(Не)стереотипізована постать (нео)класика

zerow
Регулярні публікації все нових і нових забутих чи заборонених українських письменників Розстріляного Відродження останнім часом трохи «відтінили» творчість тих їхніх колег, які або не були повноцінно забороненими й репресованими, або повернулися до широкого читача вже давно. До останніх належить і Микола Зеров – він вважається безсумнівним класиком ХХ століття, ключовою персоною «літературної дискусії» та деяких інших пригод двадцятих-тридцятих років, однак йому зовсім не протипоказані нові перевидання. Навпаки: стереотипізована постать неокласика і «тугого бібліофага» варта того, щоб «комунікувати» з нею безпосередньо, у текстах. Освіжити знайомство.

Виконати цю функцію покликані «Вибрані твори» Миколи Зерова, впорядковані Володимиром Панченком і надруковані видавництвом «Смолоскип». Здається, це наймасштабніший зеровський проект після не густо представлених у продажу двотомника 1990 року та «Вибраного» 2011 року (як бачимо, «відстань» між публікаціями скорочується, і це добрий знак).

Роль узагальненої біографічної передмови у книжці належить статті Івана Дзюби «З кастальських джерел краси. Микола Зеров». Точніше, критико-біографічної, бо Дзюба приділяє більше уваги творчій еволюції поета, рецепції його текстів у різні часи, аніж питанням властиво життєписним. І тут можна пожалкувати, що він обійшов увагою, до прикладу, таке питання, як непрості стосунки в трикутнику Микола Зеров – Софія Зерова – Віктор Петров, яскраво популяризовані свого часу Вірою Агеєвою. Бо тема ця не просто «жовтий» житейський епізод, вона явно глибша, багатозначніша й загадковіша. А втім, усе доволі очікувано. І без того стаття «З кастальських джерел краси…» насичена, там є що почитати.

Центральна частина «Вибраних творів» – поезія та переклади. Вони йдуть упереміш, що лише підкреслює й без того відомі алюзії, орієнтації Зерова на античні літературні зразки. Овідій, Катулл, Марціал, Горацій, Вергілій та інші латинські класики, до речі, також належать до тих авторів, про яких варто час від часу нагадувати українському читачеві. Їхня присутність у книжці – плюс. Так само доречним варто визнати й те, що з численних зеровських перекладів із різних мов обрано саме римлян.

Що ж до оригінальної поезії Миколи Зерова, упорядник вирішив подати її досить вибірково. До книжки ввійшли всі вірші з «Камени» та вибране з підготовлених, але не виданих «Сонетів і елегій». Тут ви не зустрінете деяких хрестоматійних творів на кшталт «Самоозначення», «Неокласичного маршу», «Poor Yorick» чи кримських поезій. Смак упорядника, як мені здається, продиктував йому представити саме найбільш стрункі вірші Зерова, такі, що найліпше вписуються до вельми умовного неокласицистичного канону, віддаленіші від неоромантичних і елегійних тенденцій. Чи зійдеться це зі смаком кожного окремого читача – справа інтимна й непередбачувана, але принаймні все концептуально.

Наступний розділ книжки – історико-літературні та літературознавчі праці. Кількісно він найбільший, понад чотириста сторінок. Сюди ввійшла більш-менш поточна літературна критика з відгуками на творчість Павла Тичини, Максима Рильського, Володимира Самійленка, Олександра Олеся, Василя Елланського, Олександра Копиленка, Олекси Слісаренка та з програмовою статтею «Ad fontes» (головний внесок Зерова у “літературну дискусію»). А також – масштабніші статті з книжки «Від Куліша до Винниченка» з означеним у назві діапазоном: від аналізів поезії Пантелеймона Куліша (інтерес Зерова до постаті Куліша взагалі можна назвати одним із мотто «Вибраних творів») до роздумів над «Сонячною машиною» Володимира Винниченка.

Невеличка, але «атмосферна» частина книжки – листи. Серед них і зовні погідні, проте страшенно напружені й драматичні листи до Софії Зерової із ув’язнення… Є в книжці досить емоційні спогади про Зерова його дружини та Григорія Костюка. Останній, зокрема, змальовує болючу історію про те, як поета змусили бути свідком на процесі СВУ, цьому, мабуть, «веселому», на думку організаторів, символічному залученні однієї частини української інтелігенції до розгрому другої частини.

Окремо варто звернути увагу на розділ літературно-критичних статей про Миколу Зерова. У ньому ви зустрінете і «реабілітаційний» текст Максима Рильського «Микола Зеров – поет і перекладч» із напруженими поясненнями й вибаченнями («Аж ніяк не беручи під захист усе, що говорили й писали українські «неокласики»…») та смішною звітністю про «боротьбу з формалізмом» («То були часи, коли Ґео Шкурупій оспівував «чудову блідість тифозної воші» чи щось подібне, коли Семенко палив свій «Кобзар» і по-блюзнірському називав «Кобзарем» власні віршові вироби, коли Валеріан Поліщук писав (і друкував!) поему «Онан»…»). І лапідарну статтю «Микола Зеров» з книжки-обвинувачення на адресу радянської влади Віктора Петрова «Українські культурні діячі УРСР 1920-1940: жертви більшовицького терору». І – справжній ексклюзив! – угарний літературознавчий донос Петра Колесника (між іншим, невдовзі теж репресованого) під назвою «Плач Ярославни, або Агонія буржуазно-націоналістичної Камени (Літературно-політична позиція М.Зерова)». Це дуже цікавий твір, що поєднує божевільну фразеологію сталінської школи «літературознавства» з насправді в глибині досить переконливими тезами: «Не тому пролетарська критика повстала проти Зерова, що він давав переклади з римської класики, а тому, що Зеров примусив навіть Горація зійти на трибуну літературного диспуту в Києві, примусив заговорити проти пролетарської літератури».

Приклади вже новітніх «зеровознавчих» студій у книжці – «Зеров і Шевченко» В’ячеслава Брюховецького з аналізом ставлення Миколи Зерова до творчості Тараса Шевченка та «Микола Зеров у «сторозтерзаному» Києві (1917-1918)» Володимира Панченка – детальна і цікава реконструкція життя поета в перші два роки української революції.

А на завершення – бібліографія, примітки, фотоматеріали. Загалом ця книжка – добре продовження «смолоскипівської» серії «Вибрані твори» та привід не лише читати поезію, а й замислюватися над химерними лініями історії літератури і просто історії.

 

Олег Коцарев

Народився 1981 року в Харкові. Автор книжок поезії "Корокте і довге", "ЦІЛОДОБОВО!" (спільно з Горобчуком і Коробчуком), "Мій перший ніж", "Збіг обставин під Яготином" та збірки оповідань "Неймовірна Історія Правління Хлорофітума Першого".