найновішу поетичну книгу — також урбаністичну — про рок-н-рольний Нью-Йорк та джазовий Тернопіль.

Свої відчуття до Нью-Йорка й Тернополя Василь Махно гарно висловив у нашому спільному інтерв’ю «А дим Вітчизни? А пуповина?» на шпальтах «Української літературної газети»:
—    Пане Василю, якось на Форумі видавців Ви сказали, що для Вас не існує поняття тут/там, і що Ви не відмежовуєте Тернопіль від Нью-Йорка та скрізь маєте свій дім. Тож чи вважаєте себе космополітом і як це може засвідчити Ваша творчість?
—    Ваше питання пригадало мені роман американського письменника Томаса Вулфа з промовистою назвою «Поглянь на свій дім, ангеле». Взагалі питання дому для мене важливе, колись у давньому своєму вірші «Диптих про поезію» я написав «важливо йти додому – увійти в дім – мати дім // звикнути до предметів до запахів до себе». Інколи я думаю, що дім – це мова, інколи, що дім – це поезія. Звичайно, що географія, чи окреслене місце також важливе, тому згадані Вами міста Тернопіль і Нью-Йорк – це міста з особливим статусом у моєму житті та біографії. Це «страшне» слово космополітизм, яким побивали у 60-их усіх, хто хотів зазирнути за лаштунки іншої культури, слухаючи джаз, читаючи іноземних авторів, чи мріяв про джинси, – якось перетворилося у радянській та пострадянській суспільній свідомості на негативний термін. Можливо, в якихось виявах космополітизм, відкидаючи національне, й справді, приймав викривлені форми, але в іншому випадку відчуття світової культури таке ж потрібне і необхідне. Важливо тримати баланс».

У інтерв’ю із Юрієм Завадським, що міститься в книзі, Василь Махно зізнається, що Нью-Йорк змінив його мовну концепцію і відкрив нові можливості для експериментування: «Нью-Йорк продиктував мені на вухо моє призначення, він наче відділив мої колишні тернопільські слова та уявлення, показавши нові простори і нові можливості мови – тобто місце її призначення, місце, в якому мова переходить, як у хімічній реакції, у нові сполуки». Власне на особливостях «нових сполук» у мовному експерименті Василя Махна мені хочеться зупинитися детальніше.

Тексти В.Махна вирізняються особливим оксюморонним поєднанням. Його урбанізм сягає свого апогею «в місті в якому зливаються джаз і помиї», в Тернополі. Несподівані нанизування цінностей: «свідки Єгови – місцева «Просвіта» – єресі». Карнавальні порівняння, що базуються на поєднання високого й низького: «суміш розлук – що приводить до блядства –/ легкого флірту – як вермуту смак й ялівцю…». Використовує оригінальну метонімію на позначення тернопільського угруповання: «я що стою на площі – чекаю на «Західний вітер»/ той що сюди ще прийде – як пам’ятник в бронзу завитий –/ всіх чотирьох поставлять не за абеткою й зростом…». Всіх чотирьох – має на увазі себе, Бориса Щавурського, Гордія Безкоровайного і Віталія Гайду.

Скепсис стає певною формою гри в мовному експерименті Василя Махна: «епоха пост-бунтарства – пост-стихій/ мистецтво впаде діл –/ знеціняться стихи/ поети й малярі доп’ють отруту часу». Метафорика тексту також є своєрідним прийомом: «в чорнильницю душі що світить вітражем». Є також і прозова поезія «При-блудний син», що нагадує кадри кіно:

якщо читають євангельську притчу про блудного сина в сільській церковці
то мусить хтось відчувати найпекучіші слова
і стояти на дворі з непокритою головою
на яку сиплеться сніг

Таких текстів у Василя Махна є кілька: «На каві у «Starbucks»», «Єгуда Аміхай», «Нью-йоркська листівка Богданові Задурі». Тому можна сказати, що кінематографізм також присутній у творчості В.Махна.

Проте питомо властивим для поетичної техніки Василя Махна є вправне жонглювання словами і творення мовних ігор-каламбурів:
те й кажу що зміна і заміна
слів в слова – трикутника на куб
риби в сіть – і мабуть україна
з тіла свого струшує пір’їни
ці листи для мене і піску

Усілякі штучки: «ці терміти – терміни запізнілі» називає «словесним онанізмом». Паронімічна атракція, така внутрішня перегра паронімами, наскрізь пронизує тексти збірки: «три відсидки за ним – кілька зон – кілька зим/ ухиливсь від кастета – та не від коси…». Подекуди таке нагромадження паронімів створює алітераційний ефект: «сука – скурилась – каже – чекатиме син –/ тільки персні синіли на пальцях – як синь –/ однокласник роман».

Поет вдається також і до навмисного членування речення на окремо увиразнені й виокремлені графічно слова: «він шорсткий – наче камінь – сипкий – як пісок – сухий – як комиш». Так В.Махно творить асоціативний ряд, зумисне не подає кожне слово з нового рядка, а визначає його окремішність графічно. А також практикує поєднання несподіваних асоціацій: «сніг – це розірвана неба пошивка/ й запах не стравленого бензину», або ж «і потеребить сиву щоку/ й посмішку – наче щербет і лукум –/…». Метафорика його текстів глибокого інтелектуальна, а подекуди навіть змушує задуматися й уявити образно чи таке буває: «я хотів би щоб вірш мій заклеїв/ між словами повітря».
Образність Василя Махна несподівана й вибухова:
я зарив – наче лис – під Тернополем
серце
голоду

По-хуліганськи звучать рядки із вірша «Ґертруда Стайн»: « – країна в стані і Ґертруда в стайні – ». Оригінальними є алюзії на народні колядки: «окрім трьох празників – в гості ніхто не прийшов – забудь». А також зіставлення бінарної опозиції тут/там родинного села Базар та Нью-Йорка: «поміж снігами і поміж Нью-Йорком/ поміж Джуринкою і ковблями».

Його «тканина вірша виткана з подиху слів», незважаючи на те, що «мораль упала до рівня нуля – про се свідчить не тільки преса/ але й ціни на нерухомість і вірші місцевої поетеси». Все це супроводжує «згірклий досвід плодів і скисле молоко днів». Кожен його тест, прожитий і пережитий, створює особливий колорит двох таких різних, але в книзі таких схожих міст. Мова Василя Махна несподівана, експериментальна, конкретна. Тому його тести можуть ламати будь-які встановлені канони.