Анна-Лєна Лаурен: Для мене Україна – це європейська країна

89653070__1396638_400_225

Фінська журналістка й письменниця Анна-Лєна Лаурен вважає, що те, що євромайдан у Львові відбувається без політиків та політичної символіки, свідчить про силу громадянського суспільства в Україні. Про це вона сказала, презентуючи 25 листопада у львівській книгарні «Є» український переклад книжки  «Невідома ціна свободи. Демократичні революції у Грузії, Україні, Киргизії».

«Це багато говорить про силу громадянського суспільства в Україні. Вранці я була дуже вражена, коли на площі розмовляла з людьми, тим, що там так багато молоді. Стільки людей були раді й веселі, незважаючи на той факт, що в п’ятницю угода про асоціацію може бути не підписана, хоча напевно ми ще нічого не знаємо, і все може трапитися. Я відчувала, що ентузіазм витав у повітрі. І люди могли вільно висловлюватися. Наталя (Іваничук – ред.) мені нині сказала, що кордон із Польщею – всього за 70 км звідси. І географічна близькість Львова до ЄС робить цей регіон дуже особливим. Тому коли я перебуваю тут, мені дуже легко вірити у зміни, які може принести революція», – вважає Анна-Лєна Лаурен. Однак, на її думку, для того, щоб змінити країну, політики потрібні. «У Фінляндії, навіть якщо ви не любите політика, і якщо він – ваш найгірший ворог, ви можете сісти з ним за один стіл. Навіть якщо він діє неправильно, все одно в нас є відчуття, що він старається в інтересах країни. В нас є, звісно, проблема, бо кількість людей, які голосують, зменшується. І люди стають цинічніші, але загальний рівень довіри досить таки високий. Я думаю, що тут ключовим словом є довіра. Ви повинні довіряти іншим. І політики повинні довіряти іншим політикам. Але тут, очевидно, йдеться про подолання вашого ворога. Звісно, це процес довгий, але довіра мусить з’явитися у вашому суспільстві», – вважає фінська репортерка.

Упорядник серії «Приватна колекція», в якій в ЛА «Піраміда» виходить вже третя книжка Анни-Лєни Лаурен, Василь Ґабор розповів, що книжка «Невідома ціна свободи. Демократичні революції у Грузії, Україні, Киргизії» вийшла одночасно фінською, шведською та українською мовою. Її особливість полягає в тому, що українською книга перекладалася з рукопису і друкувалася одночасно в Україні й Фінляндії. До речі, під час презентації в Москві, де Анна-Лєна працює фінською кореспонденткою, вона представила всі ці три книги. Сама письменниця розповіла: «Ще задовго перед її презентацією у Москві я мала у Фейсбуку цікаву дискусію,  під час якої у мене цікавилися, чому я не презентую її російською мовою, на що я відповіла, що наразі не знайшла в Росії видавця. Тому росіянам пощастило, що вони читатимуть книгу українською мовою. І моєму перекладачеві Наталі Іваничук ця фраза дуже сподобалася. В той час вона ще працювала над перекладом цієї книги, і це їй дуже додало натхнення».

9867_l

«Це втретє я перебуваю на презентації  у Львові в книгарні «Є», презентуючи мою третю книжку. Львів – це одне з моїх улюблених міст світу. Хоча моя робота полягає в тому, щоб спостерігати збоку за тим, що відбувається в країні, аналізувати все, але я багато зустрічаюся з людьми, які мені розповідають про все, що відбувається в Україні. Коли я приїхала до Львова і побачила цей євромайдан, я подумала – так, це Львів, це те, що я впізнаю», – розповіла Анна-Лєна Лаурен.

Василь Габор додав, що саме Наталі Іваничук належала ідея перекладу двох попередніх книжок Анни-Лєни Лаурен «У них щось негаразд з головою, у тих росіян», та в «Горах усі рівні», і саме Наталя Іваничук запропонувала перекласти і видати третю книжку репортажів водночас із фінською та шведською.

Перекладач Наталя Іваничук каже, що перекладати з рукопису – дуже цікавий досвід: «Є свої переваги в тому, щоб працювати паралельно, бо коли книжка вже  вийшла – і перекладаєш з неї, то правки вже не внесеш. А тут можна було порадитися з Анною-Лєною, виправити деякі неточності».
Наталя Іваничук наголосила, що презентація книжки  про демократичні революції була вже давно запланована у Львові й Києві, і  ніхто навіть не сподівався, наскільки актуальною стане саме ця книжка в ці дні, та що її авторка –  «революціонерка в душі» та  «журналістка-хуліганка» зможе опинитися в епіцентрі подій. «Анна-Лєна все хоче спробувати на дотик і на зуб і скрізь пхає свого носа, не довіряючи документам чи чуткам. Їй треба поспілкуватися з людьми. І напередодні приїзду сюди, буквально в п’ятницю, написала мені: «Як я шкодую, що ще не там! Я ж не встигну!». Але я запевнила її, що встигне, і ось Анна-Лєна потрапляє в епіцентр подій. Крім того, до Києва приїжджає подруга Анни-Лєни, журналістка шведського радіо, щоб також висвітлювати події на Європейському майдані в Києві», – каже Наталя Іваничук.

Ініціатори львівського євромайдану попросили фінську журналістку виступити, тож після презентації фінська журналістка зі сцени висловила підтримку та побажала успіху його учасникам. Вона розмовляла російською, але пообіцяла, що наступного разу говоритиме українською.

7767_l

Анна-Лєна Лаурен розповіла, що, як виявилося, їй надзвичайно важко інтерпретувати події в Україні: «Сьогодні я приїхала до Львова, вийшла на площу, поговорила з людьми, поговорила з Наталею, яка є справжнім інтелектуалом, і зрозуміла, що помилилась, думаючи, що я розбираюся більш-менш у тому, що діється в Україні. У Росії, де я працюю кореспондентом фінської та шведської газет кажуть: «У нас страна непредсказуема». Але це – абсолютно нічого, порівняно з Україною. І хоча я іноземка, можу сказати, що незважаючи на те, що Україна була стільки років у складі Радянського Союзу, вона відмінна від Росії та від інших країн. У ній відсутнє тоталітарне коріння, що проявляється у багатьох сферах. Наприклад, коли я беру інтерв’ю в російського бюрократа, це все робиться через секретаря, потім, коли нарешті ми зустрічаємося, я мушу сидіти в нього в кабінеті наприкінці дуже довгого стола. І це показує дистанцію між нами. Натомість коли я беру інтерв’ю в українського чиновника міської ради з Сімферополя, то я просто домовляюся, приходжу, ми сидимо з ним поруч у кабінеті, і він ще пригощає мене цукерками. Може, для вас це звучить банально, але для мене в цьому криється відмінність у ставленні в Росії та Україні. І незважаючи на цей відступ у підписанні угоди про асоціацію, я собі важко можу уявити Україну поза межами Європейського союзу, тому що для мене Україна – це європейська країна. Тут я почуваюсь як удома».

Анна-Лєна Лаурен також розповіла, що у 90 % випадків, коли Януковича описують у західній пресі, це роблять в негативний спосіб, і, на її думку, це, як правило, виправдано. «Але я завжди хочу показати іншу сторону медалі, і саме тому, пишучи цю книжку, я поїхала в Донецьк і розмовляла з людьми там. І так само розмовляла там із одним західним бізнесменом, який скаржився на посилення корупції при Януковичі. Цікаво, що серед тих людей, з якими я розмовляла на сході України, жоден  із них не є прихильником Януковича. Їхні погляди є досить таки реалістичними. Українська політика повністю будується на особистостях. І навіть якщо ти – шахрай, але ти – «мій свій», то я буду з тобою співпрацювати. І це дуже важливо зрозуміти. Якщо хочеш збагнути, чому саме так усе відбувається в Україні. Прекрасна країна, прекрасні люди – і жахливі політичні лідери, на жаль», – каже фінська репортерка.

У книжці «Невідома ціна свободи. Демократичні революції у Грузії, Україні, Киргизії» Анна-Лєна Лаурен порівнювала реформи в Грузії та Україні й намагалася пояснити, чому вони були значно ефективніші в Грузії: «Україна – більша країна, складніша і більш хаотична. Це, з одного боку, ускладнює проведення реформ. Хоча важко повірити, що це Януковича стосується, але тут політики все таки бояться, що буде новий майдан – і Янукович та його оточення бояться цього майдану. І хоча в мене оптимістичні сподівання, я думаю, що Україною важко керувати одноосібно. В Грузії, де реформи були, можливо, чи не найуспішніші, їхній президент, який був демократом, став автократом, авторитарним лідером. А в Україні неможливо, щоб президент став таким авторитарним, як Саакашвілі в Грузії. Викликом для українського президента є звести місток між різними частинами України  і зробити так, аби вони працювали разом. Оскільки країна така різна і розрізнена, то неможливо, щоб нею міг правити тиран. І це дуже добре для демократії».

Присвячений нашій державі розділ в книжці репортерки називається «Україна – країна з невизначеною ідентичністю».  Авторка  вказує на відмінності між українцями Сходу і Заходу, торкається проблем кримських татар, однак не вважає, що кілька ідентичностей чи кілька мов у країні не є підставою для сепаратазиму: «Є багато прикладів у світі, коли країна має дві або більше ідентичностей. Є Канада з двома офіційними мовами – англійською і французькою. Є Фінляндія з двома офіційними мовами – фінською і шведською. Моя рідна мова – шведська, я пишу шведською. Але почуваюся фінкою, я громадянка Фінляндії і фінська письменниця. І ніхто мене не назве шведською письменницею. Так саме і Туве Янсон – це фінська письменниця, яка писала шведською.  Але я розумію, що багато країн мають різну історію. І цілком зрозуміло, що в такій країні як Україна, є побоювання сепаратизму, враховуючи близькість до Росії і наявність російськомовного населення. Але коли я подорожувала Східною Україною, то жодного разу не зустріла людей, які б сказали: «я росіянин», вони всі називають себе українцями. Звісно, багато хто каже: «Я з Донбасу», бо там чітко виражена регіональна ідентичність. Я думаю, що цілком можливо розплавити всі ці ідентичності в українську ідентичність. І це було, б можливо, легше, якби Україна стала частиною ЄС. Але це довгий і складний процес».

P.S. Наступного дня Анна-Лєна Лаурен презентувала свою книжку киянам, а про події євромайдану вона пише у своєму блозі: його можна прочитати тут.