Лесь Белей. Українське мовне питання по-заокеанськи (INSIDER)

Як україніст з Колумбійського університету Юрій Шевчук у своїй праці “Мовна шизофренія Quo vadis, Україно?” зовсім не розуміє України.

За совєтських часів часто було так, що українську гуманітаристику викривлювали, спотворювали, і, як наслідок, ми отримували прісний продукт, до якого знавці справи ставилися з пересторогою.

Натомість, як ковток свіжого повітря, усі ловили заборонений еміграційний продукт, оскільки тамтешні автори не знали цензури і мали доступ до набутків світової гуманітаристики, могли вільно плавати у всіх дискурсах.

Після двох десятиліть незалежності ситуація почала вертатися в норму. Завдяки широким контактам, браку цензури та можливостям інтернету на материковій Україні з’явилися цілком повноцінні дослідники (не так багато, як хотілося б, але все ж), натомість деякі еміграційні дослідники, зокрема україністи, почали виявляти свій головний недолік – відірваність від матеріалу та контексту.

Яскравим прикладом є Юрій Шевчук, україніст з Колумбійського університету. Його праці “Мовна шизофренія Quo vadis, Україно?” – характерне суттєве незнання українських реалій, і, що дивно, соціолінгвістична некомпетентність.

Продовження – тут.

 

ЛітАкцент

Улюблений сайт літературної критики