Замкнуте коло бажань

Томас Ґлавініч. Життя бажань / Пер. із нім. В. Кам'янця. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2015
Томас Ґлавініч. Життя бажань / Пер. із нім. В. Кам’янця. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2015

Про пошуки сенсу життя написано тисячі книжок. Деякі з них більш вдалі, інші – доволі слабкі. Тож цікаво спостерігати, коли досить популярна тема реінкарнується в нові сюжетні ходи. Так, як, до прикладу, у новому романі австрійського письменника югославського походження Томаса Ґлавініча «Життя бажань», що вийшов у чернівецькому видавництві «Книги-ХХІ».

Згаданий митець народився 1972 року в Ґраці. Він є автором понад десяти романів, оповідань, радіоп’єс, репортажів та есеїв, а також відзначений численними літературними преміями. Твори Ґлавініча перекладені п’ятнадцятьма мовами, а віднедавна – й українською. Одне з провідних німецьких видань, «Frankfurter Allgemeine Zeitung», вважає, що Томас «справедливо займає місце серед найпомітніших найінновативніших письменників своєї генерації і серед найбагатогранніших авторів загалом». Говорячи про «Життя бажань», видання високо оцінює способи, за допомогою яких авторові «вдається провадити й варіювати свій неосяжний сюжет так послідовно і переконливо».

І справді, читачеві однозначно сподобається історія 35-річного чоловіка Йонаса, який живе типовим життям: працює в рекламній агенції, має дружину Гелен і двох синів, коханку Марію та абсолютне нерозуміння, що робити й куди рухатися далі. Він такий, як і більшість із нас – із сімейними проблемами, невдачами на роботі й нереалізованими мріями. Та одного дня герой отримує шанс щось змінити у своєму житті, який спочатку сприймає як жарт, вигадку, марення божевільного. Власне, протягом роману нема й натяку на цей епізод – зустріч із диваком у всьому білому – «льняному піджаку, штанах, літніх черевиках…на шиї і на зап’ясті – золоті ланцюжки», який пропонує чоловікові виконати три його бажання.

Відходячи від банальних сюжетів «Йонас захотів – чоловік у білому виконав», Томас Ґлавініч вдається до набагато заплутаніших ходів. Читач не може зрозуміти, чого насправді хоче герой, бо, як виявляється, він і сам того не знає. Винятком є хіба випадок із смертельно хворою колишньою подружкою Анною. Тож загалом виходить якесь суцільне замкнуте коло потаємних прагнень, з одного боку, та розгубленості від їх втілення, з іншого.

Протягом усього роману Йонас перебуває у дивному межовому стані – він страшенно хоче бути зі своєю коханкою Марією, але сама думка про те, що його чи її діти будуть без батька, змушує чоловіка відступати. Власне, герой навіть намагається виправитись, «але тоді перед очима постала вона, її теплий погляд, і він не міг не послати все до дідька, всі сумніви, всі докори сумління, голоси дітей, зажуру, думки про те, що буде завтра і післязавтра». Любов до Марії доволі символічна – ця жінка то захоплює героя повністю, то злить через небажання йти від свого чоловіка. Зрештою, після трагічного інциденту в житті Йонаса, герой ще більше замикається в собі, прагне осмислити власне буття, а поміж тим губиться серед людей-речей-снів: «З Марією в готелі. З Ніною в барі. З Вернером на виставці автомобілів. З Анною в лісі, вона ослаблена, він сумний».

Дія у «Житті бажань» відбувається, ніби в кіно. «Його життя, здавалося, набрало швидших обертів, щоб раптово зупинитись і обережно дати йому змогу пережити щось вагоме. Невдовзі він знову жив, ніби перед камерою, швидко, але не безболісно». Своїми вчинками і думками герой то сповільнює, то пришвидшує час. Водночас обстановка довкола може різко змінюватися, а подекуди Йонас взагалі втрачає поняття часопростору. Так, ніби він живе двома різними життями у паралельних світах. Можливо, в цьому є певний сенс, «бо, – як міркує Марія, – не буває справжнього життя у житті фальшивому». Звідси – дивакувате бажання Йонаса щороку знимкувати себе, щоб у такий спосіб підкреслити власну присутність в цьому світі, продемонструвати, перш за все, самому собі, які зміни в ньому відбуваються з плином років. «Мене цікавило питання, чи інші люди справді живуть, чи вони зроблені тільки для мене. Чи вони справжні, чи це тільки такі оболонки, що ходять довкола», – говорить Йонас.

Наприкінці роману герої показують одне одному місця свого дитинства. Так, ніби нам дозволено раптом опинитися в минулому й щось змінити – час зустрічі, народження дітей, хвороби. Але і Йонас, і Марія усвідомлюють, що насправді це неможливо. «Люди часто думками повертаються в дитинство і молодість ніби кудись, де все стоїть конче на своєму місці, а тому іноді здається, що можна і самому туди повернутись. Велика помилка». Життя триває і в ньому трапляється багато випадковостей. Та саме вони формують героїв як особистостей.

У романі «Життя бажань» присутньо чимало біблійних алюзій – два потопи, які раптово трапляються на шляху головного героя, чудесне зцілення його подруги, та власне, в іменах Йонас і Марія дехто може побачити прозорі натяки на батьків Христа. Апокаліптичний фінал остаточно заплутує всі сюжетні лінії, залишаючи у читача дивний присмак незавершеності. Адже подібні історії мусять тривати, а бажання – здійснюватися. І якщо не насправді, то хоча б уві сні.