Любовний роман із Києвом та іншими

Лілія Черен. Марта. – Київ: Дуліби, 2014
Лілія Черен. Марта. – Київ: Дуліби, 2014

Жіноча проза – тема, навколо якої вже довго не вщухають розмови літературних критиків. Надто ж коли цю прозу пишуть відомі авторки, яких наліпка «жіноча проза» мало не ображає. Втім, якщо ім’я на обкладинці не надто відоме, видавництво не дуже переймається піаром, а формат видання виразно натякає на те, що перед вами – кишенькова дамська книжечка, то шансів потрапити на високі полиці в неї не так і багато. Роман «Марта» молодої авторки Лілії Черен – саме така книжка: написана жінкою про жінку, вміщається в кишеню куртки, надрукована на недорогому папері. Проте за обкладинкою на нас чекає вишукана проза з історичними деталями, правдивими діалогами, живими персонажами й цілком вправно закрученим (і розкрученим, що не менш важливо) сюжетом. Погодьтеся, такими складниками останнім часом не кожна нова книжка відомого автора може похвалитися.

Найперше, що вирізняє роман молодої авторки, історика за фахом, – деталізований опис повсякдення. Перед читачем – побут Києва 1918–1934 рр., постреволюційного, голодного й пристрасного, просякнутого віршами Тичини; Києва, який ще не відучився жити по-старому й не звик жити за новим совєтським ладом. Будні міських непманів, рештки колишнього мультикультурного Києва, а відтак – згортання НЕПу, заборону приватних ініціатив і репресії проти всіх «не-таких» – це все Лілії Черен вдалося описати точно і правдиво. На цьому тлі розвивається історія головної героїні твору Марти Дерен, селянки за походженням, дівчини живої, жвавої, допитливої й упертої. Марта не має освіти, проте має до неї здібності й охоту. Разом із дядьком, котрий воював за Білу гвардію й загинув у Громадянській війні, дівчина вивчає історію та культуру, читає найпередовіші книжки й на час, коли її зустрічає читач, має вже цілком сформовані й широкі погляди. Водночас її найбільше цікавить не надто престижна в ті часи кар’єра модистки, до чого Марта має неабиякий хист.

Усі пристрасті в романі, як видно з назви, розгортаються навколо Марти, яка попри сільське походження зуміла ввійти в кола спілкування тодішньої міської інтелігенції. Мартин коханець Володимир – київський підприємець, так званий непман, – тип чоловіка, який попри очевидні вади приваблює багатьох жінок. Зрадливий, грубий і ненадійний мамій, який запросто може віддати на спір другові не те що машину, але й кохану жінку. Інші чоловіки, закохані в дівчину, – червоноармієць Іван, для якого важить насамперед ідея; німець Герберт, вкрай інтелігентний «релікт» старого порядку, який так і не зумів прийняти вільних поглядів своєї дружини; білогвардієць Тимофій, який раптово з’являється й так само раптово зникає, проте відіграє в тексті неабияку роль. Жіночі персонажі куди цікавіші: легковажна і практична Мартина подружка Маргарита, яка сповідує філософію «нової жінки», що підкорює чоловіків і легко переступає через такі атавізми як дружба й кохання; мрійлива й безпорадна в нових реаліях Ліна, здатна відмовитися від усього заради любові, – тип жінки радше ХІХ століття; і, зрештою, володарі нової епохи – типажі, що трапляються Марті в комунальній квартирі. Сварливі і нещасні, злі на весь світ жінки, яких і сьогодні нерідко зустрінеш на вулицях укотре оновленого Києва. До честі авторки, їй вдалося не лише показати різні й суперечливі характери, але й розкрити їх, змусивши читачів то співпереживати Марті та її знайомим, то дратуватися з їхніх поглядів, то захоплюватися ними або ж засуджувати їхні вчинки. Марта, Маргарита, Володимир, Герберт – усі вони сприймаються на диво живими, з усіма притаманними людям чеснотами й вадами.

Друге, що варто відзначити в роботі письменниці, – роботу над діалогами й сюжетом. Як уже сказано наприпочатку, сюжет не лише вправно закручено (роман тримає читача від початку й до кінця, спокушаючи не лише долею головної героїні, а й долею детально виписаного Києва), але й усі сюжетні лінії доведено до кінця – кожен герой отримує свою розв’язку. І хоч деякі з них виглядають надто вже «переграними» й не завжди достовірними, щасливі фінали й покарання для окремих персонажів сприймаються у вибраному жанрі цілком доречно. Окремо хочу похвалити діалоги. Далеко не всім авторам вдається уникнути штучності в розмовах, розділити точки зору так, щоб не було очевидно, чиїми все-таки вустами говорить авторка. Персонажі Лілії Черен сперечаються, висловлюють різні погляди й думки, сумніваються й переосмислюють життєві істини. Юна Марта, чиє дитинство минуло в часи Першої світової, а юність – Громадянської війни, мріє про модні сукенки й кохання, їй далекі революційні ідеали обох сторін. Єдине, що має для неї значення, – окремі люди: Марті симпатичний Іван, проте ненависне те, що червоноармійці вбили її рідного дядька; білогвардійці не здаються кращими, проте з одним із них, Тимошем, зав’язується щира дружба. «Я не розумію війни, – розмірковує 15-річна дівчина. – Не розумію, чому люди мають убивати одне одного. Я плутаюсь у гаслах: що не день – то нові, і в них вірять, вмирають за них». До слова, доля самої Марти складається геть не так, як прийнято в любовних романах. Хоч і з щасливим фіналом, а все ж більш реалістично, ніж того можуть сподіватися читачі традиційних жіночих романів.

Нарешті, третє, що заслуговує на окрему подяку, – історичне тло, так добре пропрацьоване Лілією Черен. Адже писання – це робота не лише фантазії, а й часом дослідницька праця в архівах і вміння майстерно вплести те, що знаєш, у свою розповідь. За ці всі деталі Києва 1920-30-х років, за примітки й цитати хочеться авторці просто подякувати як за добрий спосіб за читанням цікавої книжки пригадати собі історію рідного міста.

Ольга Купріян

Народилася 1988 року на Київщині. Закінчила національний університет «Києво-Могилянська академія». Авторка численних статей, оглядів і рецензій для журналів «Однокласник», «Український журнал», «Критика», «Барабука» видання «Друг читача», сайту «Великий Їжак» тощо. Авторка книжки для підлітків «Солодкі поцілунки»