Сергій Жадан: «Світ скоріше буде довіряти поетам, а не політикам»

1Давня мудрість стверджує: «Коли говорять гармати, музи мовчать». Всеукраїнське турне на підтримку книжки Сергія Жадана «Месопотамія», вочевидь, спростовує цей вислів. Незважаючи на складну ситуацію в країні, відомий український письменник і перекладач все ж вирушив у презентаційний тур. І мав на те свою рацію. Про особливості нового роману, революцію в країні та нові перекладацькі проекти Сергій Жадан розповідає в ексклюзивному інтерв’ю.

– «Месопотамія» написана як роман у новелах – коли герої одного оповідання переходять до іншого, а потім ще й у вірші. Як виникла ідея створити книжку в такій незвичній жанровій формі?
– З’явилася вона ще 12 років тому. Коли я писав книгу «Біг Мак», тоді була така спроба поєднати прозу і поезію. Але не просто механічно скласти вірші й оповідання, а спробувати витворити якесь універсальне текстове полотно, яке би поєднувало в собі як ліричні, абстрактні, приватні моменти, так і речі сюжетні, наративні, пов’язані з якимись побутовими прозаїчними штуками. Тоді це не вдалося, і «Біг Мак» розпався на дві книги – «Біг Мак» та «Історію культури початку століття». Мені дуже подобається, коли в прозі присутні елементи поезії й навпаки. Тому я знову повернувся до цієї теми. Спочатку почали з’являтися якісь вірші, й коли вони писалися, я зрозумів, що їх можна продовжити розширеними коментарями, уточненнями, додатковими історіями. Тому що поезія, так чи інакше, – це концентрація тексту, де дуже багато речей абстрактних, метафоричних, таких, які очевидно можна розповісти значно розлогіше й простіше.

– В уяві багатьох жителів України сучасний Харків – це місто Гепи і Допи. В тебе Харків – наскрізь ліричний, романтичний. Це місто любові. Чому саме на такому аспекті вирішив закцентувати увагу?
– Тому що саме ці речі видаються знаковими, такими, що пояснюють для мене енергетику цього міста, його механіку, внутрішнє наповнення. Тому що Гепа і Допа – це речі, які сьогодні є, а завтра їх не буде. Це так само, як говорити, що Київ був містом Черновецького. Все це сміття, яке наноситься ззовні, дуже легко з’являється, але так само легко зникає. За останні три століття у Харкові було багато різної влади й, очевидно, ще якась буде. Ідентифікувати місто виключно за міським головою чи губернатором мені здається зовсім некоректно стосовно великого міста, яке є складним механізмом, організмом, що поєднує в собі різні етнічні, культурні, історичні, релігійні тенденції, субкультури, групи і т.д. Лише в своєму поєднанні ці деталі створюють безперебійну роботу такого живого організму. А влада – це лише орнаменталістика, за якою можна ідентифікувати місто або не робити цього. Очевидно, що в Харкові зараз дуже ідіотична влада і багато українців асоціюють місто з цими двома персонажами. Мені таке надзвичайно неприємно, бо я знаю і люблю трішки інший Харків. Але так сталося і подібна візія теж має право на існування.

2

– Твій попередній роман «Ворошиловград» присвячений Донбасу, «Месопотамія» – Харкову. Чи є надія, що ми прочитаємо твір, присвячений, наприклад, Чернівцям?
– Та ні, навряд. Найближчим часом не планую писати, але планую видавати у Чернівцях. Я сподіваюсь, що наступна книга, яка вийде восени цього року, побачить світ саме у MERIDIAN CZERNOWITZ. За попереднім задумом там має бути і поезія, й есеїстика, і переклади. Зокрема, Бертольда Брехта. Цей автор надзвичайно важливий для німецької літератури, культури, історії ХХ століття. В нас останнім часом про нього несправедливо забувають. По-перше, через те, що він презентував Східну Німеччину, а це – комуністичний дискурс, який зараз не користується особливою популярністю. По-друге, його в нас знають більше як драматурга. А ось Брехта як поета традиційно якось недооцінюють, забувають, оминають. Мені здається, що це несправедливо. Тому в цій книзі, я сподіваюсь, будуть переклади і Брехта, зокрема.

– У травні 2014 року ти перебуватимеш на стипендії MERIDIAN CZERNOWITZ у Чернівцях і працюватимеш над перекладами для нової книжки «Сто віршів Пауля Целана». Чому обрав саме цього поета?
– Целана я перекладаю вже давно. Особливо цікавить пізній період творчості. Він такий тьмяний, місцями непроглядний, але завжди глибокий і парадоксальний. І з цим надзвичайно цікаво працювати. Така ситуація передбачає якусь множинність трактувань, варіантів переказу і, з одного боку, це ускладнює завдання перекладача, з іншого – будь-який досвід є самодостатнім.

3

– Чернівцями закінчується перша частина всеукраїнського туру на підтримку нової книжки. За цей час ти встиг побувати у Києві, Харкові, Кіровограді, Львові та ін. містах. Як усе пройшло?
– Я завжди задоволений, коли приходять люди, виявляють якийсь інтерес, реагують, ставлять запитання, коли є зворотна реакція. Це, власне, та річ, яка для мене завжди була дуже важливою. У тій ситуації, що зараз склалася в країні, важко говорити про книжковий резонанс. Проте сподіваюся, що ця книга вже знайшла свого читача.

– Знаю, що деякі міста (Тернопіль, Донецьк – авт.) відмовили у презентації «Месопотамії». Що думаєш з цього приводу? Невже революція – не час для мистецтва?
– Я переконаний, що будь-який час є часом для мистецтва. Молитви і поезія завжди мають бути присутні. Тернопіль відмовив через те, що зараз справді дуже напружена ситуація. Я до цього ставлюся цілком нормально, без жодних претензій. Якщо люди вважають, що зараз важливіше займатися якимись політичними і суспільними речами, то я не проти. А в Донецьку – інша ситуація. Організатори, в принципі, аполітичні. Вони навіть і не думали про революційний формат, а хотіли просто зробити такий квартирник, зустріч з автором. Але після розгону донецького Майдану їм почали телефонувати, була якась інформація і вони просто перестрахувались. Це не дуже симпатично, тому що в мене з Донецьком таке стається не вперше. З «Ворошиловградом» було те саме, коли університет відмовив у проведенні презентації.

– За однією з новел «Месопотамії» є ідея створити короткометражний фільм. І це вже не перша екранізація твоїх текстів. Наскільки подібні проекти цікаві широкому загалу?
– Вони викликають увагу хоча б тому, що в нас взагалі велика проблема з національним кінематографом і глядач страшенно потребує вітчизняного кінопродукту. Тому він активно реагує на будь-що, що з’являється в нашому кінопросторі. З ідеєю екранізувати одне з оповідань «Месопотамії» («Ромео» – авт.) до мене звернувся режисер Михайло Лук’яненко, який зробив короткометражку за «Депеш Мод». Цікаво подивитися, як інші люди інтерпретують те, що ти пишеш.

4

– Сьогодні важко уявити письменника, який не представлений у соціальних мережах. Багато авторів, як, наприклад, Юрій Винничук, Андрій Бондар, Олександр Ірванець, Ірена Карпа є активними дописувачами у Facebook. А чи користується Сергій Жадан соціальними мережами?
– У мене є сторінки на Facebook і Вконтакте, але я їх не веду. Цим займаються мої друзі. Але це офіційні сторінки, я їх контролю, зі мною узгоджують те, що там викладається і я регулярно прошу своїх друзів щось там запостити. Я це використовую як інформаційний ресурс. На двох сторінках у мене десь біля 20 тисяч передплатників. Не знаю, багато це чи ні.

– Сергій Жадан завжди був революційним автором. Кому, як не тобі, написати роман про Євромайдан. Чи виникали вже такі думки?
– Останнім часом на всіх презентаціях питають, пропонують, але я відповідаю, що навряд чи буду про це писати якийсь художній роман. Тому що взагалі поки що важко уявити, як би це все було, адже ситуація ще розвивається. А в майбутньому – подивимося. Тут дуже важливо не впасти у публіцистичну суб’єктивність і не надати цьому всьому документальної кон’юнктури.

– Не можу не запитати про твоє ставлення до ролі митця у революції. Чи повинен поет брати активну участь у політичному житті своєї країни? Чи все ж таки він має залишатися осторонь і виконувати свою основну місію – писати вірші?
– Мені здається, що тут нема якогось одного рецепту поведінки. Всі ми різні, у нас різний темперамент, бачення світу, його розуміння. І підганяти поетів під певний шаблон поведінки чи якихось творчих моментів – неправильно. Кожен сам вибирає, як він себе позиціонує в цьому світі, суспільстві, як реагує на події, що відбуваються. Мені здається, що більшість наших митців сьогодні так чи інакше знаходяться на барикадах. Не всі вони кидають коктейлі Молотова, але, можливо, це і не потрібно. Тому що у будь-якій ситуації людина має робити ті речі, які їй даються найбільш ефективно. Більшість поетів набагато краще можуть сьогоднішні речі проартикулювати, відкоментувати, прорефлексувати. А це те, що надзвичайно потрібно. Тому що за нами стежить цілий світ. І він скоріше буде довіряти поетам, а не політикам. Та й для самих українців думка інтелектуалів залишається важливою.

Розмовляла Лілія Шутяк

Усі фото Володимира Гуцула