Дебати: питання без відповідей

Андрій Дрозда
Андрій Дрозда

Справа не в Жаданові і не в членкині Союзу письменників “ЛНР” Олені Заславській. Справа у нас самих. У пошуку відповідей на засадничі питання: «хто такі ми?», «хто такі вони?», «у чому різниця?» і «де межа?». Якщо не відповісти, то і далі триватиме велике непорозуміння. А саме трагічним непорозумінням вважає Сергій Жадан все, що відбувається нині на Донбасі. І його бажання порозумітися видається мені цілком природним. Жаданова розгубленість просвічує наскрізь ще у його «Луганському щоденнику» дворічної давності. Його бажання виправдати чи хоча б не засуджувати людей «з того боку» звучить із кожної сторінки того тексту. Йому так хочеться знайти відповіді, усіх вислухати, самому виговоритись, вигнати демонів разом зі словами. Може, всі ці дебати – просто терапія, і справа зовсім не в німецьких фондах і не в гонорарах учасникам дебатів? Справа у нас самих, в осмисленні ситуації та з’ясуванні критеріїв. Бо якщо ми приймаємо ідею, що Жадан краще відчуває й розуміє ситуацію, оскільки походить із Донбасу, що це його особиста драма, що про Донбас мають говорити його мешканці чи вихідці, а всіх інших визнаємо некомпетентними, то таким чином самоусуваємося і визнаємо проблему Донбасу локальною проблемою. А якщо не можемо про Донбас говорити, тоді чому мусимо за нього воювати? А якщо не мусимо, тоді чому судять Коцабу? У чому різниця і де межа? У чому різниця між громадянином України Коцабою і громадянкою України Заславською? А різниця є: перший сидить у СІЗО за звинувачення у державній зраді, а друга приїздить на дебати про «співіснування в конфліктних регіонах» і отримує щедру винагороду. У статті 111 Кримінального кодексу написано: «Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України». Отже, є буква закону, і мотивація злочинців нас найменше цікавить. Мабуть, це теж природно. Ми ж не норвежці якісь, що стають у чергу до Брейвіка за інтерв’ю. Ми ненавидимо і цього Коцабу, і ту Заславську, і всіх відступників із ренегатами. Аж тут вони прибувають до нас за гроші європейських інституцій і на запрошення українського письменника. І ми вже, як той Жадан, цілком розгублені, дебатуємо поміж собою.

Мотивація німецьких фондів більш-менш зрозуміла. Там люди цілком ідейні, а зі своєю соціал-демократією вони ще дограються. Ще гикнеться їм Маркузе з Фроммом, уся ця Франкфуртська гоп-компанія. Їм іще буде не до наших дебатів. Тільки нам від того не легше. У нас тут свої адепти ідей рівності і братства. Вони розгублені, вони шукають відповідей. Кримінальний кодекс не для них. А ще ж є Конституція, Біблія, інші книги. І деякі ще не написані. Можливо, їх навіть напишуть учасники тих злощасних дебатів, бо ж у суперечці народжується істина. А ми прочитаємо і нарешті зрозуміємо «хто ми», «хто вони», «в чому різниця» і «де межа».

Андрій Дрозда

Народився 1987 року в м. Кам’янець-Подільський. Аспірант кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Львівського національного університету ім. Івана Франка.