Призначення книжки, призначення шурубри

Антон Санченко. Левантійські канікули. – К.: Темпора, 2014
Антон Санченко. Левантійські канікули. – К.: Темпора, 2014

Значення назви цієї повісті — неочевидне. Хоч насправді дуже прозоре: це час і місце дії твору. З’ясуймо одразу: йдеться про подорож під час літніх канікул двох восьмикласників на борту суховантажного судна із Запоріжжя вниз по Дніпру, а потім — Чорним, Азовським, Мармуровим, Егейським, Іонічним та Адріатичним морями (ці моря та їхні береги «колись називали Левант», стверджує автор).

Сучасна історія морських пригод, написана для підлітків, — екзотика для нашої літератури. Однак якщо пригадати особливості творів Санченка для дорослої аудиторії — можна загалом уявити і те, як (і з чим) автор звертається до юних читачів. Так, в основі пригодницький сюжет, але окрім нього — екскурси в історію міст і місць, що їх герої пропливають, а ще — в історію судноплавства, а ще — фрагменти з історії літературної мариністики, моряцькі жарти, байки, звичаї… Одне слово, всі ті типи вставних елементів, які пам’ятаємо ще з часу Санченкових «Баркарол». Зрештою, автор не приховує, що з юних літ є прихильником такого типу морської оповіді: на судні, яким герої мандрують, справи йдуть здебільшого спокійно, натомість детально коментується маршрут з погляду географії, історії, культурних особливостей тощо… Саме цю модель автор «Левантійських канікул» загалом і наслідує.

Однак якщо в «дорослій» прозі така велика кількість «корисної інформації» сприймається здебільшого як ще один спосіб розважити, то в підлітковій книжці на першій план виплива інша авторська інтенція — навчити. Герої повісті постійно вчаться специфічних умінь та знань у кожного члена команди по черзі (від премудрості фарбування надводного борту до тонкощів прокладання курсу корабля). Усі ці практичні заняття щедро приправлені відповідним теоретичним матеріалом із вуст як дорослих героїв, так і самого автора. Щоправда, авторські дидактичні сентенції написано часто в іронічному модусі, як-от: «До речі, в слові “компас” старпом весь час по-моряцьки наголошував на А — компáс. Якщо ви досі читали неправильно, поверніться й усе перечитайте уже з правильним наголосом».

Думки про підручник (а точніше — про обігрування стилістики навчального видання) навіває і наявність у книжці таких елементів: карти, схема зав’язування морських вузлів, список «правильної літератури», цитати з інших книжок і навіть абетка Морзе (з приспівками для запам’ятовування). Однак найбільш промовистий, здається, елемент цього ряду — термінологічний словничок, поданий наприкінці кожного розділу й замаскований під «Записничок Дениса Мамута» (одного з головних героїв повісті). Проте у записничку, окрім, власне, пояснення незрозумілих слів, які нотує собі герой, часом, на щастя, з’являються і записи, які розворушують та гуморизують цей навчальний елемент: «Шурубра — ніхто так і не показав, що це. Боцман Каримов сказав, малі ще таке питати».

Втім, навіть із усією цією навчальною стилізацією, загалом читати повість варто, звісно, не задля того щоби «навчитися бути моряком», а для можливості впродовж понад трьохсот сторінок уявити, помислити, відчути себе в іншому, майже незнаному для нас світі.

Мало того, оптика повісті дає можливість читачу не лише роздивитися зблизька світ судноплавства, а й по-новому поглянути на деякі інші речі.

По-перше, «Левантійські канікули» — це подорож у часі. У короткій передмові автор наголошує на тому, що час подій — інший, не цей, 1990-ті роки. А тому «коли чогось не зрозумієте, спитайте у батьків, вони знають». Бо ж справа не лише в тому, що у дев’яностих роках у широкому вжитку майже не було мобілок. Звички, мотивації, думки теж були дещо відмінні. Тому важливо, що автор наголошує це, а не чекає від своїх читачів, що вони все «самі зрозуміють».

По-друге, повість пропонує погляд із води на берег. Судноплавці мають зовсім інші спостереження, аніж ті, хто користується сухопутними та повітряними шляхами. Зокрема, погляд із води — це і погляд на цілі комплекси споруд, які багатьом дітям (та й дорослим) видаються беззмістовними гнітючими індустріальними монстрами. Але тут виявляється, що про них теж існують історії — смішні, страшні, детективні, трагічні. Ці об’єкти не просто отримують пояснення доцільності свого існування, а й свої оповіді.

По-третє, далекі мандри — це й зустрічі з іншими культурами. Загалом герої повісті демонструють уважне ставлення до іноземців, а також — спостережливість, доброзичливість, гумор. Що, звісно, не убезпечує від культурного шоку (про нього — окремий розділ). Здебільшого іноземці в повісті зображені не за стереотиповими схемами, за винятком хіба що «нового росіянина» бізнесмена Альбертовича. Щодо поводження в іншій країні дуже конструктивною здається подана в книжці ідея обов’язкового знання «базарного мінімуму» місцевої мови, що його має знати кожен моряк, який сходить на чужий берег.

Тож поки не почалося найголовніше (а найголовніші морські пригоди в повісті в останньому розділі), найгірше, що стається з героями — потрапляння до поліції у чужій країні через культурне непорозуміння. Однак навіть халепа на чужині іноді здається чимось казково знайомим… Посудіть самі: двоє нерозлучних друзів потрапляють у велику пригоду через те, що ненавмисне привласнюють чужий годинник. Десь я це точно уже читала, тільки попереднього разу дія відбувалася в Києві, і героїв звали Ява та Павлуша. :)

Загалом «Левантійські канікули» складно проковтнути швидко, оскільки повість вимагає великої концентрації уваги. Бо якщо читач у певний момент послабив увагу, тобто не напружився і не затямив усю «корисну інформацію» — все, розуміння втрачено. І далі читати немає сенсу, тому що просто не зрозумієш, приміром, чому в критичній ситуації герої поводяться саме так. Бо не вивчив поданих раніше основних принципів будови та функціонування судна, на якому вони пливуть. Автор, наскільки можу судити, вважає, що таке навчальне спрямування книжки допоможе читачам профорієнтуватися. Мовляв, ану ж  хтось, прочитавши «Левантійські канікули», схоче стати моряком. Та був вже один хлопчик, який читав багато книжок про морські мандри і зрештою сам став моряком. І де він тепер? Хіба в морі? Ні, пише дитячі книжки про морські мандри, щоби хтось наступний став моряком…