Девід Ейрз: «Читачі повинні відчувати, що до них звертаються»

DSC_0137З професором Кентського університету (Велика Британія) Девідом Ейрзом (David Ayers) я познайомилася минулого року на літературознавчій конференції в Грузії. Девід Ейрз активно публікує свої дослідження, займається організацією конференцій, керує науковими роботами магістрів та аспірантів – одне слово, приклад успішного професора літератури.

Головна сфера його наукових інтересів – період літературного модернізму, а також теорія літератури. Професор Ейрз автор праць: «Віндем Льюїс та західна людина» (Wyndham Lewis and Western Man, Macmillan, 1992); «Англійська література 1920-х років» (English Literature of the 1920s, Edinburgh University Press, 1999); «Вступ до модернізму» (Modernism: A Short Introduction, Blackwell, 2004); «Теорія літератури: Перевступ» (Literary Theory: A Reintroduction, Blackwell, 2008); працює над книжкою «Модернізм, інтернаціоналізм і Російська Революція» (Modernism, Internationalism, and the Russian Revolution, Edinburgh University Press). Зараз він очолює Центр модерної поезії при Кентському університеті, а також є головою «Європейської мережі авангардних та модерністських досліджень» (European Network for Avant-Garde and Modernist Studies, EAM).

Про перепис теорії літератури, тиранію нових технологій, проект модернізму, ідеальні взаємини між аспірантом та науковим керівником, професійні організації читайте в інтерв’ю з Девідом Ейрзом, підготовленим спеціально для «ЛітАкценту».

Тиранія нових технологій

– Одна з ваших книжок називається «Теорія літератури: Перевступ» (Literary Theory: A Reintroduction). Чому теорія літератури має бути переглянута? Що відрізняє класичну теорію літератури від тієї, яку пропонуєте Ви?
– Саме так називаючи свою працю, я апелював до книжки Террі Іглтон «Вступ до теорії літератури» (Literary Theory: An Introduction), написаної в 1983 році. Вона має високий рівень адаптації теорії для читача. Праця такою вміщує розділ про деконструкцію, в ній представлені ідеї Жака Дерріди, один із перших перекладів. Коли ви читаєте тексти з антологій, навіть із гарним вступом, втрачається наратив. Я вважаю, що зараз теорія літератури повинна бути представлена по-іншому. Насамперед я намагався уникнути ідеї про те, що літературна теорія є методологією. І я вважаю, що про літературну теорію потрібно говорити як про певну історію.

Я жалкую, що не звернув більше уваги на період 1920-х, оскільки це важливий етап. Досі літературна теорія була переважно прискриптивною, тобто вона пояснювала, як створити твір; після 1920-го – теорія стала дескриптивною.

9780748647330– Тобто Ви прагнете представити теорію літератури не як певну методологію, а як своєрідну історію ідей, які мали свій початок та розвиток у конкретному часі та просторі?
– Думаю, що так.  Я також зацікавлений у тому, щоб розказати про історико-культурну та соціальну складову, в якій виникає та функціонує певна теорія. Це такий трішки шкільний підхід… Але теорія виникає в певних умовах, і потрібно про це пам’ятати.

– Як, на Вашу думку, нові технології впливають на сприйняття та інтерпретацію тексту? Чи полегшують вони роботу дослідника?
– За великим рахунком, нічого не змінилося: як і раніше, ми маємо справу з текстом. Великої мірою це старий спосіб – ми читаємо і так продовжуємо традицію, текстуальність залишається незмінною. Загалом мені здається, що світ менш новий, аніж здається на перший погляд. Але я часто запитую себе: чи справді інтерфейс буде текстуальним у майбутньому?..

Який сенс того, що все стало доступним? Вам не буде прощено, що ви не знаєте того чи іншого або не можете знати, тому що воно доступне. Це своєрідна тиранія, тому що ви не можете мати прощення.

У «Мистецькому творі у добу своєї технічної відтворюваності» Вальтер Беньямін пропонує починати відлік модерності від початків репродукції мистецтва, тобто це спроба періодизації на основі технологій. Але ж, з іншого боку, відтворюваність була чи не завжди: якщо митець знає, як щось робиться, то він може зробити те саме кілька разів. Можна також механічно написати той самий текст кілька разів. Тобто великою мірою репродукція існує від початку, коли текст можна записати.

Мені здається, що нині існує надмірний захват із приводу нових технологій. Звісно, головна перевага – це швидкість. В науці я б використовував Інтернет для базових речей. Для дослідника Інтернет може бути корисним, наприклад, коли потрібно знайти щось у бібліотечному каталозі.

Я остерігаюся надзахоплення навколо нових технологій, що може звучати несподівано. Мені здається, що роль нових технологій часто переоцінюють.

Із секретів доброї дисертації

9780748620258_p0_v2_s260x420

– Розкажіть, будь ласка, про «Європейську мережу авангардних та модерністських досліджень» (European Network for Avant-Garde and Modernism Studies, EAM), яку Ви зараз очолюєте.
– Ця організація об’єднує науковців, які займаються питаннями європейського модернізму та авангарду. Головна мета – створення діалогу, в якому для нас важливими є голоси із Заходу й зі Сходу. На відміну від багатьох подібних інституцій, ми позиціонуємо себе як міждисциплінарна організація. Основні напрями нашої діяльності – це література та мистецтво, але члени EAM  також займають архітектурою, кіномистецтвом, драматургією, працюють на радію й телебаченні тощо. Ми організовуємо конференції: наша перша відбулася в Гентському університеті (Бельгія) у 2008 році, друга – в Університеті імені Адама Міцкевича в Познані (Польща) в 2010 р., третя – в Кентському університеті (Велика Британія) в 2012 р.  Наступна відбудеться в 2014 році. За результатами кожної конференції ми публікуємо книжку у видавництві De Gruyter (Walter de Gruyter GmbH, Берлін). Це не означає, що публікуються статті лише тих дослідники, які брали участь у конференції, а й просто тих, хто надсилав нам свої есеї, якщо ці роботи, звісно, збагачують запропоноване до розгляду дослідницьке поле.

– Хто може стати членом цієї організації?
– У цьому питанні ми схожі на інші професійні організації – членство в є платним. Учасників наших конференцій ми просимо сплачувати членський внесок, як правило, вони стають членами EAM. Після оплати ви зможете мати свою сторінку на нашому веб-сайті, а також примірник книжки. Але не обов’язково бути членом, щоб отримувати розсилку та інформацію про організацію на сайті. Ми маємо також сторінку в мережі Facebook: https://www.facebook.com/pages/European-Network-for-Avant-Garde-and-Modernist-Studies-EAM/175525899152114. Ми запрошуємо всіх зацікавлених приєднуватися: там ви знайдете інформацію про наші конференції. Ми прагнемо створити мережу, створити умови для людей, щоб вони висвітлювали особливості національних «модернізмів».

– Ви давно працюєте в Кентському університеті та були керівником багатьох дисертацій. На вашу думку, чи існує секрет хорошої дисертації?
– По-перше, це вибір хорошої теми, яку нелегко визначити. Хтось із старших колег повинен допомогти молодому науковцеві обрати тему, і якщо йому справді цікава ця тема, варто над нею працювати. Думаю, при виборі теми потрібно орієнтуватися на програми після аспірантури (postdoctoral research) або якщо є якась тема, про яку людям потрібно розказати і ви хочете це зробити, тому що це важливо.

– Як правило, на магістерських програмах студентам нелегко визначитися з вибором теми: безліч понять, імен, термінів, можливих напрямків… Яка роль наукового керівника в цьому процесі?
– Визначення гарної теми дослідження потребує немалих витрат часу. Часто буває так, що люди визначають тему свого аспірантського дослідження (PhD research) через кілька років після закінчення магістратури. Наприклад, про творчість Чарльза Діккенса чи Джеймса Джойса багато написано, зокрема вторинних (маргінальних) праць. Ви повинні чітко бачити модель вашого дослідження. І часто складно визначити хорошу тему дослідження в дікенсознавстві (Dickens Studies) чи джойсознавстві (Joyce Studies). До того ж, ви неминуче зіштовхуєтеся з іншою проблемою: конкуренції, оскільки ці теми є дуже популярними.

1405136014Яку практику ми запроваджуємо в Кентському університеті?.. В Центрі модерністської поезії, створеної при університеті, на магістерських програмах ми даємо студентам базові знання про те, що вже було написано з теми. І якщо вони забажають продовжувати своє дослідження в аспірантурі, їм легше зорієнтуватися в цьому напрямі. Отже, у визначенні теми нашим студентам допомагає навчання на магістерській програмі.

Потенційні аспіранти мусять усвідомлювати академічне середовище, в якому вони збираються працювати. Це не така самотня робота, як часто здається на перший погляд. Вона включає спілкування. Ти весь час маєш себе питати:  хто ті люди, які слухають тебе?.. Це також розуміння наявної та потенційної аудиторії. І це означає також імпліцитне розуміння поля академічної діяльності.

Науковий керівник розказує про стан справ у полі дослідження, допомагає зорієнтуватися в ньому. Кооперація між науковим керівником та студентом – важлива складова процесу. Я знаю, що деякі керівники пасивні, але це, як правило, не дає добрих результатів, і тоді написання роботи перетворюється на своєрідний тест, який аспірант або складе, або провалить. Тож, мій підхід – це інтенсивне співробітництво між науковим керівником та аспірантом.

Кого ми втратили би без Джойса?..

– У Вашій книжці про модернізм цей напрям представлений як множинність. Чи може він бути представлений як тотальність? Якщо так, то на якій основі?
– Варто, напевно, говорити про модернізми, а не про модернізм. У назві я використав термін «модернізм», оскільки він упізнаваний. Модернізм – оперуємо поняттями історичної тяглості, і національні версії модернізму включені в нього. Можливо, це певний спосіб, як люди дивляться на світ. Великою мірою, модернізм є продовженням традиції. Він всотує ідеї романтизму, і наприклад, коли автор говорить про поета, насправді він дуже суголосний із романтизмом, із романтичним баченням митця. Модерністи багато часу приділяли журналістській справі, мали власні видавництва. Мені здається, що це був більше публічний проект, аніж приватна справа.

– Хто, на вашу думку, з-поміж письменників найбільш «модерністський»? Який роман ви означили б найбільш «модерністським»?
– Якщо говорити про англо-американський канон, то це  Джеймс Джойс та його «Улісс». Цей роман вплинув на творчість Вірджинії Вулф, Езри Павнда, Томаса Стернза Еліота та багатьох інших – без цього твору вони навряд створили би свої тексти такими, якими ми їх знаємо сьогодні. Відповідаючи на це питання, я просто питаю, що було б, якби певний текст вилучити з канону?..

– Стиль ваших книг здебільшого есеїстичний. Якій аудиторії адресовані ваші дослідження?
– Коли я пишу книжку, то завжди намагаюся уявити, як мене зрозуміють читачі – і це найскладніший виклик. Пишучи «Вступ до модернізму», я думав, звісно, про студентську читацьку аудиторію. Але водночас я намагався уникати прямих, однозначних доріг в інтерпретації тексту, водночас дбаю про те, щоб книжка була адаптована для навчання. Пояснюючи, яка теоретична мотивація певного процесу чи явища, я прагну створити дискусійне поле, котре уможливлювало б діалог. Я намагаюся показати спектр можливостей – що можна «зробити» з даним текстом.

Я також демонструю, як змінюється дослідницьке поле. Хоча я займаюся англо-американським модернізмом, але також дбаю про те, як я буду почутий поза межами Британії та Америки. Повсякчас я намагаюся уявити, як мене сприйматимуть. Що читачі знають і про що хотіли б дізнатися?.. Читачі повинні відчувати, що до них звертаються!

– Ви працюєте над книжкою про вплив лівих ідей Російської революції на англійську літературу. Чому Ви зацікавилися цією темою?
– У британських студіях із модернізму ця тема майже не обговорюється, вона чомусь зовсім проігнорована. От про те, що Велика французька революція мала вплив на британський романтизм, знають більше…
Російська революція дала поштовх лейбористському руху в Британії, і багато тогочасних письменників говорили про це. Мене цікавить, як письменники інтерпретують Революцію 1917-го, як вони висловлюються про неї. Наприклад, 1927 року Т. С. Еліот стверджував, що Російська революція – це зло. Але чому він сказав про це лише через 10 років?..

Розмовляла Ольга Полюхович

Полюхович Ольга Павлівна (11.05.1987 р. н.) - студентка Національного університету «Києво-Могилянська академія» (магістерська програма «Філологія: теорія, історія літератури та компаративістика», 1-й курс).