Вано Крюґер: етап очевидного естетства

Крюґер Вано. ВЕРТЕП НА КУРЕНІВЦІ / Передм. П. Мідянки, М. Лаюка. 2015
Крюґер Вано. ВЕРТЕП НА КУРЕНІВЦІ / Передм. П. Мідянки, М. Лаюка. 2015

Чергова книжка Вано Крюґера побачила світ у видавництві «Смолоскип». Пишу «чергова», бо в самого поета доволі складна нумерація, що станом на сьогодні починається з нульової та закінчується першою. Коли ж дивитися на речі просто, «Вертеп на Куренівці» – третя збірка. І примітна вона не лише тим, що Вано Крюґер уже став відомим автором і його новинки викликають інтерес, а й тим, який ажіотаж викликав дизайн обкладинки «Вертепу» (виконаний Юрієм Барабашем): багато хто вигадував, що саме зображено на ній, а дехто не міг прочитати наполовину «обрубані» літери заголовку. Схоже, зростання ролі книжкового дизайну в українській поезії – таки виразна тенденція.

Та все ж, незалежно від тенденцій, головне в літератрі – текст, а не оформлення. До книжки ввійшло чимало віршів різних розмірів, є навіть поема, та відразу дві передмови, Петра Мідянки й Мирослава Лаюка. Ці двоє поетів відгадуються також у присвятах декотрих текстів.

Якщо в попередніх книжках – «Ніжній посмішці Берії», «Зіґґі Фрейді & Ктулху» (а також у найновішому «Прощальному поцілунку Ілліча», що його автор називає першою своєю збіркою) – Вано Крюґер віддавав велику данину деконструкції та пародії, то тепер ці текстові ії якщо й лишилися, то переважно спустилися кудись дуже глибоко в підземні води, де їх не так і просто розгледіти навіть добряче компетентному читачу. Тепер на перший план рішуче вийшли естетські настрої, ігри з містикою та потяг до вишуканості. Красу й ефектність образу й жесту Крюґер шукає в дуже різних місцях, знаходячи її хоч у алхімічних лабораторіях, хоч на трамвайних коліях нібито пересічного, але насправді дуже навантаженого культурними контекстами київського району Куренівка:
кістяк на рельсах
лиш іней блищить цирконієм
поміж чорних очиць і зубів
де-не-де залишки шерсті
нагадують про тепло

пес дивиться на місяць
дивиться на місяць
і сміється.

Це, власне, вірш, що дав назву цілій збірці. Можна тут знайти й багатозначні космогонічні мотиви у поемі «Хор» зі згадкою навіть про ведичного верховного бога Індру, і натхненну метафізику стихій та природних явищ:
(…) місяць народжується там, де йому легше.. він мудрий..
– горі не болить?
– гора добра – прийме до себе (…).

Нікуди не подівся й традиційний наскрізний образ поезії Вано Крюґера – метелики:
дївочцї сів на панчоху метелик
там де павук зростив чорні квіти
вони не впіймають метелика
його і павук не впіймає
дївочко-дївочко,
чом ти не та?

І, звичайно, книжка наповнена, а часто й перенасичена згадками про знакових для автора культурних персонажів – від Василя Голобородька до Олега Лишеги.

Вано Крюґер, таким чином, у книжці «Вертеп на Куренівці» активно прагне витворити відокремлений самодостатній художній світ (як воно, в принципі, й личить вертепові), наснажити його таїною, метафізикою та широкою культурологічною сіттю. І, звичайно – повторюся – поет виявляє очевидне, демонстративне естетство. В одних випадках воно знаходить свій шлях в орнаментальності, риторично закрученому багатослів’ї (приміром, у згаданій уже чималенькій поемі «Хор» чи в наполегливому переліченні радіодетальок у вірші «Вітраж із метеликами на фоні радіодеталей і чебурашки»), іграх із правописами й алфавітами, обмеженіших, щоправда, ніж у «Зіґґі Фрейді…». В інших – навпаки, через шукання лапідарності, не афористичної, а парадоксально-метафоричної, на межі зі стилізацією під далекосхідні канони:
Шахи

дві чашки на столі
моя біла Голобородькова чорна.

Наскільки успішними виявилися ці шляхи й пошуки, вже вирішить для себе кожен читач. Виразна та, ясна річ, ретельно, багатошарово продумана автором концепція (невипадково Вано Крюґера часом називають не лише серед найконцептуальніших, а й серед найінтелектуальніших молодих українських поетів) має свої переваги та недоліки. Та що вже об’єктивне й поза запереченнями, то це чітке чуття стилю, яке можна потрактувати як естетичну послідовність. Вона, гадаю, може допомогти «Вертепові на Куренівці» дещо розширити аудиторію, впустити у свій химерний світ трохи читачів невтаємничених, але таких, що шанують стиль.

Олег Коцарев

Народився 1981 року в Харкові. Автор книжок поезії "Корокте і довге", "ЦІЛОДОБОВО!" (спільно з Горобчуком і Коробчуком), "Мій перший ніж", "Збіг обставин під Яготином" та збірки оповідань "Неймовірна Історія Правління Хлорофітума Першого".