Записник Валер’яна і вулиця Валер’янівська

Олег Коцарев. Фото Ірини Троскот
Олег Коцарев. Фото Ірини Троскот

Спекотного й сонячного дня 3 травня ми вийшли з 27-го трамваю на зупинці «Трьохсвятительська церква». Оминули двір, де колись до війни була нелегальна синагога, опинилися на вулиці Полтавській, пройшли будинок, де народилася моя мати.
– Що ж ти навіть не дивишся на свій будинок? – спитав батько.
– Тут усе переробили, він уже не мій. Особливо ці замуровані двері…

Перетнули Батуринську, Квіткинську. Десь тут був базар із брамкою в стилі модерн.

Нарешті. Вулиця Валер’янівська. Як і скрізь у цій частині Харкова, тут навколо – одноповерхові будиночки з червоної цегли, зелені паркани, запилюжені вулиці, купа дерев, зараз саме квітне і пахне бузок. Будинок 47 знайшовся скоро. Та сама темна цегла, пилюка й бузок.

У 1920-х роках у цьому домі знімала кімнатку й жила з дитиною поетка Раїса Троянкер. Про неї кілька років тому вже йшлось і на «ЛітАкценті», й в інших виданнях. Твори майже забутої перед тим авторки перевидали книжкою, їх тепер також спокійно можна почитати в інтернеті, як і бібліографічні матеріали. А ось віднині ще й відомо, де вона жила у свій, мабуть, творчо найяскравіший період життя.

Що це був район Заїківка, ясно навіть було з декотрих її віршів (зокрема, «авангардівських» публікацій). В інтимних спогадах Юрія Смолича фігурує вже Валер’янівська. Помешкання описується як дуже тісне і скромне. Чи не ця обставина надихала Троянкер на –
«…Будуйте будинки!
Кремезні будинки!
Стрункий хмарочос.
Не треба садибок,
Вузьких гацієндок
І власницько – хижих
Маленьких ранчо…».

Точну адресу я знайшов випадково. Коли, шукаючи абсолютно інші речі в глибинах Інституту літератури, помітив в описі загалом передбачуваного для мене рукописного фонду Валер’яна Поліщука несподіваний пункт – адресну книжку. Адресна книжка одного з ключових персонажів літератури Розстріляного Відродження! Кілька днів – і я вже гортав її.

Адреси, телефони, перекреслені записи, підкреслені записи. Харківська адреса містифікатора Едварда Стріхи, одеська адреса поета Гро Вакара (багато вам говорить це ім’я?). Trojanova, 13 – адреса, за якою працював у Празі письменник і перекладач Антін Павлюк. Тоді там був Хімічний інститут, нині – кафедра математики одного з факультетів Чеського технічного університету, а кварталом північніше розташувався знаменитий «Танцюючий будинок»…

Серед інших – і адреса Раїси Троянкер. Харківська: «Заїковка, Валер’янівська вул. 47 (4 трам)» та уманська: «Жовтневої Революції, 28». Четвертого трамваю в Харкові вже давно нема, а от невибаглива вулиця Валер’янівська тихо собі спочиває в бузках та абрикосах досі. Тепер вона завжди нагадує мені про свого тезку-поета і про Раїсу Троянкер, яка була з ним, до речі, в одній літературній групі – «Авангард», що з перемінним успіхом намагалася наприкінці 1920-х років утверджувати в українській літературі конструктивізм.

Один рядок у забутому записнику (він явно не користується увагою дослідників). Один сонячний травневий день. Одна знахідка. Вочевидь, скромна. Звісно, не найактуальніша в нинішніх обставинах. Але саме з таких речей і складається жива історія літератури.

Будинок на Валер’янівській, 47, у якому жила Раїса Троянкер
Будинок на Валер’янівській, 47, у якому жила Раїса Троянкер

Читати також:
Юлія Стахівська. Рай-я, або Приборкання авангардної
Олег Коцарев. Треш-гламур літературного півдня Харкова

Олег Коцарев

Народився 1981 року в Харкові. Автор книжок поезії "Корокте і довге", "ЦІЛОДОБОВО!" (спільно з Горобчуком і Коробчуком), "Мій перший ніж", "Збіг обставин під Яготином" та збірки оповідань "Неймовірна Історія Правління Хлорофітума Першого".