«ЛітАкцент року – 2015»: помріємо?

Уже два роки поспіль «ЛітАкцент» не пропонує своїм читачам жодних підсумкових оглядів наприкінці року, вважаючи лаконічними підсумками короткі списки книжкового рейтингу «ЛітАкцент року». Власне, ці списки – добірка (увага!) не обовязково «найкращих», але точно найбільш читаних упродовж року книжок. В усякому разі, читаних причетними до критики людьми, тобто авторами сайту, бо тільки вони мають право голосу при формуванні коротких списків.

Остаточним підсумком і своєрідним закриттям минулого року для нас є нагородження переможців рейтингу (до слова, запрошую 25 січня в київську «Є» на церемонію), яких із пропонованих списків обирає журі в день нагородження. Коротенькі відгуки учасників журі пропонуємо до прочитання напередодні вручення (за номінаціями: «Поезія», «Проза», «Поезія і проза для дітей», «Літературознавство й есеїстика»). Номінантів на «Золоту бульку», як і «переможця», буде оголошено на церемонії.

На цьому офіційний вступ завершу. І скажу кілька слів «довкола».

«ЛітАкцент року» бачиться мені як захоплива  інтелектуальна гра, до якої причетні багато людей (і, до слова, цього року тих, хто проголосував, більше, аніж минулоріч, тобто інтерес тільки зростає). Ми граємося в цю гру за певними правилами. Нам цікаво побачити результат, яким він є. Порівняти середнє спільне уявлення з власним баченням. У цьому – суть. У цьому цінність саме коротких списків. Тому найдужче вітаю тих письменників, книги яких обрала більшість професійних читачів. Віват!

Перед церемонією збиратиметься журі, довго й серйозно дискутуватиме й обере «найкращих», або ж «найкромпромісніших», або ж «найдоцільніших для відзначення», або ж – я не знаю, які аргументи учасники журі висловлюватиму для підтримки певної номінованої книги. І яким буде їх результат. Минулого року обговорення – палке й затяте – тривало кілька годин. Цього року – вже можна спрогнозувати – буде не менш жваве. Незалежно від результату – точно знаю одне: обрати з пропонованих книг «най» – майже неможливо, бо весь короткий список – «най», кожна книга – по своєму. Тобто в будь-якому разі вибір журі буде певною умовністю. І це важливо розуміти.

Проте сучасні українські письменники, буває, надто серйозно ставляться до власної персони. Припущу, що корінням це сягає в глибокий совок, коли письменник був голосом народу, його пророком і світочем. Натомість у кращому разі отримавув квартиру в Києві, а також високі премії та гонорари. Нині ж за плечима в письменника – нерозуміння більшості населення назагал нечитаючої України й дрібні чвари всередині дуже локальної філологічної «тусовки», поділеної на десятки «підтусовочок». Тому-то й образи за неотримані відзнаки чи отримані «не тими» можуть тривати роками.  

Проте з року в рік дедалі більше критиків якнайчесніше намагаються виконувати свою роботу, дорожать власною репутацією – і це помітні зрушення на полі літературного процесу. «Дружні» рецензії, навіть найщиріші й виправдані – вже тривалий час є ознакою поганого тону. Крапка. Письменники на критику поступово вчаться не ображатися. Це замкнене коло колись таки мусить розірватися: нарікання на відсутність критики з одночасними образами на ту саму критику.

Тому найперше хочу потиснути руку тим авторам із короткого списку, хто премії не отримає. А також тому, хто отримає найдражливішу анти-відзнаку «Золоту бульку», сенс вручати яку буде доти, доки письменники мощитимуть лоба й надуватимуть щоки, оповідючи про власні книжки. Поки піар і самопіар замінюватимуть рецепцію читача чи літературного критика.

«Золота булька» – це своєрідне підморгування критиків письменникам, адже геть безнадійним книгам цю відзнаку не вручають. Її здобувають тільки талановиті автори за невдалу книжку, до якої було привернуто надто багато уваги. Погодьмося, що в  час тріумфу реклами й піару над здоровим глуздом ця анти-відзнака дуже незайва. Вона – не засудження і не відкидання, швидше навпаки – намагання дати письменнику певний сигнал щось переглянути відносно власного письма й метушні довкола нього.

Я мрію колись вручити «ЛітАкцент року» письменнику, відзначеному «Золотою булькою». Помріємо разом?

ЛітАкцент

Улюблений сайт літературної критики