Крістофер Меррілл: «Я знайду перекладачів для українських письменників»

Крістофер Меррілл. Фото Ram Devineni

Крістофер Меррілл. Фото Ram Devineni

Крістофер Меррілл – американський поет, есеїст, журналіст, перекладач, директор письменницької резиденції International Writing Program в Айова-Сіті, гостями якої були Орхан Памук, Віктор Пелевін, Етгар Керет, Євгенія Кононенко. Перекладає переважно корейську та словенську поезію. Є автором кількох поетичних збірок, зокрема «Watch Fire» і «Brilliant Water». Упорядкував низку антологій сучасної американської поезії.

На початку грудня письменник відвідав Київ, аби провести «Narrative workshop» у межах «Writing Day in America House». «ЛітАкцент» зустрівся з паном Мерріллом, аби поговорити з ним про війну, «малі літератури» та рецепти письменницького успіху.

– У Європі вас знають насамперед як директора International Writing Program – письменницької резиденції для іноземних авторів в Айова-Сіті. Не могли б ви детальніше розповісти про цю програму, її місію та особливості функціонування? Чому письменницькі резиденції такі популярні у наші дні?
– International Writing Program (IWP) було започатковано ще у 1967 році. Ми регулярно запрошуємо видатних письменників із різних країн на тримісячне проживання в Айова-Сіті, єдине місто Нового світу, якому ЮНЕСКО надало статус «Міста літератури». Ми називаємо IWP Організацією Об’єднаних Націй Письменників, адже у нас вже побувало 1400 авторів з 140 країн. І для кожного ми намагаємося створити якнайкращі умови для творчості, розробки нових ідей і знайомства з літераторами з інших країн. Мене рік за роком вражає те, що під час перебування у нас письменники, як правило, знаходять між собою більше спільного, ніж відмінного. Завдяки обміну ідеями, враженнями і книжками автори розширюють свій естетичний горизонт, так постають нові твори – ось чому письменницькі резиденції залишаються такими популярними. Хто б відмовився від простору, де можна не лише писати, а й знайти нових друзів? Е. М. Форстер радив письменникам: «Контактуйте!» – це і є головною ідеєю IWP. І я підозрюю, що нашим гостям подобається контактувати між собою.

1

– Поетів часто вважають людьми, далекими від реальності. Як вам вдається успішно поєднувати поетичну сферу й культурний менеджмент? Чи повинен сучасний поет бути практично орієнтованим?
– Я досить довгий час працював як позаштатний журналіст, а це вимагає неабиякої винахідливості. Висвітлюючи війну у колишній Югославії, я чимало часу провів у зоні бойових дій, там треба бути готовим до всього. Ті звички, яких я набув під час облоги в Сараєво – звертати увагу на оточення, шукати творче рішення проблеми, вміти писати під тиском – лишилися зі мною назавжди. Хотілося б мати розкіш цілий день писати і читати, проте треба також забезпечувати сім’ю, і цю необхідність я намагаюся перетворити на перевагу. Практичність передбачає певні знання про світ, а це корисно для поета, чи не так?

 

– Ви переклали кілька збірок словенських поетів, зокрема «Чотири питання меланхолії» Томаша Шаламуна, «Тривожні миті» Алеша Дебельяка. Як постав ваш інтерес до словенської літератури, зокрема поезії?
– Я зустрів Алеша Дебельяка у 1989 під час своїх читань у Нью-Йорку, і ми швидко стали друзями. Він відвідав мене у Новому Орлеані, і там протягом п’яти днів ми перекладали його «Тривожні миті». Це був неймовірний досвід! Згодом він запропонував мені разом здійснити подорож Словенією, що тоді була частиною Югославії. Екологічний журнал «Sierra» замовив мені статтю про двох поетів, що разом подорожують горами на тлі холодної війни. Однак на той час, як я приїхав, вже почалися бойові дії. Ми йшли пішки через гірський масив, де, на мій подив, натрапили на будинок, повний боснійських біженців, і тоді я зрозумів, що маю писати зовсім про інше, ніж замислив спочатку. Так з’явилися уривки, що згодом стали основою книжки «Залишилися лише нігті: сцени з балканських воєн». Саме тоді я почав перекладати Томаша Шаламуна, чиї праці мене неймовірно зачепили. Його твори справді допомогли мені зрозуміти війну, жорстокість і жах якої до того видавалися неосяжними. Якимось чином Томаш передбачив усе це за десятиліття до першого пострілу.

TheTreeOfTheDoves300dpiFull-680
– Чи можна сказати, що нині так звані «малі літератури» (якщо використовувати термін Дельоза і Гваттарі), нарешті почують такі потужні центри західної культури, як США і Європа?
– Безперечно! Вірші Томаша Шаламуна докорінно змінили американський поетичний пейзаж. А є ж ще Віслава Шимборська, Інгер Крістенсен і безліч інших. У 1980 мені пощастило відвідувати семінар Йосипа Бродського у Колумбійському університеті. Там Бродський відкрив для нас вірші Чеслава Мілоша, Збіґнєва Герберта і Константиноса Кавафіса, а також прищепив мені бажання шукати інших письменників, відкривати нові імена з менш відомого культурного середовища. Всі ці автори сформували мене як поета.

– Чи ви помічаєте на хвилі останніх подій зростання інтересу не лише до української політики, а й до нашої культури? Яких українських письменників, якщо такі є, знають у США? Чи ви особисто читали їхні книги?
– Я боюся, що українська література не надто відома у США, тому що англійською мовою, на жаль, існує дуже мало перекладів творів ваших авторів. Готуючись до цієї поїздки, я прочитав вірші Тараса Шевченка, кілька оповідань Сергія Жадана і новий роман моєї давньої подруги Євгенії Кононенко, що була гостею IWP у 2003 році. Під час мого «українського туру» я цікавився новими іменами. Коли повернуся до Айова-Сіті, я знайду для українських письменників перекладачів – це моє першочергове завдання.

3
– Хоча в Україні чимало цікавих авторів, ми часто відчуваємо себе «осторонь» світового літературного процесу. Наприклад, жоден український письменник не отримав Нобелівську премію з літератури. Які основні причини маргінальності деяких національних літератур – відсутність гарних перекладів, брак піару чи консервативність літературного істеблішменту?
– На жаль, на запитання про те, чому деякі автори стали центральними у світовій літературі, а деякі – ні, нема простої відповіді. Звичайно, важливий талант автора. І, жодних сумнівів, велику роль грає переклад: Транстрьомера, Мілоша, Шимборську, Герберта, Кавафіса, Целяна, Аміхая блискуче перекладено англійською мовою. Саме завдяки перекладам про цих авторів дізнався широкий загал. Але йдеться також про фортуну, і хто може сказати, чому деяким письменникам пощастило більше, ніж іншим? Краще сконцентруватися на тому, аби писати добре, і хай боги мови та літератури вирішать, чи залишаться ваші твори у вічності, чи ні.

– Повернімося до останніх подій. Нещодавні теракти в Парижі у пресі називали «атакою на західні ліберальні цінності». Як можна, на вашу думку, пояснити зміцнення тероризму й екстремальних релігійних рухів у наш час свободи і терпимості? Чи зміниться ситуація у майбутньому, чи це зло є неуникним?
– Існує чимало пояснень тероризму – економічних, екологічних, політичних, духовних. Про деякі з них я писав у своїй останній книзі «Дерево голубів: церемонія, експедиція, війна». Немає сумніву, що теперішня ситуація зміниться, оскільки життя є плинним. Проте я певен, що зло є константою в історії людства. Наше завдання – протистояти злу, коли воно виникає, і намагатися зменшити його руйнівний вплив. Жодних дрібних кроків!

Necessities-jpg-680
– У східних областях України досі триває війна, терористи не лише порушують міжнародні угоди, а й нехтують цінності терпимості і свободи. Що може зробити письменник у такій ситуації, яка його місія?
– Письменники в таких ситуаціях мають свідчити про трагедію. Саме це я намагався робити, коли був у зоні конфлікту у колишній Югославії. Українські письменники та журналісти, яких я зустрічав під час подорожі, мене глибоко надихають: вони готові бути свідками тих жахіть, що відбуваються на вашій території. Слова не можуть змінити факти, але можуть пролити світло на темний бік людського існування. Ось чому, їдучи у місця, де триває війна, я не лише занотовую побачене, а й чимало читаю художніх творів, аби дізнатися якнайбільше інформації від справжніх свідків цих подій.

– Ви відомі не тільки як письменник, а й як перекладач і культуртрегер. Чи стане, на вашу думку, з часом література менш популярною, оскільки існують нові медіа та технології, що пропонують реципієнтові більш глибоке занурення в іншу реальність? Чи може колись література перетворитися на хобі небагатьох?
– Оповідання історій є і залишиться невід’ємною складовою людського існування, незалежно від того, як змінюватимуться технології. Ми живемо оповідями, які у ХХІ столітті набувають іншої форми, ніж та, що була сто років тому. Але голод на те, що Езра Паунд називав «новинами, що залишаються новинами», швидше за все, ніколи не зникне.

2

– Не можу не запитати: хто ваш улюблений сучасний письменник?
Їх забагато, аби перерахувати. Я полігамний читач, що закохується в одного письменника за іншим. Сподіваюся, це ніколи не зміниться!

Спілкувалася Богдана Романцова

Персональний сайт Крістофера Меррілла – тут.

Коментарі

  1. Гарійон коментує:

    “Христофор” – “несе молитву”. Це ясно. А ось “Митрідат” – “несе дружбу”. Якщо взяти давнє німецьке значення слова “Treue” (“true”, щведське “tro”), то воно теж означає “дружба”, та, звісно, “вірність” (віру). Тому “Троян” – “Митрідат”. Він глава військових дружин. В соціальному значенні “Земля Трояні” – Земля віри (Християнська земля) – Україна; “віча Трояні” – “земельні округи з довіреними виборними представниками”; “жереб Трояні” – “взяти участь в виборах на посаду”; “тропа (стезя) Трояні” – шлях до Говерли (від козацьких теренів через Поля на гори Карпати” (латинь “carpo” – “єднати” (отже, тропа Єдності). Якщо Ви винесете це пояснення в НАНУ, то почуєте “Та. ну!”.

новини
анонси
книга дня
© Літакцент, 2007-2017. Передрук матеріалів тільки з дозволу редакції.
тел.: , , е-маіl: redaktor(вухо)litakcent.com
Двигунець – Wordpress
Дизайн – Юрій М. Барабаш