Букер за “Вузьку дорогу”

Річрд Фленеган. Фото з сайту afetteredmind.com
Річард Фленаган. Фото з сайту afetteredmind.com

У Лондоні у вівторок ввечері оголосили нового лауреата Man Booker Prize. Ним став 53-річний австралієць Річард Фленаган.

Письменник отримав свою нагороду за роман “Вузька дорога на далеку Північ” (The Narrow Road to the Deep North), у якому йдеться про небезпечні роботи з прокладання тайсько-бірманської залізниці (так званої “Залізниці смерті”) поміж Бангкоком та Рангуном під час Другої світової війни у 1943 році. Головний герой роману, лікар Доріго Івенс, закохується у дружину свого дядька ще перед війною, потрапляє в полон до японців, переживає справжні тортури під час виснажливої праці на побудові залізниці, і зовсім не почувається героєм після повернення додому. Символічно, що батько письменника, який брав участь у будівництві саме цієї дороги як військовополонений номер 335 (і, відповідно, став прототипом головного героя), дожив до 98 років та помер того самого дня, коли його син закінчив писати роман.

Назва твору походить від хайку японського поета XVII сторіччя Басьо, й роману Фленагана дійсно довелося пройти цього року вузькою дорогою. Річ у тім, що The Man Booker Prize for Fiction (або ж Букерівська премія за белетристику від інвестиційної компанії Man Group plc) раніше давали за роман, написаний громадянином Великобританії, Республіки Ірландії та Зімбабве англійською мовою та надрукований у Великобританії. Але вже минулого року було вирішено розглядати будь-який роман, написаний англійською мовою та надрукований у Великобританії, тож цьогоріч конкуренцію британським авторам склали ще й американські, а теоретично Букера тепер може отримати навіть українець.

Короткий список номінантів було оприлюднено 9 вересня 2014 року, і до нього увійшли такі автори:

Joshua Ferris “To Rise Again at a Decent Hour”
Richard Flanagan “The Narrow Road to the Deep North”
Karen Joy Fowler “We Are All Completely Beside Ourselves”
Howard Jacobson “J”
Neel Mukherjee “The Lives of Others”
Ali Smith “How to be Both”

Після ретельного розгляду, а всі романи короткого списку журі зобов’язане перечитати вдруге, переможця було оголошено, і 14 жовтня ввечері в церемоніальній ратуші лондонського Сіті Гілдхолі Ричард Фленаган отримав 50 тисяч фунтів стерлінгів із рук дружини принца Чарльза, герцогині Корнуольської Каміли.

Членам журі особливо сподобалося, що Фленаган змалював жертвами війни не лише австралійців, а й японців. Тож вони підкреслили, що ця здатність бачити ситуацію обох сторін конфлікту, є однією з ознак великої літератури.

Близько 16 тисяч полонених союзних військ загинули під час будівництва Залізниці смерті, і ще 45 тисяч назавжди втратили своє фізичне та душевне здоров’я. “Якщо вірш Басьо, з якого я запозичив назву свого роману був одним із найвищих досягнень японської культури, то ставлення до військовополонених було одним із найгірших”, – зауважив письменник.

“В Австралії Мен Букер Прайз вважають чимось на зразок курячої лотереї. Ніколи не гадав, що мене врешті зроблять куркою”, – сказав у своїй промові новий лауреат. Насправді ця лотерея називається “Chook raffle” (Chook – це курка австралійською англійською) і там дійсно розігрують курок. Але з часом цей термін перетворився на ідіому і став означати будь-який випадковий процес, наприклад, коли обирають переможця, витягаючи з капелюха імена, написані на папірцях.

Покепкувавши з премії, Фленаган проїхався і по своїй поважній персоні: “Як автор, я походжу не з якоїсь там літературної традиції, а з маленького шахтарського містечка серед дощових лісів острова на краю світу. Мої бабуся з дідусем були неписьменними, і я ніколи не думав, що постану перед вами у цій великій лондонській залі як уславлений письменник”.

Фленаган висловив також цікаві думки з приводу роману як жанру. На його думку, роман не застарів, бо він не обмежується тільки змістом тексту: “Це не дзеркало життя, не пояснення життя і не путівник по життю. Романи і є самим нашим життям, або нічим іншим”.

І тут варто пригадати, яким саме був роман життя самого Фленагана. Письменник народився на острові Тасманія у містечку Лонгфорд у 1961 році, і був п’ятим у родині з шістьох дітей. Його пращурами були ірландські новобранці, яких Британська Корона доправила служити в ці богом забуті землі у 1840 році. Фленаган не довчився у школі, але закінчив Тасманський Університет, отримавши диплом Бакалавра Мистецтв із відзнакою першого класу. Після цього він отримав стипендію “Rhodes Scholarship” на навчання у Оксфорді. Там йому вручили відзнаку “Master of Letters in History”.

Перед тим, як написати свій перший роман, Фленаган видав чотири книжки у жанрі “нон-фікшн”:

“Жахлива краса: історія Краю Гордона Рівера” (A Terrible Beauty: history of the Gordon River Country, 1985)
“Решта світу спостерігає: тасманія та Зелені” (The Rest of the World Is Watching — Tasmania and the Greens (співредагування, 1990)
“Кодове ім’я Айаго: Історія Джона Фрідріха” (Codename Iago: The Story of John Friedrich (співавтор, 1991)
“Покидьки при парафії: історія боротьби з безробіттям у Британії у 1884-1939 роках” (Parish-Fed Bastards. A History of the Politics of the Unemployed in Britain, 1884–1939, 1991)

Всю цю роботу Фленаган називав “моє учнівство”, а книжку про найвідомішого австралійського афериста Джона Фрідріха він написав за шість тижнів, аби заробити грошей на видання свого першого роману “Смерть річного провідника” (Death of a River Guide, 1994). Цікавий збіг: Фрідріх покінчив життя самогубством через два-три тижні після того, як Фленаган почав писати свою книжку, а батько письменника помер в останній день, як він закінчив свій “букерівський” роман.

Друга книжка Фленагана “Звук хлопку однією рукою” (The Sound of One Hand Clapping, 1997) про словенських імігрантів розійшлася рекордним тиражем у 150 тисяч екземплярів тільки в Австралії. Третій роман автора “Книга риб Гулда” (Gould’s Book of Fish, 2001) оповідає історію ув’язненого художника та його кохання до чорношкірої жінки у 1828 році. Ця книжка в 2002 році отримала нагороду “Commonwealth Writers’ Prize”. П’ятий роман Фленагана “Прагнення” (Wanting, 2008) представляв дві паралельних історії життя: Чарльза Діккенса в Англії та сироти-аборигена, якого взяли в свою родину на виховання губернатор колонії на Тасманії Сер Джон Франклін та його дружина Леді Джейн Франклін. Книжка отримала низку премій: New Yorker Book of the Year, Observer Book of the Year, the Queensland Premier’s Prize, the Western Australian Premier’s Prize та the Tasmania Book Prize.

Окрім письменницької роботи, Фленаган займається також журналістикою. Його статті про літературу, навколишнє середовище, мистецтво та політику публікують Le Monde, The Daily Telegraph (London), Suddeutsche Zeitung, the New York Times, та the New Yorker. Прем’єр-міністр Пол Ленон був настільки обурений одною фленагановою статею про австралійський уряд, що якось зауважив: “Ми не вітаємо Річарда Фленагана та його вигадки у новій Тасманії”. Один з есеїв письменника про зловживання компанії “Gunns” було надруковано тиражем 50 тисяч примірників для агітації на виборах. Врешті компаня збанкрутувала через борги, а Фленаган отримав журналістську премію “John Curtin Prize”.

У 1998 році письменник спробував себе як кінорежисер, екранізувавши власний роман “Звук хлопка однієї руки”. Картину було номіновано на “Золотого Ведмедя” Берлінського кінофестивалю.

Ця довга письменницька біографія промовляє до нас одним беззаперечним фактом: аби отримати Букера, треба насамперед довго та наполегливо працювати. Сюжети сильних романів не з’являються самі по собі із повітря, а видавці не поспішають безкоштовно видати та розрекламувати вашу першу книжку.