Бойове хрещення книгарні «Є»

Андрій Кокотюха. Фото з блогу письменника
Андрій Кокотюха. Фото з блогу письменника

11 січня приблизно о 17:10 у центрі Харкова, на вулиці Сумській, двоє молодих людей у масках увірвалися до приміщення книгарні «Є». Знадвору два десятки таких самих молодиків били ногами волонтерів, котрі охороняли вхід. Перший удар в обличчя – ймовірно, влупили кастетом – отримав харків’янин Олег Колотій. Письменників, книголюбів, просто культурних людей прошу запам’ятати ім’я чоловіка, який намагався не дозволити пташенятам гнізда Кернесова вчинити погром. Це його кров окропила підлогу книгарні та перевела протистояння ненормальної влади та нормальних громадян на наступний рівень.

Я не прихильник пафосних слів та красивих гасел. Все сказане – тільки сувора реальність, до якої ми не звикли.

Полягає вона не в тому, що молоді бандити потрощили вітрини харківської книгарні «Є», ходили ногами по книжках та напустити туди сльозогінного газу. Ми могли би зачинити двері, але це навряд чи вберегло би приміщення книжкового магазину від провокацій. Двері можна зламати. Тому те, що ми залишили книгарню відчиненою попри вискоку ймовірність нападу, свідчить: нормальним людям у своїй країні немає від кого ховатися.

У приміщенні «Є» зібралися учасники Форуму Євромайданів із різних областей України або поговорити – іронія долі! – про громадянську освіту. Захід не був підпільним зібранням змовників. У цей самий час заходили відвідувачі з метою купити книгу. Після того, як напад відбувся та газ роз’їдав очі, багато з них за вподобані книги заплатили. Отже, ситуацію всі, хто був усередині, оцінили як нештатну, не більше. Газова атака нікого не налякала.

Означена реальність – у тому, що на три години раніше така сама група молодих дресированих цуценят із розсадника мера Харкова намагалася взяти штурмом приміщення Свято-Дмитрівського храму. Архиєпископ Харківський та Полтавський Ігор, у миру – Ігор Ісіченко, церковний та громадський діяч, науковець і письменник, надав трапезну храму євромайданівцям: інші просто злякалися погроз місцевої влади та відмовили організаторам.

Громити церкву не ризикнули навіть відморозки з «Беркуту» 30 листопада, коли перед побитими євромайданівцями відчинив двері Михайлівський собор у Києві. Коли в Україні востаннє громили книгарні, я взагалі не пам’ятаю. Події довкола «Сяйва» та «Знання» в даний контекст не вписуються, бо в обох випадках метою нападу були рейдерські захоплення. Трощити вітрини книгарні та заливати підлогу кров’ю просто так, із метою залякування – це дійсно щось нове в новітній українській історії.

Наступного дня, 12 січня, ровесники погромників – а може, ті ж самі погромники, лиш без масок – показали фак професору В’ячеславу Брюховецьому. Власне, їм було пофіг, хто цей мудрий сивий чоловік, котрий намагався з ними поговорити. Так само до одного місця було їм, куди ломитися й де лити кров: у церкву чи книгарню. Все, що пов’язане з культурою, викликає в таких агресію. Є категорія двоногих, яким властиво боятися незрозумілого.

Зрештою, факти таких нападів мене, циніка, котрий іншого від фанатів Геннадія Кернеса не чекає, не обурюють, не шокують, не лякають і не бентежать. З колії вибиває інше: ті, хто готовий трощити книгарні або палити книги, як було в Севастополі, – ровесники Незалежності України. Представники першого пострадянського покоління, чиї мами, коли майбутні тітушки ще були дітьми, не мали змоги купити їм навіть дешевої книжечки. Період безкнижжя тривав приблизно від 1995 по 2003 рік. Не забувайте – у часи Кучми бойові загони молодих провокаторів формувалися епізодично й не існували довго. Натомість нині тітушки стали масовим явищем, професією, і їх уже називають бойовими загонами влади, карателями, ескадронами смерті тощо.

Отже, 11 січня в Харкові впродовж одного дня тітушки напали на церкву та книжковий магазин. Думаю, їхні прадіди перетворювали храми в кращому випадку на склади, у гіршому – на сортири. А письменників та інших працівників культури розстрілювали, щиро вірячи: вони – вороги народу.

Аналогія знаходиться швидко – «Ферма тварин» Джорджа Орвела. Там Свині забрали під своє крило цуценят. А потім, коли тварини почали бунтувати проти свинського режиму, випустили на них уже не песиків, а злобних молодих бійцівських собак.

Між іншим, Міністерство культури України не відреагувало на погром книгарні «Є», не кажучи вже про церкву. Хоча, як ми бачимо із погроз УГКЦ, церковні справи Мінкульт нібито дуже переймають. Тому відсутність реакції на події в Харкові автоматично робить це міністерство нелегітимним.

Тепер залишається чекати на реакцію на розгром книгарні насамперед від письменників, видавців, діячів культури, просто читачів. Якщо її не буде найближчим часом, бойове хрещення тим паче не даремне. Ми побачили, чого варте Міністерство культури. Зрозуміємо це саме й про інших.

Фото Андрія Кокотюхи
Фото Андрія Кокотюхи