Обмірковуючи загадку Модіано

1«Для нас ця локація нова, але ми раді бути тут», – так розпочав свій виступ аташе з питань культури Посольства Франції в Україні Матьє Арден. «Нова локація» – це книгарня «Довженко: Книги. Кава. Кіно», а французи там з’явилися з доволі серйозного приводу. Як усім відомо, цього року лауреатом Нобелівської премії з літератури став Патрік Модіано, один із найпопулярніших на «шестикутнику» (так називають Францію її мешканці) авторів. «Виникає запитання: – означив проблему пан Арден, – чому саме Модіано? Звичайно, це автор, якого ми, французи, дуже любимо, але в світі його знають погано». Тож Французький інститут та Посольство Франції в Україні вирішили ближче познайомити українців із цьогорічним нобеліантом. Задля чого запросили до Києва Рафаель Ґіде – професорку Університету в місті Пуатьє, літературознавця, дослідницю творчості Модіано та співавторку спеціального числа престижного літературознавчого видання Le Cahier de l’Herne, присвяченого нобеліантові.

«Модіано і сам не знав, що відповісти, коли його запитали, чому премію присудили саме йому, – почала свій виступ пані Ґіде. – Його першою реакцією було: це нереально, це дивно!» Bizarre, дивний – взагалі улюблений прикметник нобеліанта. Причому це також прикметник, який вживають і стосовно нього самого критики. Треба сказати, що у Франції кожен роман Модіано дуже добре продається, схвально сприймається критиками та залюбки вивчається в університетах. «Авжеж, – погодилася з думкою аташе з питань культури професорка, – Модіано не можна назвати письменником «на експорт». Його порівняно добре знають у країнах Європи – це все. З іншого боку, у Сполучених Штатах єдиний відомий французький автор – це Мішель Уельбек». У Франції Модіано – це живий класик. Він отримав усі можливі премії, навіть ті, які дають лише небіжчикам. Скажімо, спеціальне число Le Cahier de l’Herne присвячують переважно покійним письменникам… Тож, на думку пані Ґіде, з цього погляду те, що його відзначили Нобелівською премією – «цілком логічно». «Він найбільше підходить, – вважає вона. – З двох попередніх французьких літературних нобеліантів Клод Симон був надто складний для звичайних читачів, а Жан-Марі Ґюстав Леклезйо має погану репутацію в наших університетах. Модіано ж – ідеальна кандидатура. У Франції його люблять усі».

Незважаючи на це, про самого Модіано відомо мало. «Є особистість Модіано, – міркувала професорка, – така собі загадка, а є персонаж Модіано – публічна особа. Ми знаємо лише те, що він вставляє у свої твори, і те, про що час від часу каже у своїх інтерв’ю». Між тим, навіть стосовно дати народження письменника є сумніви. На початку кар’єри Модіано стверджував що народився 1947 року – насправді ж це рік народження його молодшого брата Руді, який помер замолоду і якому нобеліант присвятив вісім своїх перших романів. Народився ж він у 1945 році – і як тут журналістам не спекулювати! Адже абсолютне все, писане Модіано, присвячене історичному періодові до його народження – Окупації. (Допитливий читач може більше дізнатися про біографію і родину письменника з моєї статті на сайті «ЛітАкценту»: http://litakcent.com/2014/10/14/patrik-modbjano-kvest-tryvalistju-v-zhyttja/)

Патрік Модіано – улюбленець французьких ЗМІ. І саме через те, що стидається говорити, часом не може завершити фразу. «Журналісти, – усміхається пані Ґіде, – іноді роблять це за нього. А він заперечливо крутить головою: ні-ні-ні, я не це мав на увазі!» Кожна його поява на телебаченні може видатися провалом – як, скажімо, інтерв’ю зірці французького екрану Бернарові Піво або ж Нобелівська лекція. Модіано не до вподоби роль дивака. Адже насправді він – людина серйозна. У чомусь – повна протилежність тим, хто хотів би отримати Нобелівську премію. «Модіано, – вела далі професорка, – лишається осторонь суспільства та літературних течій. Він поза модою – і саме тому його творчість не виходить із моди». Часом Нобелівською премію певного автора винагороджують на знак визнання групи авторів. Так сталося з Клодом Симоном: його премія – знак високої оцінки течії «нового роману», одним із засновників якої він був. А що ж Модіано? Яку групу відзначили у цьому випадку? Тих, хто не женеться за модою, – впевнена професорка. «Коли Модіано питають, хто із письменників-однолітків викликає у нього повагу, він відмовчується, а якщо вже притиснуть, то називає Жоржа Перека, який давно помер! – сміється вона. – Часом з його вуст можна почути й ім’я Жюльєна Ґрака. А Ґрак, як відомо, не хотів бути популярним, відмовлявся друкуватись у дешевих кишенькових серіях, вважав, що його твори – тільки для обраних».

Стиль Модіано критики охрестили «тихою музикою», «мистецтвом малого», «мистецтвом скупих слів». Він пише куцими реченнями, далекими від пишнобарв’я стилістичних фігур. «Я не маю хисту до метафор», – сказав він одного разу. Однак, на думку Рафаель Ґіде, це – лише машкара. «Адже три його перші романи – повна протилежність решті. Це довжелезні фрази, повнозвуччя. Отже, мінорність – свідомий вибір письменника», – переконана вона. Модіано можна вважати антиподом Марселя Пруста (який, до речі, так і не одержав Нобелівську премію). «Той, хто вирішив би писати зараз, як Пруст, виглядав би анахронічно, – вважає професорка. – Адже Прустів стиль не відповідає сучасності». До того ж, Окупація – не та тема, яку можна описувати стилем Пруста.

«Без сумніву, Модіано – письменник «не свого часу», – зауважила пані Ґіде. – Проте для Нобелівського комітету він втілює певну групу письменників саме цієї доби. Отже, виходячи з таких міркувань, багато хто міг би отримати премію замість Модіано… Тріумф Модіано – це тріумф меланхолії та історичної літератури. Подивіться: останнім часом усі найбільші премії Франції одержують романи, у яких ідеться про історичні події. А це вже тенденція».

Письменник, перекладач, автор і ведучий радіожурналу «Книжковий спалах» на Першому каналі українського радіо