Дитяча література в списку Шевченківських номінантів

9789660105706 price
Не було ще випадку, коли довгий список претендентів на Шевченківську премію з літератури не викликав би запитань. «Хто всі ці люди?» – запитують читачі та представники навкололітературного середовища, змагаючись, хто більше імен чув чи книжок читав. Для мене щоразу великою радістю є потрапляння в список дитячих книжок, і перемога «Джур» Рутківського стала щодо цього справді знаковою. Цього року до переліку «Шевченківки» потрапила інша дитяча книжка – «Хлопчик з планети «Ч» та вогняні пси» значно менш знаного автора.

Найновіше видання (спільно видавництва «Богдан» та «Веселка», 2012) складено з двох оповідань, повістей «Найд» та «Костюмчик до осені», а також титульної повісті «Повістинка про Потворка», його оздоблено фірмовими кольоровим ілюстраціями Костя Лавра. Перше видання (видавництво «Криниця», 2002) містило ще кілька оповідань і не включало «Найда», його проілюстровано чорно-білими малюнками Віктора Мельничука. Перше видання має післямову, а нове – передмову. І передмова, й післямова написані ніби «на зло». Приміром, Леонід Андрієвський із доброго дива протиставляє твори Терена книжкам про Гаррі Поттера, які, на його думку, «затуманюють серце і розум». Його колега Микола Славинський починає словами «З Віктором Тереном, дорогі діти, ви, напевне, знайомі…» Боюся, що і для Шевченківського комітету теж насамперед важить уміння писати про «важкі, бідні, але по-своєму щасливі післявоєнні роки» чи те, що «книга допомагає виробити сердечний імунітет проти жорстокості, байдужості й неправди».

Однак, на мою думку, важливість творів Віктора Терена полягає трохи в іншому. І саме «Повістинка про Потворка» – головна повість обох видань – насамперед становить інтерес для читача.

На перший погляд, не зрозуміло, що нового може сказати автор у історії про хлопчика-сироту, який утікає з дому, приїздить електричкою у село, де займає покинуту хату, знайомиться з місцевими дітьми та собаками. Проте йому вдається створити надзвичайно атмосферне і водночас насичене подіями полотно, у якому перетинається соціальна проза, казка, політична сатира та ще багато всього цікавого. Спробуємо з’ясувати, у чому секрет «Повістинки» і чому вона заслужено «протягнула» книжку в номінанти на Шевченківську премію.

У центрі сюжету – непотрібна дитина, Потворко – так його всі дражнять і так називає себе він сам. Цікаво, що перетворився він на «потвору» (покруча, не такого, як усі) через зовнішні чинники, спровоковані тиском суспільства, а не закладені природою. «Бути тобі Потворою» – каже хлопчику баба, і так воно і стається. Саме ця дитина тікає з рідної «планети Ч»…

До речі, ця «планета» – усім зрозумілий алегоричний образ. Це і Чорнобильська зона і, водночас, символ провінційного, депресивного, вмирущого села чи містечка. «Дуже хотілося міністрам уявити, що цей край від них далекий, він їм чужий, що їм до нього діла немає, от і придумали таку зашифровану назву.» – ось і увесь вичерпний опис «Зони». І Потворко, як уособлення дитинства, позначеного тавром, проносить на собі її тінь через усю книжку.

Окрім того, що «Повістинка» розкриває проблему депресивних місцевостей, вона ще й порушує питання Чорнобильської катастрофи. У дитячій літературі це нечасте явище. Приміром, Галина Малик у другій частині «Злочинців з паралельного світу» описує Чорнобильську зону, але лише як тло для фантасмагоричної оповіді, схоже на «зону» у «Пікніку на узбіччі» Стругацьких.

А ось найбільш ризикована складова повісті – це суспільно-політична сатира. Віктор Терен виводить у дійові особи мера міста, боягуза і хабарника пана Одвірка, нечистого на руку бізнесмена Гену, недобросовісну медсестру Могилу й затюкану вчительку… Описує спроби незаконної забудови, ринки вживаних речей та інші прикмети нашої доби. Однак головне тут те, що «дорослі» герої повісті для того й існують, щоб показувати безглуздість «дорослого» світу. Вони навіть змушені діяти за дитячими законами логіки, приміром, як пан Одвірок, який «продав» Потворкові хату за вишневі листочки-гроші…

А як би він міг не продати, якщо цього вимагає закон – закон гри. Листочки, полежавши в сейфі, стануть із зелених золотими, збільшивши свою вартість. Це диктує гра, і це змушує пана Одвірка навіть поставити печатку на стіну хати, закріплюючи акт «продажу». За правилами гри Потворко і живе у Чортоярах, і за тими самими правилами може розуміти мову тварин.

Це інший тонкий момент, який у іншого автора міг би й перетворити книжку на історію про балакущих звіряток. Однак тварин розуміє лише сам Потворко. Він спілкується із псом, осою, вужем… Й історії з осою та вужем більше подібні на притчі, вкраплені у повість. «Не підглядайте за другом» – вчить одна. «Завжди летіть на світло» – стверджує інша. Ці епізоди – одні з найцінніших у книжці. Те, як їх написано, і те, про що вони, переносять повість Віктора Терена у зовсім іншу площину – кудись до «Маленького Принца». Порівняння це очевидне, аж напрошується, і не лише тому, що Потворко теж «прибулець» (і оформлювач нового видання Кость Лавро це використав). Головне, що і Потворко, і Маленький Принц живуть у власному тісно переплетеному з дійсністю світі, змушуючи оточуючих діяти за його правилами. Світ Маленького Принца припиняє існувати через смерть. І світ Потворка зникає, коли хлопчик гине. Ні – книжка матиме щасливий кінець, але Потворка у ній уже не буде, а буде… А втім, читайте самі.

І останнє, про що хочеться розповісти, це, звичайно, соціальний аспект, такий надмірний у оповіданнях чи інших двох повістях, вміщених у книжку, і такий потрібний у «Повістинці». Безпритульний Потворко, який знайомиться з Панночкою – це, звісно, алегорія. Але, водночас, і стара як світ історія про «нерівну» дружбу – геть як у Тутти Карлсон з Людвіґом. За правилами дитячої гри соціальної нерівності не існує, а ось дружба й піклування існують. Так само існують і закони хлопчачої ватаги, які диктують вуличним хлопчакам цькувати інакшого, а йому – боронитися. І захищати друзів також. Ті ж закони диктують Панночці зовсім інше. Як зрозуміло з імені, її образ навдивовижу жіночний. Аж настільки, що вона не може допомагати своєму другові відбиватися, а втікає, і водночас оточує його найщирішим, мало не материнським піклуванням і ніжністю. Це вам не Роня, і не Уда Андреа, і не Тоня Ґліммердал… Але й не Дульцінея Тобоська, якщо вже мова за літературних героїв. Панночка – це Панночка, збалансована і по-своєму досконала.

Можливо, цього всього не досить для присудження премії. Однак більш ніж достатньо, щоб про книжку говорити, щоб її купувати й читати. Перше видання «Повістинки про Потворка» вже розійшлося, а ось друге варто пошукати на полицях книгарень, навіть якщо ви не входите до складу Шевченківського комітету.

Коментарі

новини
анонси
книга дня
© Літакцент, 2007-2017. Передрук матеріалів тільки з дозволу редакції.
тел.: , , е-маіl: redaktor(вухо)litakcent.com
Двигунець – Wordpress
Дизайн – Юрій М. Барабаш