Еверест несмаку, або Рожевий порнофільм від Чака Поланіка

Поланік Чак. Чарівна ти / Перекл. з англ. І. Паненко. – Харків: КСД, 2015
Поланік Чак. Чарівна ти / Перекл. з англ. І. Паненко. – Харків: КСД, 2015

Заборонений плід завжди солодший. На це, очевидно, і розраховувало видавництво «КСД», запакувавши новий роман Чака Поланіка в целофанову плівку. Брендовий автор, спокуслива анотація, позначка «18+» на обкладинці, та ще й це прозоре захисне вбрання. Утім, воно могло призначатися і для іншої мети – щоб читач, погортавши сторінки, не збридився відразу й не поклав книжки назад на полицю. Адже не кожен попросить продавця показати видання без упаковки, зокрема й тому, що не захоче нищити загадку. А дарма.

Примітка до одного з текстів Юрка Позаяка могла б стати епіграфом до «Чарівної ти»: «Увага! Метою вірша було викликати огиду в читача». Насолоди від читання, на жаль, марно сподіватися. Роман написано, як і видано, без особливого напруження й мудрування – не хочеться й шукати складніших слів, щоб описати даний продукт. Це черговий «шедевр» від «КСД», із невибагливим оформленням і силою-силенною граматичних огріхів. Активні дієприкметники з -уч, -юч; багатостраждальні закінчення іменників ІІ відміни чоловічого роду в родовому відмінку однини; численні одруки; усілякі «ком сліз», «відправляли за стільцями», «відкривати двері», «масажуючи в іншому місті» (!), «скала» (у значенні «скеля»), «відносини» (у значенні «стосунки»), «знаходитися» (у значенні «перебувати»)… Та й Поланік, повторюся, не надто старався, пишучи цю річ. Обережно – далі спойлери.

«Чарівна ти» – знущальна пародія, можна сказати, ледь не на все, передусім – люблені масами «50 відтінків сірого», цю солодкаву суміш «Попелюшки» та «Красуні й чудовиська», де страви – delicious, стиль життя – luxury, а оргазм героїні настає на першу вимогу чоловіка, схибленого на контролі. У Поланіка теж усе це є, але по-справжньому: порівняно з творивом Еріки Джеймс, it’s a real world, де безплатний сир буває тільки в мишоловці. Справжність, утім, не зайве взяти в лапки, адже світ роману – не більше ніж умоглядний конструкт, парад стереотипів і відверто лялькових персонажів, точніше кажучи, манекенів. Дівчина-розумниця Пенні Гарриґан, що загубилася в пошуках себе, зустрічає мегамільярдера Корні Максвелла й допомагає йому випробувати й удосконалити лінію революйних секс-іграшок для жінок. Та виявляється, товари геть не безневинні, і героїня, побачивши жахливі наслідки, хоче будь-що покарати злого генія, який відкрив їй, а згодом і більшості жіночого населення планети, неземну насолоду, цим самим перетворивши їх на хтивих тварин й ізолювавши від суспільного життя. Антиутопійна тональність тексту пов’язана із глобалізацією, страхами феміністок і культом задоволення: чого тільки варті картини, як відчайдушні озлоблені чоловіки спалюють у вогнищі сотні рожевих фалоімітаторів, що вибухають і розлітаються на всі боки, або довжелезні черги жіночих напівтрупів, які ладні вбити за порцію тілесного блаженства. Єдина надія на порятунок людства – повернення до першоджерела, мудрості природи, яку уособлює йогиня-містик Сивоборода Баба (читай: утілення міфу Великої Матері).

Поланік, на превеликий жаль, у цьому романі цілковито передбачуваний і нецікавий. Один із його фірмових прийомів – таємниця походження головного персонажа – у «Чарівній ти» прочитується від початку, позбавляючи інтриги кульмінаційну мить. Узагалі дивно, що письменник ніяк не побавився з оповіддю: вона лінійна, з обрамленням, від третьої особи. Жодних композиційних химер, стильової вишуканості, перемикання точок зору, сюжетної складності, психологізму, несподіваності малюнка, що його оприявнив зібраний щойно пазл. Нічого такого. Звісно, можна було б із відчаю припустити, що це супероригінальний авторський прийом – писати так погано, як ніхто від тебе не чекає, із мотивацією «якщо задуманий уявний світ настільки плаский, то зобразити його треба в такому ж стилі», – але це занадто ризиковано, та й геть малоймовірно. Залишається визнати сумну правду: Чак Поланік написав відверто поганий роман. (Багато хто плюється на «Снаф», але, повірте, порівняно з «Чарівною ти» це просто «Улісс»). Письменник припускається невідповідностей, за які б і початківцю було соромно: приміром, як Сивоборода Баба, живучи на Евересті, дізналася про весілля Пенні й свого зловмисного учня, ще й змогла прибути точно на пік церемонії, як у попсовому фільмі? Як вона, сліпа жінка, може «перехопити погляд» головної героїні? Запитань чимало, проте вони блякнуть, здаються недоречними під шквалом абсурду, що просто-таки знесилює читача, який урешті розуміє: опиратися нема сенсу. До всього, пікантні сцени, а їх багато, направду огидні. Ось, на мою думку, претендент на цьогорічну премію за найгірший опис сексу в літературі (заберіть дітей від екрану й вимкніть уяву): «Пенні здригалася, наче злочинець на електричному стільці. Кінцівки її не слухалися, а плоть тремтіла, наче у збудженої ляльки. Язик вивалився з рота та сьорбав повітря». Уривків із перебування героїні в печері її двохсотрічної наставниці наводити не буду, з вашого дозволу. Якби хтось захотів екранізувати «Чарівну ти», мав би одразу знімати порнофільм, бо до іншого роман не надається, а «змазані» сексуальні сцени в цій стрічці справили б такий самий ефект, як «запікана» радіоп’єса за Подерв’янським.

Зрозуміло, що текст бодай комусь та припаде до душі – зрештою, палких і відданих шанувальників Поланіка ніхто не списував із рахунку. Та в мене запитання: де на них чекає катарсис? Чи Пенні здобуває владу, про яку мріяла все життя, чи справді здійснить великі звершення в ім’я фемінізму? Чи не іронічно сміється Поланік у фінальній сцені (я все ж сподіваюся, що це він не серйозно), що головна героїня, яка прагнула видатних досягнень задля добра своїх посестер, користується знаряддям чоловіка, що хотів їх усіх підкорити, перетворивши на розпусних рабинь? І що робити жінкам, щоб відновити нормальні статеві стосунки, адже їхні піхви ледь не в буквальному сенсі зубаті (втілення ще одного міфу)? Як їм узагалі жити далі без стимуляції центрів задоволення, до якої бідолахи швидко призвичаїлися, аж до виснажливої залежності? А може, Пенні (ім’я-опозиція до пеніса видається прийнятною версією) все-таки долають «чоловічі» амбіції – як невизнану співавторку свого роду геніальних винаходів? Вона в печері найвищої гори планети, тримає в руках пульт, що керує бажаннями більшості жінок, – спокуса приголомшлива. Хай би як повелася героїня, вона міняє шило на мило: Велика Матір, що її тепер втілює Пенні, стає на один щабель із Великим Розумником Максом, подібно до того, як чай із лишайників та молока яка є таким самим трендом, що й костюм від Донни Каран і туфлі від Джиммі Чу. Нема чим насолоджуватися, усе й так ясно. Світ «Чарівної ти» нагадує рівняння – а в тому, що воно здатне викликати катарсис, як і будь-що, позбавлене божественної асиметрії, я сумніваюся.

Юлія Кропив’янська

Народилася 1986 року в Києві. Випускниця бакалаврської («Українська мова та література», 2008 р.) і магістерської програми з філології («Теорія, історія літератури і компаративістика», 2010 р.) у НаУКМА. Фрілансерка, спеціалізуюся на літературній критиці та літературному консультуванні. Пишу поезію і прозу. Практикую йогу.