Напівдорослий напівлихий

Саллі Ґрін. Напівлихий / пер. з англ. Віктор Морозов. — Львів: ВСЛ, 2014
Саллі Ґрін. Напівлихий / пер. з англ. Віктор Морозов. — Львів: ВСЛ, 2014

Світова прем’єра найпершої книжки англійки Саллі Ґрін видалася справді Всесвітньою, адже видано книжку одночасно більш як тридцятьма мовами. У цьому видавці переплюнули навіть славетні «Казки барда Бідла» Ролінґ, які свого часу було презентовано паралельно двадцятьма п’ятьма мовами світу. Приємно відзначити, що серед цих світових мов є й українська – услід за київською «Абабагаламагою» до творення світового контексту долучилося львівське «ВСЛ».

Книжка ще до виходу розрекламована як нова літературна сенсація і віддушина для тих, хто вже втомився всоте перечитувати Ролінґ, Коллінз чи Маєр, стала сенсацією, просто з’явившись на світ. Мало яку книгу обговорюють до виходу, мало яка книга за кілька днів перед стартом продажів чекає на покупця, замкнена в клітках посеред книгарень. Варто привітати видавців із черговим вдалим медійним проектом. Книжка приваблює вже навіть оформленням, адже обкладинка не лише відтворює англійський оригінал, а й дуже цікава на дотик – нагадує коліщатко від мишки. Можна брати з полиці наосліп.

Жанр книги визначено видавцями як фентезі, насправді є тим, що називають «magic realism». Маємо сучасну нам Англію в якій поруч зі звичайними людьми живуть чарівники, які мають свої органи управління, спецслужби – «ловці» та інші атрибути закритого суспільства. Серед відьмаків є «білі» та «чорні». Будь-які подальші аналогії з «Гаррі Поттером» слід вважати випадковими, бо ж у творі Саллі Ґрін поділ на «білих» та «чорних» по-суті мало що означає. Ні, «чорні» – таки справді чорні, у цьому сумніватися не доводиться, принаймні авторка в першій частині трилогії не дає для цього підстав. Просто «білі» презентують жорстоку державну машину з потужним репресивним апаратом та, назвемо це за звичкою, манією «чистокровності». Головний герой Натан має «білу» матір і «чорного» батька, відтак стає об’єктом пильної уваги «влади», опиняється у концтаборі, зазнає тортур, намагається втекти звідти, втікає… Згодом читач дізнається, що «чорно-біле» походження – не єдина на те підстава і міфологія, закладена у книжці, буде тільки розкриватися, щоб вийти наяв, підозрюю, аж у третій частині.

Отже, маємо досить стандартний, але виграшний набір сучасної книжки-трилера із закрученим сюжетом, чудовими перспективами на екранізацію і таємницею, яка спонукатиме чекати на продовження, будувати свої версії та писати «фан-фікшн». Розібравшись із цим, нарешті можемо поговорити про те, чим же ця книжка цікава.

Стиль оповіді «від першої особи» та ще й у реальному часі спонукає читача не просто асоціювати себе з оповідачем (Натаном), а й почуватися учасником подій та максимально відчувати їхню атмосферу. Такий нетиповий для масової літератури прийом спрацьовує, надто там, де описано перебування Натана в полоні, однак і обмежує можливості авторки. Зокрема і через це всі інші герої, окрім Натана, виглядають фрагментарними, жодного з них не прописано як слід, навіть кохану Натанову дівчину. Здається, авторка зосередилася на описі переживань і еволюції головного героя, а іншими своїми персонажами просто жертвує. Але не забуваймо – будуть ще дві частини, де, можливо, закладені в першій книжці сюжетні лінії знайдуть продовження.

Цікавою є інтертекстуальність книжки – кілька разів у ній згадано про «Один день із життя Івана Денисовича» Солженіцина. Тортури, яких зазнавав Натан у полоні, без алюзій із книгою російського дисидента виглядали б не так достовірно, це факт. Від себе додам, що якби Саллі Ґрін читала «Сад Гетсиманський» Багряного, то книжці це пішло б лише на користь. Водночас, притягуючи за вуха Солженіцина, авторка ще раз прозоро натякає на антигуманність, жорстокість та злочинність світу, який вибудували «білі» маги. Очевидно, для подальшого розвитку сюжету це розуміння вкрай важливе.

Особистість Натана та її розвиток – головний об’єкт, на якому зосередилася Саллі Ґрін. У своїх інтерв’ю вона кілька разів наголошувала, що бажала показати, чому ми виростаємо такими, а не інакшими. І ця теза підводить нас до іншого прецікавого аспекту книжки – її підлітковості. Почну здалеку – ні для кого, здається, не таємниця, що секрет успіху того ж Гаррі Поттера не у вигадливих чарах і заклинаннях, а у тому, що Ролінґ вдалося написати цікавий, сучасний і трохи бунтарський роман про школу. Так і перша книжка трилогії Саллі Ґрін приваблює не стільки однією з багатьох міфологемою чаклунського світу, скільки описом зростання проблемної дитини, зайвого і непотрібного підлітка.

Відкинемо магію і глянемо зблизька. Натан у родині – незапланована дитина. Він зростає з братом і сестрами від іншого батька, зазнає кпинів та знущань від старшої сестри, яка звинувачує його в смерті матері. На перших сторінках роману досить промовисто описано жорстоке цькування Натана у школі. Він не просто «біла ворона» серед інших дітей. Через своє походження (а воно ж може бути не лише чаклунським, а й соціальним, расовим, тощо – правда?) він стає об’єктом нападок однолітків. І від учителів годі чекати допомоги через відсутність здібностей до науки. Юнацьке кохання Натана нещасливе – хоч він і здобув взаємність від дівчини, та їхні стосунки виявляються для нього небезпечними через те ж таки походження. Спроба хлопчака опиратися цькуванню призводить до виключення зі школи й проблем із поліцією. Підліток потрапляє на виправні роботи разом із рецидивістами. Неодноразово втікає з дому, мандрує залізницею, врешті – його бабусю-опікунку позбавляють опікунських прав, а хлопця передають у, скажімо так, «дитбудинок закритого типу», де він зазнає фізичних тортур та моральних принижень… Кого після цього здивує, що Натан, вирвавшись на волю, врешті опиняється в досить сумнівній компанії та стає особисто зобов’язаним маститому кримінальнику? Увесь цей час хлопець думає про свого батька, якого вважають видатним кримінальним авторитетом, та ще й холодним убивцею. Він вирішує, що світ не розуміє його, і тому переслідує. Правда ж, чари для такого сюжету досить необов’язкові? Тож, на мою думку, «Напівлихий» – це насамперед саме підліткова повість, замаскована з метою збуту під фентезійний роман.

Вибір перекладача роману ще раз показав, що маємо справу з книгою-зіркою – за роботу взявся перекладач-зірка Віктор Морозов. Варто сказати, що книжку написано вкрай простою мовою, так справді міг би розповідати не дуже кмітливий підліток. Короткі речення, уривчасте письмо, багато дрібних розділів. Ніхто й не сумнівався, що перекладач це передасть бездоганно. До того ж, Морозов достатньо вміло та органічно розпорядився сленгом, який подекуди вживають герої. Ім’я коханої Натана – Анналіза – яке спершу мене розсмішило, таки справді англійською звучало «Annalise», тож усі претензії до авторки. А ось робота коректора засмутила – текст рясніє багатьма хибодруками та жертвами програми автовиправлення. Це особливо прикро, оскільки досі книжки «ВСЛ» у цьому завжди були на висоті.

Отже, книжка, написана насамперед для тинейджерів, при уважному розгляді виявляється досить цікавою жанровою компіляцією, що суттєво розширює її цільову аудиторію і дозволяє сподіватися на успіх. І – змушує чекати на продовження.

Володимир Чернишенко

Перекладач з англійської мови книжок Р. Кіплінґа, Дж. Вілсон, С. Кулідж та ін. Кандидат біологічних наук. Незалежний критик.