Два портрети

1Перша світлина – з Генконсульства України в Ростові-на-Дону після погрому. На другій – Єкатєріна II на прогулянці, з роботи В. Боровиковського. Портрет Тараса, потовчений, лежить на підлозі. Портрет цариці з цуцом – на стіні. На стіні першої зали головної експозиції… Національного музею Тараса Шевченка! Тобто ним фактично починається розповідь про Тараса. Чи хочу я, щоб його теж кинули на підлогу? Боже крий, я проти будь-якого вандалізму, ми все-таки живемо трохи південніше й західніше його середовища. Але відмовляюся розуміти, чому це зображення вперли до зали, де мало б розповідатися про народження поета? Де раніше були експонати, що відображали світ його дитинства? На тій підставі, що царицю шляк ударив на нічному горшку за 18 років до народження Шевченка? Чи в унісон новітній дикуватій версії його походження – що “біологічним” татком Тараса Григоровича був Катеринин внук вел. князь Константін Романов? Які б резони не були у “творця” експозиції Лариси Скорик і директора музею Дмитра Стуса, очевидним є, що поличчя російської імператриці вмощували, коли Майдан, названий Ларисою Скорик неосвіченою, п’яною ордою, стояв, і мерз, і гинув не за російський імперський вибір. І що демонстрування його там СЬОГОДНІ, коли нашу землю толочать нащадки “орлів” Петра й Катерини, які – пращури себто – залили Україну кров’ю і рівно 240 років тому знищили Січ – таке демонстрування вже є ДЕМОНСТРАЦІЄЮ…

Читайте також:

Реконструкція музею Тараса Шевченка зашкодила йому?