Зірки далекі та близькі

Андрій Дрозда
Андрій Дрозда

Уже звично тихе плесо нашої літературного процесу збурює не поява нових добрих книжок, а дріб’язкові чвари й суперечки. Ось і жовтневе обговорення «Сектора критики» у львівській «Книгарні Є» викликало досить різку реакцію.

Того вечора ніщо не віщувало біди: Віктор Неборак, Ігор Котик і я захотіли стати зірками YouTube, тож узялись критикувати під прицілом телекамер роман «Маруся» Василя Шкляра і свіженький «Луганський щоденник» Сергія Жадана. Всюдисущі камери й диктофони зробили свою справу і після кількох із половиною переглядів відео нашої критичної балачки за честь Сергія Жадана вступилися як його шанувальники, так і окремі українські письменники – Юрій Винничук і Таня Малярчук. До слова, за честь Шкляра не вступився ніхто.

Можливо, так сталося, бо ми троє зійшлися на думці, що «Луганський щоденник» виглядає на доволі безпорадний текст розгубленого письменника. Автор  не те що не може відповісти на болючі питання, пов’язані з війною на Донбасі, він не може сформулювати запитань. Як наслідок, «Луганський щоденник» перетворюється на твір абітурієнта до ЗНО на тему «Що таке свобода?». Жадан вдається в тексті до звичних реверансів у бік лівацької ідеології і перевіреної поетизації прози. Не найкраще рішення, що в поєднанні з перевиданим «Anarchy in the UKR» під однією обкладинкою виглядає як зізнання у власному письменницькому фіаско. На «Секторі критики» ми висловлювали власні припущення, чому так сталося. Власне всі ці версії можна почути на відеозаписі обговорення, яке й спричинило стільки шуму. Однак бурхливі реакції не заперечують жодної позиції нашої критики Жаданового тексту. Обурення Юрія Винничука і Тані Малярчук викликав тон обговорення та окремі вислови Віктора Неборака. Така реакція не за масштабами, звісно, лише за емоційним запалом нагадала мені скандал після львівського обговорення роману Ліни Костенко. Тоді теж посутніх заперечень про якість роману не було, а була реакція на окремі різкі характеристики, що прозвучали з уст (яких там уст! смердячих писків!) критиків. Тоді теж зворохоблена спільнота звинувачувала критиків у заздрості в дусі «спєрва дабєйся», а наслідком стала відмова Ліни Костенко приїхати до Львова з формулюванням «криголами в болоті не плавають». Я щиро сподіваюся, що ім’я Сергія Жадана ще рано писати великими літерами на борту криголама, тим паче, що такими плавзасобами українських флот навіть до втрати Криму не володів.

А щодо болота, то його наш сучасний літературний процес уже давно нагадує, але критики з їх нахабністю тут зовсім не причина, а наслідок. Порівняй критика хоч із тритоном, хоч із жабою, хоч із п’явкою, але вся ця живність водиться в готовому болоті, а не створює його. В українському випадку виникає та ж психологія заболоченного ґетто. Мовляв, Жадан наш «літературний посол» в Європі, один із небагатьох, кому вдалося вирватися у світи широкі, а вдома його так не цінують! От йому й премію дали, а ви!..

Серед цього лементу хочеться нагадати, що Жаданові бронзовіти ще ранувато. Дякуючи яхт-клубу, Жадан зберігає заряд молодості і право на «людські» стосунки з Андруховичем, Небораком чи з будь-ким іншим. І ті двоє теж зберігають своє право на незабронзовіння і «людські» стосунки.

Не так давно Сергій Жадан і сам залюбки займався греко-римським іконоборством, пускаючи привселюдні шпильки у Драчів, Павличків та інших мовчанів. Іконоборство – це те, що з радістю перейняли в Жадана «піджаданники». Згадаймо тут хоч би хіт «Оксана Забужко» від DRUMТИАТРУ. Але, як бачимо, що дозволено юпітеріанцям, заборонено всяким бикам з тритонами чи жабам із небораками.

Take it easy guys! Хіба не бачите, що сучукрліт уже давно перетворився на гудок ім. Ахметова, який не спроможний ні передбачити катастрофу, ні запропонувати, що робити після неї? І премія імені Яна Міхальського цього не змінить. Щоправда, можна заснувати з цієї премії нову – «імені Жадана для молодих авторів», і тоді в них з’явиться стимул писати якісно краще, а не бабратися в болоті нашого всеукраїнського ґетто.

А ще Таня Малярчук згадала про публіку і висоту планки… Не публіка ставить планку, відповім я, а письменник піднімає цю планку для публіки. Популярні письменники сучукрліту підняттям планки не особливо парились, тож якщо Віктор Неборак тепер відпустить пару low jokes про цих ідолів сучасності, а публіка щиро зарегоче, то теж не варто перейматися. Це ваші люди сміються, ваша публіка. Іншої у вас нема. Бо коли далекі зірки відбиваються в дзеркалі калабані, сама калабаня від того не зникає. І сидять там три критики-небораки, які лише хотіли легкої слави в Youtube. Хіба що Котик не хотів, бо котики і так збирають найбільше лайків.

Андрій Дрозда

Народився 1987 року в м. Кам’янець-Подільський. Аспірант кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Львівського національного університету ім. Івана Франка.